Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 924/340/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 року Справа № 924/340/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Гудак А.В. судді Олексюк Г.Є. судді Мельник О.В. секретар судового засідання Орловська Т.Й. за участю представників: позивача: не з`явився відповідача: Ткаченко Д.В. адвокат розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. у справі №924/340/21 (суддя Грамчук І.В., м. Хмельницький, повний текст складено 20.10.2021 р.) за позовом Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" м. Нетішин до Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарське - рибоводне підприємство" смт Меджибіж Летичівський район Хмельницька область про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01.09.2011 №7094/3013-811-20297 та зобов`язання відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів В С Т А Н О В И В : Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, від імені і від якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" звернулось до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарське - рибоводне підприємство смт. Меджибіж Летичівський район Хмельницька область про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01.09.2011 №7094/3013-811-20297 та зобов`язання відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2021 р. у справі №924/340/21 у задоволенні позову Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" м.Нетішин до Публічного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарське - рибоводне підприємство" смт. Меджибіж Летичівського району Хмельницької області про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01.09.2011 № 7094/3013-811-20297 та зобов`язання відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів, відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.2021 року у справі №924/340/21 та ухвалити нове рішення, в якому задовольнити повністю позовні вимоги позивача. Вважає, що рішення суд першої інстанції не в повній мірі з`ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, а висновки наведені в оскаржуваному рішення не відповідають обставинам справи. Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (далі за текстом - ВП ХАЕС) вчасно та у повному обсязі виконував свої зобов`язання за договором оренди нерухомого майна від 01.09.2011 №7094/3013-8-11-20297, про що свідчать вчасні сплати за рахунками, які виставляв відповідач. У зв`язку із втратою необхідності орендувати майно, Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" повідомив орендаря про готовність повернення орендованого майна та в подальшому неодноразово звертався до відповідача з проханням розірвати договір від 01.09.2011 №7094/3013-8-11-20297 та надсилав проекти додаткових угод про розірвання договору, але відповідей на листи ВП ХАЕС не отримував. Надісланий до ПАТ «Хмельницькрибгосп» лист ВП ХАЕС від 30.04.2020 № 67-09/194-4871 про розірвання договору разом з проектом додаткової угоди про розірвання договору залишений без відповіді. Отже, небажання відповідача розривати договір шляхом ігнорування листів ВП ХАЕС змусило позивача звернутися до суду про розірвання договору від 01.09.2011 №7094/3013-8-11-20297, укладеного між позивачем та відповідачем. Крім того, суд першої інстанції у рішенні від 18.10.2021 року у справі №924/340/21 вирішив, що самого факту звернення до суду з проханням розірвати вищезазначений договір, який з 2014 року не виконується відповідачем є недостатньою причиною для його розірвання, що на думку скаржника є відступленням від принципу верховенства права та, зокрема, принципу свободи договору. Поряд з цим, скаржник звертає увагу суду на те, що позивач звернувся з позовною заявою до суду першої інстанції однією з позовних вимог якої було прохання звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів. У рішенні суду першої інстанції від 18.10.2021 у справі №924/340/21 жодним чином не приділено уваги відхиленню третього пункту прохальної частини. Отже, скаржник вважає, що всупереч приписам статті 236 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України суд першої інстанції при вирішенні спору та ухваленні оскаржуваного рішення повністю проігнорував, не надавши будь-якої правової оцінки та не спростувавши у своєму рішенні, доводи відповідача. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. у справі №924/340/21 та розгляд апеляційної скарги призначено на 16 грудня 2021 року. 30 листопада 2021 року від Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарське - рибоводне підприємство" надійшов відзив в якому просить суд апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 жовтня 2021 року у справі №924/340/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 жовтня 2021 року у справі № 924/340/21 залишити без змін. 10 грудня 2021 року Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарське - рибоводне підприємство" надійшли пояснення в яких надає окремо пояснення щодо суперечливої, недобросовісної поведінки апелянта, в частині доводів апеляційної скарги проте, що об`єкти нерухомого майна, які передані відповідачем позивачу в оренду знаходяться в межах санітарно-захисної зони та прибережної захисної смуги. В судовому засіданні 16.12.2021 року представник відповідача заперечила доволи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. Просила апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 жовтня 2021 року у справі №924/340/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 жовтня 2021 року у справі № 924/340/21 залишити без змін. В судове засідання 16.12.2021 позивач свого представника не направив, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, вказане підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.101-102 т.1), причини неявки суду не повідомив. Стаття 43 ГПК України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Поряд з цим, явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася. Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989). Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція". Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши пояснення адвоката Приватного акціонерного товариства "Хмельницьке виробниче сільськогосподарське - рибоводне підприємство" в судовому засіданні 16.12.2021, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. у справі №924/340/21 змінити, доповнивши його мотивувальну частину в редакції даної постанови, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2011 між ДП НАЕК «Енергоатом» ВП «Хмельницька АЕС» (орендар) та ВАТ «Хмельницьке сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна №7094/3013-8-11-20297 (далі-договір)(а.с. 19-21 т.1). Згідно п.1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором орендодавець передає, а орендодавець приймає в строкове платне користування наступне майно: - склад комбікормів (Літер А-1 Будівля складу комбікормів, 1988 р. побудови, загальною площею 692,8 кв.м, с.Білотин, вул. Миру № 41); - недобудовану будівлю будинку рибалок (Літер А-1 Будинок рибалки, 1988 р. побудови, загальною площею 101,7 кв.м, с.Білотин, вул. Миру № 42); - бетонні доріжки та під`їзди до будівель; - вагончик-2 шт; човен металевий - 4 шт; які належать ВАТ Хмельницькрибгосп (надалі іменується "майно"). Відповідно до п 2.1 договору, орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) і складає: 60,00 грн. (шістьдесят грн. 00 коп.) в т.ч. ПДВ, в місяць. Згідно п. 7.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дня підписання акту прийому-передачі майна та діє протягом року. В разі якщо жодна зі сторін до закінчення строку дії договору не повідомить іншу про бажання розірвати договір, він вважається продовженим на наступний рік. Пунктом 7.4 договору, сторони передбачили, що зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено в самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. (п.7.5 договору). Згідно п.7.6 договору, цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлене у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України. 01 вересня 2011 року між орендарем та орендодавцем складено акт приймання-передачі майна, що є додатком до вищевказаного договору оренди №1 (а.с.22 т.1). ВП ХАЕС зазначає, що вчасно та у повному обсязі виконував свої зобов`язання за договором оренди нерухомого майна від 01.09.2011 №7094/3013-8-11-20297, про що свідчать вчасні сплати за рахунками, які виставляв відповідач. Позивач зазначає, що у зв`язку із втратою необхідності орендувати майно, ВП ХАЕС повідомив орендаря про готовність повернення орендованого майна та в подальшому неодноразово звертався до відповідача з проханням розірвати договір від 01.09.2011 №7094/3013-8-11-20297 та надсилав проекти додаткових угод про розірвання договору, але відповідей на листи ВП ХАЕС не отримував. Надісланий до ПрАТ «Хмельницькрибгосп» лист ВП ХАЕС від 30.04.2020 № 67-09/194- 4871 про розірвання договору разом з проектом додаткової угоди про розірвання договору залишений без відповіді. Отже, враховуючи викладене, позивач вважає, що небажання відповідача розривати договір шляхом ігнорування листів ВП ХАЕС змусило його звернутися до суду про розірвання договору від 01.09.2011 №7094/3013-8- 11-20297, укладеного між позивачем та відповідачем. Поряд з цим, позивач звертає увагу суду на те, що об`єкти ПрАТ «Хмельницькрибгосп» розташовані на земельній ділянці, яка згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (Серія ЯЯ №331281 за кадастровим №682218100:05:20:001) перебуває у постійному користуванні ВП ХАЕС і є складовою частиною цілісного майнового комплексу та знаходяться в прибережній смузі водосховища-охолоджувача ХАЕС (а.с.23-24 т.1). Позивач зазначає, що станом на сьогодні ПрАТ «Хмельницькрибгосп» припинив свою діяльність з товарного риборозведення; будинок рибальський та склад комбікормів товариством не використовується та перебувають у незадовільному технічному стані та не охороняються. Статтею 89 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності на якій забороняється будівництво будь-яких споруд, (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Також відповідно до ст. 18 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» зона навколо Хмельницької атомної електричної станції вважається спеціальною зоною об`єктів енергетики, що встановлена для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об`єктів і об`єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища. Частиною 2. ст. 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Тобто, будівлі відповідача, а саме: склад комбікормів, недобудована будівля будинку рибалок є такими, що підлягають винесенню з прибережних захисних смуг шляхом демонтажу. Отже, враховуючи те, що будівлі відповідача знаходяться на території, де законодавством заборонено будівництво будь-яких споруд та фактом небажання відповідача розривати договір оренди нерухомого майна, керуючись ст. 89 Водного кодексу України, ст.18 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», ч.2 ст.152 Земельного кодексу України, ч.2 ст.651 ЦК України, ч.4 ст.188, ч.3 ст.291 ГК України, позивач звернувся до Господарського суду Хмельницької області про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01.09.2011 №7094/3013-811-20297 та зобов`язання відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів. Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2011 між ДП НАЕК «Енергоатом» ВП «Хмельницька АЕС» (орендар) та ВАТ «Хмельницьке сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна №7094/3013-8-11-20297 (а.с. 19-21 т.1). Згідно п.1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором орендодавець передає, а орендодавець приймає в строкове платне користування наступне майно: склад комбікормів (Літер А-1 Будівля складу комбікормів, 1988 р. побудови, загальною площею 692,8 кв.м, с.Білотин, вул. Миру № 41); недобудовану будівлю будинку рибалок (Літер А-1 Будинок рибалки, 1988 р. побудови, загальною площею 101,7 кв.м, с.Білотин, вул. Миру № 42); бетонні доріжки та під`їзди до будівель; вагончик-2 шт; човен металевий - 4 шт; які належать ВАТ Хмельницькрибгосп (надалі іменується "майно"). 01 вересня 2011 року між орендарем та орендодавцем складено акт приймання-передачі майна, що є додатком до вищевказаного договору оренди №1 (а.с.22 т.1). Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що небажання відповідача розривати договір шляхом ігнорування листів ВП ХАЕС змусило позивача звернутися до суду про розірвання договору від 01.09.2011 №7094/3013-8- 11-20297, укладеного між позивачем та відповідачем. За змістом ст.784 ЦК України, наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов`язку щодо проведення капітального ремонту речі. В свою чергу в ст. 291 ГК України встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Частинами першою-четвертою статті 188 ГК України унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Згідно з п. 7.1 договору оренди нерухомого майна від 01.09.2011, договір вважається укладеним і набирає чинності з дня підписання прийому-передачі майна та діє протягом року. В разі, якщо жодна зі сторін до закінчення дії договору не повідомить іншу про бажання розірвати договір, договір вважається продовженим на наступний рік. Відповідно до п.7.5. Договору якщо інше прямо не передбачено цим договором чи законодавством України цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору. Позивач зазначає, що надісланий на виконання п.7.5 договору до ПрАТ «Хмельницькрибгосп» лист ВП ХАЕС від 30.04.2020 № 67-09/194- 4871 про розірвання договору разом з проектом додаткової угоди про розірвання договору відповідачем був залишений без відповіді. На підтвердження надіслання відповідачу вищевказаного листа з доданими документами позивачем надано суду копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, фіскальний чек від 30.04.2020 (а.с. 32 т.1). За змістом статті 13 Закону України від 04.10.2001 №2759-111 Про поштовий зв`язок оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. Правила надання послуг поштового зв`язку (далі за текстом - Правила; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, передбачають в тому числі, порядок вручення рекомендованих поштових відправлень. У пункті 99 Правил зазначено, що рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу. Оформлення цих поштових операцій визначено в пункті 105 Правил. Так, для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред`явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається також адреса, за якою фактично проживає одержувач. У пункті 106 Правил передбачено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою Вручити особисто, внутрішнього рекомендованого листа з позначкою Судова повістка одержувач розписується та зазначає прізвище. Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою Судова повістка, адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи. Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка повертається за зворотною адресою в першочерговому порядку. Із наведених норм чинного законодавства можна дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення інформації, яка дозволяє ідентифікувати особу отримувача. В даному випадку його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку. Як вбачається із наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 32 т.1), на ньому містяться два підписи працівника поштового зв`язку та у графі "вручення" підпис невстановленої особи. Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що напис про одержання поштового відправлення, в якому зазначене його прізвище одержувача, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано. Вищевказане узгоджується з правовою позицією викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №911/2523/20. Так, відповідач наполягає, що лист про намір розірвати договір №67-09/194-4871, проект додаткової угоди №1 до договору №7094 від 01.09.2011/30-13-8-11-20297 від 09.09.2011 про розірвання договору та акт приймання-передачі майна (а.с.28-30 т.1) надісланий рекомендованим листом за номером № 3010001044733, не отримував. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "BruallaGomezdeLaTorre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази. Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Враховуючи стандарт доказування "вірогідності доказів" колегія суддів дійшла висновку, що якщо на бланку рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відсутні дані про особу, яка його отримала, таке повідомлення разом із фіскальним чеком не може бути достатнім доказом того, що саме лист про намір розірвати договір, проект додаткової угоди про розірвання договору та акт приймання-передачі майна були надіслані позивачем відповідачу рекомендованим листом за номером № 3010001044733 (а.с. 32 т.1). Інших належних, достатніх і допустимих доказів, (опис вкладення у цінний лист, на підтвердження надіслання відповідачу листа про намір розірвати договір, проект додаткової угоди про розірвання договору), позивач суду не надав. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегією суддів звертає увагу на те, що порядку дострокового розірвання договору оренди нерухомого майна, що сторони погодили в самому договорі (пункти 7.1, 7.5 договору), позивач у даній справі - Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" не дотримався. Поряд з цим, з позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позовних вимог про розірвання договору оренди послався на приписи ч.2 ст. 651 ЦК України, якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за доцільне доповнити мотивувальну частину оскаржуваного рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. наступним висновком. У вказаній частині ст.651 ЦК України також вказано, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Отже, підставою розірвання договору у судовому порядку є істотне порушення стороною цього договору. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Близький за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі №912/1385/17. Загальні критерії істотності порушення умов договору в розумінні частини 2 статті 651 ЦК України, як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони, напрацьовані усталеною судовою практикою Верховного Суду та зводяться до наступного. З аналізу змісту статті 651 ЦК України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18. Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 28.08.2019 у справі №910/5381/18. Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання. Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що право на звернення не є безумовною підставою для розірвання договору оренди. Звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання договору, на позивача покладається обов`язок зазначити у чому вбачається істотність порушення умов спірного договору, шкода, яка завдана йому відповідачем. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 29.10.2019 р. у справі №911/2755/18. Проте, у позовній заяві, як і під час розгляду справи, позивачем не було зазначено, що саме він вважає істотним порушенням договору оренди нерухомого майна, укладеного між між ДП НАЕК «Енергоатом» ВП «Хмельницька АЕС» та ВАТ «Хмельницьке сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» від 01.09.2011 р. №7094/3013-811-20297. Отже, зважаючи на те, що позивач не зазначає, що саме він вважає істотним порушенням умов договору, не обґрунтовує наявність шкоди, яка була йому завдана відповідачем, не зазначає як, на його думку, співвідноситься реально отримане ним благо при виконання договору з тим, на що позивач розраховував при укладанні договору, суд апеляційної інстанції вважає, що наведені позивачем аргументи є недостатніми для застосування такої міри відповідальності орендаря як розірвання договору, як і недоведеним є істотність порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, укладеного між ДП НАЕК «Енергоатом» ВП «Хмельницька АЕС» та ВАТ «Хмельницьке сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» від 01.09.2011 р. №7094/3013-811-20297, що є необхідним для задоволення позову. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів, колегія суддів зазначає наступне. В обгрунтування вказаної позовної вимоги позивач посилається на те, що об`єкти ПрАТ «Хмельницькрибгосп» розташовані на земельній ділянці, яка згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (Серія ЯЯ №331281 за кадастровим №682218100:05:20:001) (а.с.23 т.1) перебуває у постійному користуванні Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" і є складовою частиною цілісного майнового комплексу та знаходяться в прибережній смузі водосховища-охолоджувача ХАЕС. Позивач зазначає, що ПрАТ «Хмельницькрибгосп» припинив свою діяльність з товарного риборозведення; будинок рибальський та склад комбікормів товариством не використовується та перебувають у незадовільному технічному стані та не охороняються. Статтею 89 Водного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності на якій забороняється будівництво будь-яких споруд, (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Також відповідно до ст. 18 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» зона навколо Хмельницької атомної електричної станції вважається спеціальною зоною об`єктів енергетики, що встановлена для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об`єктів і об`єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища. Частиною 2. ст. 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Отже, позивач вважає, що будівлі відповідача, а саме: склад комбікормів, недобудована будівля будинку рибалок є такими, що підлягають винесенню з прибережних захисних смуг шляхом демонтажу. Оцінюючи обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про зобов`язання відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Відповідно до статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. Згідно ст. 1 ВК України прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності відповідача на нежитлову будівлю рибалки, загальною площею 101,7 кв.м., яка розташована у с. Білотин, Ізяславського району Хмельницької області по вул. Миру, 42. підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ №003247 від 27.07.2010 р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.07.2010 р. витяг № 26844872, що видані ВАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (правонаступником якого, на сьогодні, є ПрАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (а.с. 58 т.1). (а.с. 63-64 т.). Згідно технічного паспорту будівля рибалки, загальною площею 101,7 кв.м., яка розташована у с. Білотин, Ізяславського району Хмельницької області по вул. Миру, 42 є збудована у 1988 році (а.с. 68 т.1). Право приватної власності відповідача на нежитлову будівлю, складу комбікормів загальною площею 692,8 кв.м., яка розташована у с. Білотин, Ізяславського району Хмельницької області по вул. Миру, 41, підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 003248 від 27.07.2010 р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.07.2010 р. витяг № 26845048, що видані ВАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (правонаступником якого, на сьогодні, є ПрАТ «Хмельницьке виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» (а.с. 58 т.1). (а.с. 69-70 т.1). Згідно технічного паспорту нежитлова будівля, складу комбікормів загальною площею 692,8 кв.м., яка розташована у с. Білотин, Ізяславського району Хмельницької області по вул. Миру, 41 збудована у 1988 році (а.с.74 т.1). Таким чином, суд апеляційної інстанції в даному випадку вважає необґрунтованим посилання позивача на приписи ст. 89 Водного кодексу України про заборону будівництва будь-яких споруд в природоохоронній території з режимом обмеженої господарської діяльності, оскільки вищевказані об`єкти нерухомого майна були збудовані у 1988 році, тобто до дня введення в дію - 13 червня 1995 року. Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що з матеріалів справи вбачається, що обидва нерухомі об`єкти, що є власністю відповідача знаходяться в с. Білотин Ізяславського району чим, спростовується посилання позивача на те, що об`єкти ПрАТ «Хмельницькрибгосп» розташовані на земельній ділянці, яка згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (Серія ЯЯ №331281 за кадастровим №682218100:05:20:001) (а.с.23 т.1) перебуває у постійному користуванні Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Разом з тим, колегія суддів відзначає, що доказів порушення відповідачем режиму обмеженої господарської діяльності позивачем до суду не надано та матеріали справи не містять. Крім того, колегія суддів зауважує, що стаття 41 Конституції України проголошує принцип непорушності права власності та неможливість протиправного його позбавлення. Аналогічні правила встановлено статтею 321 Цивільного кодексу України. Міжнародно-правові принципи захисту права власності обумовлені і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод людини 1950, протоколами до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практикою Європейського суду з прав людини, які в силу статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод людини 1950 передбачає "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів". Стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов`язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі" (рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" N N 46720/99, 72203/01 та 72552/01, § 78). Втручання в право на майно особи, яке вона набула на підставі договору оренди має відповідати статті 41 Конституції України та принципу "верховенства права", закріпленому у Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950. Протилежна позиція дає свавільні можливості для втручання в право власності та не відповідає зобов`язанням України щодо захисту права власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції. В контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що зобов`язання відповідача, в даному випадку в примусовому порядку звільнити всю земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9259/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18. Щодо доводів позивача, що об`єкти нерухомого майна відповідача знаходяться в санітарно-захисній зоні та підлягають демонтажу, колегія суддів зазначає наступне. Так, в листі Хмельницької обласної державної адміністрації від 30.06.2021 р. вих. №99/22-41-3993/2021 (а.с. 164 т.1) зазначено, що відповідно до статті 19 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів" для забезпечення захисту населення та навколишнього середовища від можливого перевищення ліміту дози іонізуючого опромінення навколо території атомних електростанції встановлюються санітарно-захисні зони (СЗЗ). Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 27.03.2013 року №84/2013-р затверджені проекти землеустрою та встановлена санітарно-захисна зона Хмельницької АЕС в розмірі 2,7 км (а.с. 165 т.1) Відстань від Хмельницької АЕС до с. Білотин в межах - 11 км. Відповідно до схеми планування території Хмельницької області територія села Білотин Ізяславського району потрапляє в зону спостережень - 30 км, в зону можливих слабких руйнувань від об`єкту категорії "ОВ". Відповідно до ст.1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» зона спостереження - територія, на якій можливий радіаційний вплив ядерної установки та об`єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, на населення, що проживає в цій зоні. Згідно ст.20 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» зона спостережень встановлюється поза межами санітарно- захисної зони для здійснення моніторингу технологічних процесів з метою забезпечення радіаційної безпеки. Таким чином, враховуючи вищевказані законодавчі приписи та матеріали справи, нерухоме майно - нежитлова будівля рибалки та нежитлова будівля складу комбікормів, які належать відповідачу на праві приватної власності за адресою: с. Білотин по вул. Миру 41, 42 не розташоване у санітарно-захисній зоні Хмельницької АЕС. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача правових підстав вимагати у відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів нерухомого майна, яке належить відповідачу на праві приватної власності та розташоване в с. Білотин по вул. Миру 41,

42. Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01.09.2011 №7094/3013-811-20297 та зобов`язання відповідача звільнити територію земельної ділянки шляхом демонтування будівель і вивезення будівельних конструкцій та матеріалів, не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 277 ГПК України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. у справі №924/340/21 не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. змінити, доповнивши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р., судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. у справі №924/340/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.10.21 р. у справі №924/340/21 змінити, доповнивши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. Справу №924/340/21 повернути Господарському суду Хмельницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділуГосподарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "17" грудня 2021 р. Головуючий суддя Гудак А.В. Суддя Олексюк Г.Є. Суддя Мельник О.В.