Постанова 4851 № 520/14507/21

Головуючий І інстанції: Горшкова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2021 р. Справа № 520/14507/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/14507/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суми, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просив суд: - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за липень 2021 року, що складає 18918,00 грн та підлягає індексації, починаючи з 01 липня 2021 року по день фактичного розрахунку; - рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за липень 2021 року, що складає 18918,00 грн - звернути до негайного виконання; - зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення з урахуванням порядку виконання судових рішень, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що всупереч Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області протиправно було зменшено розмір оплати праці професійного судді (суддівської винагороди) за складовою - доплата за вислугу років. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його адміністративного позову. Аргументуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказує, що оскільки він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, зменшення суддівської винагороди звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, що визнано відповідно до п.п. 3.4 рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 неконституційним. Також, позивач зазначив, що положення ч. 10 ст. 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, які визнані рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням ч. 10 ст. 135 Закону № 1402-VIII, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають з огляду на рішення Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 від 08.06.2016 року. Крім того, позивач звернув увагу суду, що ТУ ДСА України у Харківській області як розпорядник коштів нижчого рівня, не має визначених законом повноважень щодо прийняття актів індивідуальної дії стосовно суддів. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області Указом Президента України від 23.01.2012 за №29 строком на 5 років. 22.01.2017 повноваження позивача як судді Коломацького районного суду Харківської області припинились у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії посвідчення судді №М3-10510. 14.02.2019 Головою Коломацького районного суду Харківської області видано наказ №05-03/10, яким позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з 14.02.2019. Як зазначає позивач у позовній заяві, до 01.01.2021 позивач отримував суддівську винагороду відповідно до положень ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - складала 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області "Про припинення виплати доплат" від 25.01.2021 за №01-06/07, з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а, було припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01.01.2021у, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 . Вважаючи безпідставним нарахування і виплату суддівської винагороди не у повному обсязі в частині доплати до посадового окладу судді, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо оскарження або скасування наказу ТУ ДСА Укарїни в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 року за № 01-06 07, яким припинено з 01.01.2021 року, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , виплату щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII за березень 2021 року, а судом добутими по справі доказами не встановлено, а тому є обов`язковим до виконання. Стосовно посилання заявника на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 1-7/2018 (4062/15), суд зазначив, що предметом конституційного провадження був не Закон № 1402-VIII (ч. 10 ст. 135 якого і була застосована Територіальним управлінням у спірних правовідносинах), а частини 3, 10 ст. 133 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 2453-VI) у редакції Закону № 192-VIII, тобто інший акт права. Також, суд зазначив, що ТУ ДСА України у Харківській області як розпорядник коштів нижчого рівня має правові підстави щодо прийняття акту індивідуальної дії стосовно нарахування та виплати доплати до посадового окладу судді за вислугу років. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Насамперед, суспільні відносини з приводу проходження публічної служби професійним суддею унормовані, приписами ст.ст. 126-130 Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби на посаді професійного судді. Отже, у разі існування суперечностей (колізій) між нормами спеціального акту права - Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та інших суміжних актів законодавства, перевагу (пріоритет) у застосуванні слід віддавати саме приписам Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Згідно зі ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до положень ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Положеннями п.2 ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді, який становить для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною 5 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Згідно з ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Колегія суддів зазначає, що положення ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є чіткими до сприйняття і розуміння, текстуально викладені у спосіб, котрий виключає множинне тлумачення, не створюють розумних підстав для виникнення будь-яких очікувань чи сподівань. Як встановлено з матеріалів справи, відповідач діяв відповідно з приписами ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у спосіб видання наказу відносно судді, котрий не здійснює правосуддя внаслідок завершення повноважень професійного судді за Указом Президента України від 23.01.2012 №29. Факт порушення суб`єктивного права та інтересу позивача з боку Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області у формі прийняття наказу №01-06/07 від 25.01.2021 "Про припинення виплати доплат», дія якого розповсюджується, зокрема, відносно і на суддю Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , не знаходить свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи. Окрім того, щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №1-7/2018 (4062/15) то суд зазначає, що предметом конституційного провадження був не Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (ч.9 ст.135 якого і була застосована Територіальним управлінням у спірних правовідносинах), а частини третя, десята ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII, тобто інший акт права. Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 справа №1-7/2018 (4062/15) містить приписи про: 1) визнання такою, що не відповідає Конституції України частини статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Вказане положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат"; 2) визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положень частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Виходячи із аналізу положень Закону № 1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами ч. 2 ст. 135 цього Закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов: 1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України. 2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України. 3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі ч. 1 ст. 1 Закону №1402-VIII та ст. 125 Конституції України. 4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі ч. 1 ст. 1 Закону № 1402-VIII та ст. 125 Конституції України. 5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі ч. 1 ст. 1 Закону №1402-VIII та ст. 125 Конституції України. Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом № 1402-VIII. Наявність у позивача лише деяких з зазначених умов не обумовлює виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах зазначених в Законі № 1402-VIII. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 826/14879/17, від 01.08.2018 року у справі № 826/13355/17. Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для поширення дії рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 справа №1-7/2018 (4062/15) на випадок застосування положень ч.9 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв в межах приписів ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та у спосіб, шляхом видання наказу відносно судді, котрий не здійснює правосуддя внаслідок завершення повноважень професійного судді, а отже позовні вимоги щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у відповідності до ч. 5 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів за січень, лютий 2021 року, що складає 18918 гривень 00 копійок, та підлягає індексації, починаючи з 01 липня 2021 року по день фактичного розрахунку, є необґрунтованим та задоволенню не підлягають. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 по справі № 520/14507/21 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий Г.Є. Бершов