Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/9322/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9322/20 пров. № А/857/17885/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., за участі секретаря судового засідання Петрунів В.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року (головуючої судді Сподарик Н.І., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 15 год. 49 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 31.05.2021) у справі № 380/9322/20 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Львівській області звернулось до суду з позовом з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 85446,02 грн., а 07.12.2020 суд ухвалив прийняти зустрічний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 380/9322/20 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю. У задоволені первісного позову Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - відмовлено повністю. Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління ДПС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 повністю, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представники Головного управління ДПС у Львівській області Хомин Н.М., Шаркаєва Х.С. апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначених у скарзі, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Представник позивача Бабій І.М. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Головне управління ДПС у Львівській області складено акт про результати документальної позапланової невиїздної перевірки щодо дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 за №538/33.6-03/ НОМЕР_1 від 09.12.2019. На підставі акту про результати перевірки №538/33.6-03/ НОМЕР_1 Головним управлінням ДПС у Львівській області винесені податкові повідомлення рішення №0002053306 від 28.01.2020 на суму 61882,84 грн. та податкове повідомлення-рішення №0002063306 від 28.01.2020 на суму 170,00 грн., та пеня на суму 16833,49 грн. з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, податкове повідомлення-рішення №0002073306 від 28.01.2020 на суму 5156,90 грн. та пеня на суму 1402,79 грн. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України), податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов`язань такі податкові зобов`язання вважаються узгодженими. При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.5 статті 42 ПК України). Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Таким чином, податковий орган бере на податковий облік фізичну особу платника податків за місцем її проживання. При цьому, згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Відповідно до матеріалів справи, згідно договору купівлі продажу квартири від 19.12.2006, який укладений між гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 що проживає: в АДРЕСА_1 ), (нова назва АДРЕСА_1 ) та гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), що проживає підставі довіреності, посвідченої 02.10.2006 Посольством України в Італії, за реєстровим №573/857-4237, проживає: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 передав, а гр. ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_3 . Згідно витягу з єдиного державного реєстру щодо реєстрації місця проживання виданого Личаківським районним відділом у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 27.03.2018 за № 4614-1473991-2018 (Унікальний номер запису в реєстрі 1963101101757) зазначається інформація про те, що фізична особа громадянин ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Дата реєстрації місця проживання 30.07.2007 року. Дана інформація також підтверджується отриманою судом першої інстанції інформацією з відділу адресно-довідкової роботи Головного управління ДМС у Львівській області від 12.11.2020, про те, що ОСОБА_1 з 30.07.2007 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Однак, податковим органом податкові повідомлення-рішення та податкова вимога надіслані на адресу не за місцем проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . За правилами пункту 58.3 статті 58 ПК України у разі, коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Статтею 59 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язанням в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено податкову вимогу форми Ф № 16365-5 від 16.03.2020, яка надіслана ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо твердження про необхідність повідомлення платником про зміну адреси місця свого проживання то така вимога почала існувати з вступом в силу Податкового кодексу України, а на момент зміни адреси місця проживання (2007 рік) у платника податків такого обов`язку не існувало. Таким чином, враховуючи те, що податкові повідомлення-рішення і податкова вимога не направлялись за адресою зареєстрованого з 2007 року місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 .) то відповідно відповідачу не вручались, відтак зазначена у даній позовній заяві сума податкового боргу є неузгодженою, відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Львівській області щодо стягнення з фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 85446,02 грн. ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із зустрічним позовом в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийнятті Головним управлінням ДПС у Львівській області № 0002053306 від 28.01.2020 на суму 61882,84 грн.; № 0002063306 від 28.01.2020 на суму 170,00 грн.; № 0002073306 від 28.01.2020 на суму 5156,90 грн., визнати протиправною та скасувати податкову вимогу прийняту Головним управління ДПС у Львівській області форми «Ф» № 16365-51 від 16.03.2020. У відповідності до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. За приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Відповідно до підпункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Абзацом 4 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України унормовано, що документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Згідно підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом. За приписами пункту 78.4 статті 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. У відповідності до пункту 79.1 статті 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. При цьому, згідно пункту 79.3 статті 79 ПК України, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова. Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Як вбачається з наданих податковим органом документів, наказ на перевірку, повідомлення про початок перевірки, акт перевірки податковим органом надіслано як вказувалося вище на адресу ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно витягу з єдиного державного реєстру щодо реєстрації місця проживання виданого Личаківським районним відділом у місті Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 27.03.2018 за № 4614-1473991-2018 (Унікальний номер запису в реєстрі 1963101101757) зазначається інформація про те що фізична особа громадянин ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Дата реєстрації місця проживання 30.07.2007 року. Податковим органом не надано доказів звернення в адресно-довідкове бюро Головного управління ДМС у Львівській області, щодо надання відомостей про місце реєстрації-проживання позивача. Відтак, апеляційний суд вважає, що оскільки ОСОБА_1 не було своєчасно повідомлено про дату початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та місце її проведення, а контролюючим органом не надано належних доказів направлення йому наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, що позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень і документів, відповідно контролюючим органом не було дотримано порядку проведення перевірки. а невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, зокрема прийняття податкових повідомлень-рішень за її результатами. Щодо твердження представника позивача про неправомірність віднесення контролюючим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу як додаткового блага на підставі абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, то суд погоджується з її доводами зазначає наступне. Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1. статті 14 ПК України (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. З аналізу наведених положень ПК України можна зробити висновок, що до доходів взагалі та додаткових благ, зокрема, відносяться матеріальні та нематеріальні цінності, кошти та інші активи, які безпосередньо отримані платником податку та які збільшують загальний майновий стан цього платника і забезпечують приріст його активів у тій чи іншій формі. Види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені пунктом 164.2 статті 164 ПК України. В силу абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. У зв`язку з політичною та фінансовою кризою, яка сталася у 2014 році та спричинила девальвацію національної валюти в Україні, враховуючи скрутне становище, в якому опинилися позичальники - фізичні особи, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, з 7 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України «Про внесення змін до ПК України щодо кредитних зобов`язань». Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції. Відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.. Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню. В силу колізійного принципу пріоритету норми акта, виданого пізніше, до правовідносин, які виникли у зв`язку із прощенням банками з 1 січня 2015 року боргу позичальникам за кредитами в іноземній валюті, які не було погашено до 1 січня 2014 року та валюту зобов`язання за якими було змінено з іноземної на національну, застосовуються норми пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Застосування вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України має місце виключно у випадку перевищення суми прощеного (анульованого) кредитором боргу над сумою курсової різниці, обрахованої за правилами, передбаченими пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 15 травня 2018 року справа № 821/1594/17, від 19 липня 2019 року справа №826/4240/18), які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Отже, для правильного встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) позивача (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи) необхідною умовою є дослідження судом характеру угоди між кредитором та позичальником щодо відповідної реструктуризації боргу та прощення його частини, зокрема, чи було змінено валюту зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню. Відповідно до додаткового договору від 29 березня 2017 року №1 до Кредитного договору № 132/71030 від 29 липня 2007 року сторони домовились про зміну валюти боргових зобов`язань на гривню (п.2). У договорі про внесення змін та доповнень від 29 березня 2017 року №1 до Кредитного договору № 132/71030 від 29 липня 2007 року визначено, що сума по кредиту складає 1681160 грн. 83 коп. при цьому банк здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 1345280 грн. 66 коп. Таким чином, при анулюванні (прощенні) позивачу суми боргу за кредитом були дотримані умови для застосування преференцій щодо сплати податку на доходи фізичних осіб. Зокрема, відбулась зміна валюти зобов`язання на гривню. Сума боргу позивача станом на 29.03.2017 року відповідно до офіційного курсу НБУ дорівнює 1.681.160,83 грн. При цьому розмір таких зобов`язань за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 року дорівнює 495.597,97 грн. (62 004, 41 дол. США * 7, 9930). Курсова різниця по кредиту складає 1.185.562,86 грн. (1.681.160,83 грн. - 495.597,97 грн.). Однак, у листі Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» зазначено, що курсова різниця складає 1070245,84 грн, що спростовується наведеними розрахунками. Відтак, додатковим благом є різниця між прощеним боргом в сумі 1345280 грн. 66 коп. та курсовою різницею 1.185.562,86 грн., що відповідно складає 159717 грн. Разом з тим, відповідач за зустрічним позовом вважає, що базою оподаткування для винесення спірного податкового повідомлення є інформація отримана податковим органом від банку, а саме додаткове благо, що становить 275 034, 82 грн. Судом першої інстанції витребовувалась додаткова інформація у Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» по особі Іванчишина Ярослава Ілярійовича, а саме розрахунки по кредитному договору №132/710130-р від 29.07.2008 від 29.03.2017; розрахунок анульованого боргу; виписку з рахунку ОСОБА_1 щодо внесення коштів за кредитним договором №132/710130-р від 29.07.2008, від 29.03.2017; довідку про складові частини прощеного боргу із розмежуванням суми заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитом та курсової різниці. Зазначених документів судом отримано не було, а відтак суд розглядає справу в межах наявних матеріалів та дослідивши їх вважає, що розмір податку на доходи фізичних осіб розрахований не вірно, оскільки базою оподаткування є не 275034, 82 грн., а 159717 грн. Для правовідносин, що виникають у сфері справляння податків, не має правового значення те, яким чином банк-кредитор обліковував відповідну суму прощеного боргу у своєму бухгалтерському обліку, а визнання банком прощеного боргу позичальника його оподатковуваним доходом та надання до фіскальної служби відповідного податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, не впливає на податкові зобов`язання позивача. Суд не вправі підміняти собою компетентний податковий орган та приймати рішення щодо визначення розміру податку, який підлягає сплаті, коригуванню штрафних санкцій, а відтак і скасуванню підлягають всі спірні податкові повідомлення - рішення та податкова вимога. Стаття 73 КАС України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А відповідно стаття 76 КАС України вказує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Під час розгляду справи Головним управлінням ДПС у Львівській області, як суб`єктом владних повноважень, не надано до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень. З огляду на викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог згідно зустрічного позову щодо протиправності оскаржених податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області № 0002053306 від 28.01.2020, № 0002063306 від 28.01.2020, № 0002073306 від 28.01.2020 та податкової вимоги форми «Ф» № 16365-51 від 16.03.2020, в свою чергу, податковим органом не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в розмірі 85 446,02 грн. За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Головного управління ДПС в Львівській області про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 85 446,02 грн., а зустрічний позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю. Проаналізувавши вищевикладене та з врахуванням дійсних обставин у справі суб`єкт владних повноважень неналежним чином повідомив ОСОБА_1 про проведення такої перевірки і відповідно останній не скористався своєчасно своїм правом на захист, а саме на оскарження податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, що призвело до передчасного звернення в суд із вимогою про стягнення боргу, так як такі вимога і податкові повідомлення рішення є неузгодженими. Недотримання позивачем за первісним позовом статей 75-81 ПК України порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже є порушенням прав останнього. Відповідно до пункт 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірки оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або законними представниками. Згідно пункту 86.8 статті 86 ПК України, податкове повідомлення рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому ст. 58 ПК України. Як проаналізовано матеріали справи, така скеровувалася за адресою, за якою відповідач не проживає, окрім того, повідомлення банку скеровано на адресу контролюючого органу із зазначенням вірної адреси, яка не взята до уваги суб`єктом владних повноважень, і не надано можливості скористатися позивачеві правом на оскарження результатів перевірки. Крім того, як вірно вказано судом першої інстанції суб`єкт владних повноважень не позбавлений права з дотриманням норм ПК України провести перевірку ОСОБА_1 і за результатами такої скласти акт і у випадку наявності підстав приймати податкові повідомлення-рішення. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до переоцінки досліджених судом доказів, та не дають підстав вважати, що цим судом невірно застосовано норми матеріального чи порушено норми процесуального права. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 380/9322/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 14.12.2021