Постанова 4851 № 520/6729/21

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2021 р. Справа № 520/6729/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Чалого І.С. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021, по справі № 520/6729/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача, які полягають у необ`єктивному розгляді звернення позивача від 17.11.2020, відповідь на яке оформлено листом Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 № 1195; зобов`язати відповідача повторно розглянути звернення позивача від 17.11.2020 та у процесі розгляду звернення перевірити та встановити чи учинялися позивачем правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю; зобов`язати відповідача відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішенням, звіт про виконання судового рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник позивача зазначив, що судом першої інстанції не враховано положення норми п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про військову службу правопорядку у Збройних силах України», виходячи із якої до компетенції Військової служби правопорядку входить вирішення порушених питань у зверненні позивача. Крім того, в обґрунтування своєї позиції апелянт звертав увагу на правові висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 16.09.2015 у справі № 826/4418/14, від 12.12.2018 у справі № 826/6825/16. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судовим розглядом, 17.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку з заявою, в якій просив:

1. Перевірити та виявити, чи вчинялися позивачем у період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання позивачем поранення та контузії у період проходження військової служби.

2. У процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити, чи є поранення позивача та контузії наслідком: 2.1. Вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення? 2.2. Вчинені позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння? 2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю? У зазначеній заяві позивач вказав, що бажає взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця А.І. Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку листом повідомив позивача, що відповідач позбавлений можливості надавати відповіді на питання позивача, у зв`язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Крім того, зазначив, що будь-які нормативно-правові акти СРСР врахувати під час розгляду звернення посадовими особами відповідача не представляється можливим. Також, повідомлено, що у разі незгоди позивача з прийнятим за зверненням рішенням, він має право оскаржити дане рішення у порядку підлеглості вищому органу чи посадовій особі вищого рівня або звернутися зі скаргою на прийняте рішення безпосередньо до суду. Позивач, не погодившись із допущеною, на його думку, протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді на всі вимоги заяви від 17.11.2020, оскаржив її у судовому порядку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 520/1206/21, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2021, визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у незапрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17.11.2020, адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку. Зобов`язано Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2020, адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України «Про звернення громадян», з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. На виконання зазначеного судового рішення Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку здійснив повторний розгляд заяви позивача від 17.11.2020, запросивши для участі у розгляді звернення адвоката позивача. Результати такого розгляду відповідачем оформлені листом від 06.04.2021 № 1195, яким повідомлено, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком: вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення; вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю не представляється можливим з огляду на відсутність у архівних органах РФ відомостей щодо поранень (контузій) та їх обставин; відсутність (знищення) службової картки з можливими дисциплінарними стягненнями; ведення з 1966 по 1991 обліку кримінальних, адміністративних правопорушень військовою прокуратурою СРСР; ведення обліку кримінальних, адміністративних правопорушень Військовою службою правопорядку з 2002 року та тільки у Збройних Силах України. Із урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 № 75 Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією та Протоколу до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією від 18.04.1995, звернення позивача, у відповідності до ст. 7 Закону України Про звернення громадян, за належністю не направляється. Одночасно позивачу запропоновано звернутись до правонаступників військової прокуратури СРСР, якою є прокуратура РФ, для отримання більш детальної інформації по обставинам поранення (контузії) і чи були останні наслідком протиправних дій або бездіяльності. Не погодившись із зазначеною відповіддю позивач звернувся до суду із даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що розгляд звернення позивача відповідачем проведений на підставі та в межах повноважень. Колегія суддів погоджується із такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. За приписами ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до ст. 3 Закону України Про звернення громадян під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. За приписами ст. 15 Закону України Про звернення громадян органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України Про звернення громадян органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України Про звернення громадян звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява чи скарга громадянина, зобов`язаний об`єктивно, всебічно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви. Так, предметом даної справи є законність дій/бездіяльності Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку при розгляді звернення ОСОБА_1 від 17.11.2020. Відповідно до змісту наданої відповіді Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку не має можливості встановити факти, з приводу яких позивач звертається, оскільки відповідач не є розпорядником такої інформації та запитувана інформація у нього відсутня. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 07.03.2002 № 3099-ІІІ військова служба правопорядку у Збройних Силах України - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров`я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов`язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об`єктах. Статтею 3 зазначеного Закону визначено, що основними завданнями Служби правопорядку є: - виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об`єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби); - запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України; - участь в охороні військових об`єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; - захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших кримінально протиправних посягань; - забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів; - участь у гарнізонних заходах; - виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті; - забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні; - сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов`язків; - участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об`єктах. При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо: - участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України; - організації збору, супроводження та охорони військовополонених; - забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах; - охорони військових об`єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації; - відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах; - контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України. Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку. Пунктом 11 ст. 7 вказаного Закону передбачено, що військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право: вести облік кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України та проводити періодичні звірки з даними відповідних прокуратур. У ході судового розгляду справи встановлено, що з 14.05.1987 по 02.04.1989 позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, перебував у відрядженні в Демократичній республіці Афганістан, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1 . З цього приводу, слід враховувати, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України була створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач позбавлений правової можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв`язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період. Отже, підстави вважати, що відповідач є розпорядником запитуваної інформації, відсутні. Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що відповідачем належним чином розглянуто звернення позивача, тоді як позивачем не було доведено обставин на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення, щодо порушення відповідачем порядку розгляду такого звернення. Доводи апеляційної скарги стосовного незабезпечення відповідачем об`єктивного розгляду звернення позивача колегією суддів не приймаються, оскільки відповідач надав позивачу відповідь у межах встановлених чинним законодавством та правомірно не здійснював констатацію обставин, що відображені у доданих до звернення документах, оскільки не мав не це правових підстав. Більш того, відповідачем роз`яснено позивачу, що у відповідності до ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення за належністю не направляється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 № 75 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації про обмін правовою інформацією та протоколу до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією" від 18.04.1995. Одночасно, запропоновано звернутись безпосередньо до правонаступників військової прокуратури СРСР (прокуратури РФ) для отримання більш детальної інформації по обставинам його поранення (контузії) і чи були останні наслідком його протиправних дій або бездіяльності. Стосовно посилань представника позивача на п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України», якою визначено функції Військової служби правопорядку, у тому числі щодо попередження, виявлення, припинення кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах, а також в інших місцях військовослужбовцями, військовозобов`язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків, колегія суддів зазначає, що оскільки Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу, та враховуючи, що позивачем запитувалась інформація, яка стосувалася проходження військової служби в Збройних Силах СРСР, відповідач не має можливості здійснювати облік такої інформації. Посилання представника позивача на правові висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 16.09.2015 у справі № 826/4418/14, від 12.12.2018 у справі № 826/6825/16 колегією суддів не приймаються, оскільки вказані рішення прийняті судом за інших фактичних обставин. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається, доводи апеляційної скарги не знайшли свого обґрунтованого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 по справі № 520/6729/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді І.С. Чалий Г.Є. Бершов