Постанова КЦС ВС № 757/75138/17-ц

Постанова Іменем України 08 грудня 2021 року м. Київ справа № 757/75138/17-ц провадження № 61-14080св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Штіфоновим Павлом Сергійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві) про відшкодування шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2014 року вона набула право на пенсію за віком після досягнення 57 років і 6 місяців. Пенсія при повному стажі на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» була призначена їй довічно, однак, з 01 квітня 2015 року їй було припинено виплату пенсії за віком з дискримінаційних підстав за професійною ознакою, а саме, у зв`язку із тим, що вона нібито працює суддею, хоча на той час вона лише рахувалась суддею Армянського міського суду Автономної Республіки (далі - АР) Крим та чекала переведення до іншого суду України. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 її переведено на посаду судді Оболонського районного суду м. Києва, де вона почала працювати з 09 жовтня 2015 року. Тобто, їй припинили виплачувати пенсію тільки через формальну наявність статусу судді, хоча роботою судді у передбачений законом спосіб її було забезпечено лише через півроку після припинення виплати пенсії. Вказувала, що з 01 жовтня 2017 року відповідачем було поновлено виплату їй пенсії за віком. Отже, протягом 30 місяців, а саме, з 01 квітня 2015 року до 01 жовтня 2017 року, сума невиплаченої їй пенсії склала 212 107,50 грн, що, на її думку, є майновою шкодою. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ГУ ПФУ в м. Києві на її користь завдану майнову шкоду у сумі 212 107,50 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що позивач не навела обґрунтування позовних вимог та не надала доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй шкоди та її розміру, а також неправомірності дій відповідача. Звертаючись до суду з позовом, позивач помилково підміняє поняття відшкодування шкоди (як відповідальність) на боргове (грошове) зобов`язання. Фактично ОСОБА_1 не погодилась з діями ГУ ПФУ у м. Києві щодо призупинення виплати пенсії та звернулась із цим позовом до суду, у якому, серед іншого, просить стягнути розмір недоотриманої пенсії за період з 01 квітня 2015 року до 30 вересня 2017 року, називаючи це майновою шкодою. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не проаналізувавши, чи мало місце порушення її майнового права на виплату пенсії, внаслідок припинення її виплати ГУ ПФУ у м. Києві. Посилається на вихід судами за межі її позовної заяви, оскільки вона не посилалася на норми статей 1166, 1173 ЦК України. Суди не надали належної правової оцінки її доводам про те, що пенсія відноситься до такої категорії, як власність й не застосували відповідні положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Також, вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, щодо строків розгляду справи та прийняття відзиву. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У листопаді 2021 року ГУ ПФУ у м. Києві подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, не впливають на правильність вирішення судами справи, тому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 11 листопада 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З 01 квітня 2015 року до 30 вересня 2017 року виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено. З 01 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 234/14299/15-ц (провадження № 14-12цс18), від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (провадження № Пз/990/12/18) та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 (провадження № К/9901/9747/19, від 20 травня 2020 року у справі № 910/7164/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 10 ЦПК України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 625 ЦК України, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Штіфонова П. С., задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , розглянувши позовну заяву в межах заявлених нею вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не надала доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй шкоди відповідачем та її розміру. Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що позивач помилково підмінила поняття відшкодування шкоди з борговим зобов`язанням з виплати пенсії. Фактично ОСОБА_1 не погодилась з діями ГУ ПФУ у м. Києві щодо призупинення виплати пенсії. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не проаналізувавши, чи мало місце порушення її майнового права на виплату пенсії, внаслідок припинення її виплати ГУ ПФУ у м. Києві. Верховний Суд не бере до уваги вказаних доводів касаційної скарги, оскільки ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, визначаючи предмет та підстави позову, вказала, що ГУ ПФУ у м. Києві завдало їй майнової шкоди. Суди попередніх інстанцій правильно розглянули справу в межах заявлених нею вимог та відмовили в позові через недоведеність всіх складових цивільно-правової відповідальності. З цих підстав посилання на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист про захист прав людини і основоположних свобод й прецедентну практику Європейського суду з прав людини є безпідставними. Посилання касаційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування правильного по суті та законного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України), оскільки вони не вплинули на правильність вирішення справи. Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Штіфоновим Павлом Сергійовичем - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк