Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7734/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7734/21 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення 14.07.2021р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року по справі №420/7734/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області по складанню та направленню вимоги про сплату боргу №Ф-824-17 У від 14.05.2019 року; - скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-824-17 У від 14.05.2019 року; - зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених грошових зобов`язань по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 22 977,19 грн. з Державного бюджету України та направити такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України; - зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відповідно до висновків рішення суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року позов частково задоволено. Суд визнав протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області по складанню та направленню вимоги про сплату боргу №Ф-824-17 «У» від 14.05.2019 року, та скасував її. В іншій частині позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі не врахував, що адміністративний позов подано позивачем з порушенням строку, встановленого ч.1 ст. 122 КАС України. Зазначив, що станом на день прийняття оскаржуваної вимоги, згідно даних ІКП за позивачем рахувалась заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску, а отже остання прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства. З огляду на зазначене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів, вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 13.10.2010 року по 09.06.2020 рік був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця. 10 червня 2020р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним бажанням. Також встановлено, що у період з 20.09.2013 року по 08.04.2019 року позивач працював в ТОВ «Логістичний центр-плюс», а з 09.04.2019р. по даний час у ТОВ «Гранд Логістік» на посаді складача поїздів транспортного цеху. 14 травня 2019р. Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу №Ф-824-17 "У", яким позивачу нараховано заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 року по 09.06.2020 року. Вказана вимога направлена на примусове виконання до Лиманського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (виконавче провадження №62040004). Станом на 03.11.2020р. за вказаною вимогою стягнуто з позивача 22 977,19 грн. боргу. Не погоджуючись з такою вимогою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є також: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на те, що оскаржуваною вимогою про сплату недоїмки позивачу нараховано єдиний внесок за 2017-2020 роки. В ході розгляду справи встановлено, що позивач з січня 2017 року по червень 2020 року, за який йому було нараховано зобов`язання зі сплати єдиного внеску одночасно був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебував у трудових відносинах з ТОВ «Логістичний центр-плюс», та ТОВ «Гранд Логістік» в якості найманого працівника. У вказаний період вказані вище підприємства сплачували ЄСВ за ОСОБА_1 , як найманого працівника. Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. У рішенні від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 Верховний Суд зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Верховний Суд відмітив, що наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. За наслідками системного тлумачення норм права, Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18). Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, з наявних у справі матеріалів вбачається, що у період з січня 2017 року по червень 2020 року роботодавці сплачували відносно позивача страхові внески. Доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу відповідачем не надано. Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, в розумінні Закону № 2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, зазначене виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ГУ ДПС у Одеській області про наявність у позивача у вказаний період, як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі. Також, судова колегія зазначає, що оскільки про існування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 стало відомо лише у листопаді 2020 року, зі змісту листа ТОВ «Гранд Логістік», судова колегія вважає, що адміністративний позов подано позивачем у строки встановлені ст. 122 КАС України. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій Головного управління ДПС в Одеській області по складанню та направленню вимоги про сплату боргу №Ф-824-17 У від 14.05.2019 року, а також наявності підстав для її скасування. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Судді: А.Г. Федусик О.А. Шевчук