Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/199/21

Дата документу 08.12.2021 Справа № 337/199/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №337/199/21 Головуючий у 1 інстанції Мурашова Н.А. Провадження № 22-ц/807/2551/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Крилової О.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики . В обґрунтування позову зазначено, що 01.07.2020р. між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого він надав в борг відповідачці 7500 доларів США, зі строком повернення до 31.12.2020р. та зі сплатою щомісяця процентів за користування грошовими коштами в розмірі 5% чи 375,00 доларів США, що становить за 6 місяців 2250 доларів США. Такий договір укладений в письмовому вигляді шляхом написання відповідачкою розписки. Разом з тим, відповідачка в обумовлений в договорі строк своє зобов`язання щодо повернення позики не виконала, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з цим позовом. Просив суд стягнути з відповідачки суму боргу за договором позики від 01.07.2020р. в загальному розмірі 9750 доларів США, понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2735,00грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1650,00грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01.07.2020р. в розмірі 9750,00 доларів США, що станом на 22.04.2021р. еквівалентно 273 561,60грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 2735,10грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Основними доводами апеляційної скарги є те, що жодних договорів із зазначенням розміру і порядку одержання процентів, які були стягнуті судом першої інстанції, відповідач з позивачем не укладали, розписка є одностороннім документом та не містить підписів усіх сторін і не є доказом погодження сторонами відповідних умов договору. ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що не підтверджено право на стягнення суми боргу з відсотками за укладеним договором позики, тому судом необґрунтовано стягнута сума боргу. Вказане твердження скаржника не відповідає обставинам справи та доказам, які були досліджені під час розгляду. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01.07.2020р. між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 7500 доларів США, зі сплатою щомісяця процентів за користування грошовими коштами в розмірі 5% (375,00 доларів США) в строк до 31.12.2020р. Факт укладання такого договору підтверджується наданою суду розпискою позичальника ОСОБА_1 від 01.07.2020р., оригінал якої було досліджено в судовому засіданні і відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала власноручного написання цієї розписки та свого підпису на ній. Виходячи з дійсного змісту цієї розписки, її форми та відсутності сумнівів в її достовірності, суд приходить до висновку про наявність між сторонами правовідносин саме за договором позики. Судом першої інстанції вірно встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються нормами Цивільного Кодексу України про грошові зобов`язання. В силу приписів п.3 ч.1 ст.208, ст.1046, ч.2 ст.1047 ЦК України, договір між фізичними особами на суму, яка в 20 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, може бути укладений в письмовій формі, шляхом видачі розписки або іншого документу, внаслідок чого між сторонами виникає грошове зобов`язання. Положеннями статей 525, 526, 629 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином з забороною односторонньої відмови від виконання умов договору. Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк і в порядку, встановленому договором. Договір позики - це один з видів зобов`язань, спрямованих на передачу грошових коштів або іншого майна. Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. При укладанні договору позики сторони керуються загальними положеннями закону про порядок укладення договору. Враховуючи, що договір - це взаємна угода сторін, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов`язки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов і становить зміст договору. Для укладення договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися з приводу всіх суттєвих умов договору (ч.1 ст. 638). В укладеному між сторонами договорі визначені усі істотні умови договору: предмет договору - грошові кошти у доларах США; строк договору - відповідачка зобов`язана була повернути грошові кошти у строк до 31.12.2020р.; відсотки за прострочення. Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним договором, тому посилання апелянта на ту обставину, що боргова розписка не містить підпису позикодавця, не ґрунтується на вимогах закону. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що «суд не маючи жодного доказу, взяв на віру слова позивача, що гараж ОГК «Авторута-24» він купив у відповідача за 1,5 тис. доларів США. Матеріали справи не містять жодного доказу укладання договору купівлі-продажу та сплати саме такої суми». Колегією суддів вказані доводи апеляційної скарги відхиляються, оскільки договір купівлі-продаж гаражу не є предметом розгляду у цій справі. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що саме представник відповідача, а не позивач, зазначав, що між сторонами виниклі інші правовідносини, зокрема, купівлі-продажу гаражу в ГК «Авторута-24» і вказану суму грошових коштів відповідачка отримала в рахунок оплати вартості такого гаражу. При цьому суд абсолютно обґрунтовано не прийняв до уваги зазначені доводи представника відповідача, оскільки будь-яких доказів на підтвердження зазначеного факту суду не надано. Встановлено, що згідно з копією заяви ОСОБА_1 на ім`я голови ОГК «Авторута-24» від 04.11.2020р. вона просить переоформити гараж № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 . Вказана заява жодним чином не є доказом укладання між сторонами договору купівлі-продажу цього гаражу, оскільки не містить істотних умов такого договору, підписів обох сторін. Крім того, датована 04.11.2020р., в той час, коли за вимогами позивача спірні правовідносини виникли між ними 01.07.2020р. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсним договору позики, укладеного між сторонами та оформленого розпискою від 01.07.2020р., з будь-яких підстав, в т.ч. удаваним, фіктивним, укладений під впливом обману, насильства, тяжкої обставини не зверталась. Задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції вірно враховано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, чим фактично спростовуються доводи скаржника про те, що в зазначений день грошові кошти в сумі 7500,00 доларів США вона від позивача ОСОБА_2 не отримувала. Жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що вказані грошові кошти вона насправді не одержала від позивача або одержала їх у меншій кількості, ніж зазначено в розписці, відповідачем надано не було і договір позики з цієї підстави не оскаржено. Судом вірно встановлено, що договір позики є укладеним і відповідно створює для відповідача обов`язок повернути позику в обумовлений сторонами строк до 31.12.2020р. проте, до теперішнього часу ОСОБА_1 добровільно суму боргу не повернула. Що підтверджується оригіналом розписки від 01.07.2020р., на якому відсутній напис про повернення боргу. В силу приписів ст.545 ЦК України наявність боргового документу у ОСОБА_2 , свідчить про факт невиконання відповідачкою ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вищевказаним договором позики. Доказів виконання обов`язку з повернення позики за розпискою від 01.07.2020р. скаржником ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. Колегією суддів не встановлено жодних обставин, які б свідчили про виникнення між сторонами правовідносин із забезпечення виконання зобов`язань відповідачки з повернення позики за розпискою від 01.07.2020р., зокрема, застави гаражу, а також домовленостей про його передачу позивачу в рахунок виконання зобов`язання Скаржником у спростування наданих позивачем доказів про укладання договору позики, суми боргу, строків повернення суми боргу, її розрахунку, жодного доказу суду не надано. Посилання скаржника на ту обставину, що у власноручно написаній відповідачкою розписці допущено орфографічну помилку у написанні грошової одиниці, є безпідставними та такими, що не спростовують рішення суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в повному обсязі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16 грудня 2021 року. Головуючий Судді: