Постанова 4854 № 523/7171/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 523/7171/21 Категорія: 113070100 Головуючий в 1 інстанції: Петренко В.С. Час і місце ухвалення: 14:49, м. Одеса Дата складання повного тексту: 12.10.2021 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Бітова А.І. суддів - Лук`янчук О.В. - Ступакової І.Г. при секретарі - Сузанській І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління патрульної поліції (далі УПП) в Одеській області про: - скасування постанови серії АПО №595215 від 05 квітня 2021 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 170 грн. за порушення ч.2 ст. 44-3 КУпАП; - закриття відносно ОСОБА_1 провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в її діях складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 44-3 КУпАП. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що з зазначеною постановою позивач не згодна та вважає її незаконною, оскільки обставини, які викладені у постанові про адміністративне правопорушення не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про те, що вона дійсно перебувала в громадському місці, а саме: в приміщенні магазину "Таврія-В" без засобів індивідуального захисту, а саме: маски чи респіратора, що закриває рот та ніс. Позивач вказує, що ст. 22 КУпАП передбачає, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Також позивач зазначає, що в порушення вимог КУпАП у постанові про адміністративне правопорушення відсутні відомості про те, які саме правила були нею порушені та яким нормативно-правовим актом ці правила встановлено, при цьому, ст. 44-3 КУпАП є бланкетною, тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов`язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи. На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що відповідач порушив вимоги ст.ст. 278, 279 КУпАП, а постанова про адміністративне правопорушення серії АПО18 №595215 від 05 квітня 2021 року не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, показання технічних приладів та засобів, посилання на офіційні документи, тощо, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 44-3 КУпАП. Позивач стверджує, що вона є інвалідом 2 групи, намагалась надати пояснення щодо зауваження вдягнути маску, не відмовлялася від її одягнення, але незважаючи на це інспектор не захотів навіть слухати позивача та одразу повідомив, то вона нібито порушила закон. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що в обґрунтування власної позиції позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 44-3 КУпАП, в той же час, відповідачем надано відеозаписи з нагрудної портативної камери поліцейських на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Таким чином, представник відповідача вважає, що в діях позивача є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 44-3 КУпАП, інспектор мав всі законні підстави для зупинки позивача, розгляду справи, ним дотримана процедура розгляду справи, постанова серії АПО18 №595215 від 05 квітня 2021 року обґрунтована, винесена на підставі та у порядку передбаченому законодавством. Доводи позивача щодо необхідності її скасування безпідставні, необґрунтовані та не підкріплені нормами законодавства. Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні за правилами, визначеними ст. 286 КАС України Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до УПП в Одеській області, ДПП Національної поліції України в особі УПП в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що діючий в Україні карантин містить норми (правила та заборони), що обмежують права і свободи людини, встановлені Конституцією України. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Наразі, станом на момент розгляду справи в судовому засіданні, в Україні не введено ані воєнний, ані надзвичайний стан. Адміністративна відповідальність за ч.2 ст. 44-3 КУпАП, яка тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в розрахунку становить штраф від 170 гривень до 225 гривень, також по суті є кримінальною і підпадає під дію ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 44-3 КУпАП підпадає, під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як обвинувачена особа. Пунктом 1 ч.1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Подія для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.ч.1, 2 ст. 44-3 КУпАП може настати, якщо обмежено вільне пересування територією України (державні та приватні установи, організації, заклади, парки, сквери тощо) без вдягнутої захисної (медичної! маски під час дії карантину та проведення інших обов`язкових санітарних та протиепідемічних заходів установлених виключно як податкові заходи надзвичайного стану і виключно за порушення додаткових заходів надзвичайного стану таких як карантин та проведення інших обов`язкових санітарних та протиепідемічних заходів може настати адміністративна відповідальність. УПП в Одеській області своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. Учасники справи в судове засідання апеляційного адміністративного суду не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином. Враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 313 КАС України, визнає можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження: 05 квітня 2021 року інспектором взводу 1 роти 3 батальйону 2 полку УПП в Одеській області ДПП лейтенантом поліції Красюн В.В. винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення серії АПО18 №595215, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 44-3 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. Згідно із вказаною постановою ОСОБА_1 05 квітня 2021 року о 17 годині 30 хвилин за адресою: м. Одеса, вул. Піроговська, 3, перебувала в громадському місці в магазині "Таврія В" без вдягнених засобів індивідуального захисту, зокрема, респіратора або захисної маски, що закриває ніс та рот, у тому числі, виготовлених самостійно, чим порушила вимоги п.2 п.п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року, за що відповідальність передбачена ч.2 ст. 44-3 КУпАП. Факт перебування ОСОБА_1 в магазині "Таврія В" під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, респіратора або захисної маски, що закриває ніс та рот, підтверджено також наданими відповідачем відеозаписами, з яких вбачається, що особа, перебуваючи в приміщенні магазину, на запитання співробітника патрульної поліції "Де Ваша маска?" відповіла: "Зараз вдягну маску", а після того, як її не знайшла, просила захисну маску у співробітника патрульної поліції, що підтверджує факт перебування ОСОБА_1 в магазині "Таврія В" під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 05 квітня 2021 року о 17 год. 30 хв. ОСОБА_1 перебувала в громадському місці без вдягнених засобів індивідуального захисту, зокрема, респіратора або захисної маски, що закриває ніс та рот, у тому числі, виготовлених самостійно, що підтверджується наявними на компакт-диску відеофіксаціями, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 44-3 КУпАП, та, відповідно, правомірності притягнення її до адміністративної відповідальності. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. 3, ч.2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст. 7, ч.2 ст. 44-3, ст. 252 КУпАП, ст.ст. 1, 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", п.1, п.п.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Так, ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Як зазначено в оскаржуваній постанові, позивач перебувала в приміщенні магазину без належно вдягнутих засобів індивідуального захисту, а саме захисної маски. Частиною 2 ст. 44-3 КУпАП встановлено, що за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно дефініції, наведеної у ст. 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. За змістом ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. На виконання вимог Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Кабінетом Міністрів України 09 грудня 2020 року прийнято постанову №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", п.1 якої, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у період з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року на території України установлено карантин, дію якого продовжено постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Згідно із п.п.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Колегія суддів зауважує, що в установленому законом порядку положення ч.4 ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавалися. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, у рішенні у справі "Фіногенов та інші проти Росії" від 20 грудня 2011 року, заяви №18299/03 та №27311/03) Європейський суд нагадував, що: "Позитивні зобов`язання влади, передбачені ст. 2 Конвенції, не є беззаперечним: не кожна загроза життю зобов`язує владу вживати конкретних заходів, щоб уникнути ризику. Обов`язок вживати конкретних заходів виникає лише в тому випадку, якщо органи влади знали або повинні були знати про це на момент існування реального і негайного ризику для життя осіб і якщо влада зберігала певний ступінь контролю над ситуацією. Європейський суд вимагає від держави відповідача вжити лише тих заходів, які є "здійсненними" за обставин, що склалися. Позитивний обов`язок, про який йдеться, повинен тлумачитися таким чином, що не покладає на владу неможливе чи непропорційне навантаження, беручи до уваги труднощі, пов`язані з поліцейськими функціями сучасних суспільств, непередбачуваність поведінки людей та оперативний вибір, який повинен бути зроблений з точки зору пріоритетів та ресурсів" (п.209). Існуюча практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що для кожної Договірної Держави, відповідальної за "життя [своєї] нації", належить визначити, чи загрожує цьому життю "надзвичайна ситуація у суспільстві", і якщо так, то як далеко потрібно пройти, намагаючись подолати надзвичайну ситуацію - усі обмежувальні заходи - незалежно від того, чи засновані вони на відступі від зобов`язань - повинні завжди мати правову основу, яка включає дотримання відповідних конституційних гарантій та вимог відповідної держави-члена (рішення у справі "Мехмет Хасан Алтан проти Туреччини" від 20 березня 2018 року). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 44-2 КУпАП, у зв`язку із наявністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують. Згідно ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Відповідно до ст.217 КУпАП посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків. Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у п.п.2, 5 ст. 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України. Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про такі адміністративні правопорушення: про порушення ч.2 ст. 44-3 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Статтею 258 КУпАП передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Згідно ст.ст. 276, 280, 283 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Відповідно до ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Як вбачається з наявного в матеріалах справи відеозапису, що ОСОБА_1 05 квітня 2021 року о 17 годині 30 хвилин за адресою: м. Одеса, вул. Піроговська, 3, перебувала в громадському місці в магазині "Таврія В" без вдягнених засобів індивідуального захисту. З наданого відеозапису також вбачається, що позивач, не заперечувала наявність в її діях вказаного правопорушення, не оспорювала факт перебування в приміщенні магазину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, визначених п.п.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020. Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами доведено обставини, викладені в оскаржуваній постанові та наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП. ОСОБА_1 у позові наполягала на тому, що з урахуванням вимог ст. 22 КУпАП (при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення) та з урахуванням того, що вона є інвалідом 2 групи, намагалась надати пояснення щодо зауваження вдягнути маску, не відмовлялася від її одягнення, відповідач мав би звільнити її від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Стосовно таких доводів, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.7 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1376, зареєстрованого Мінюстом України 01 грудня 2015 року за №1496/27941, під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, уповноважена посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 280 КУпАП зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правомірного вирішення справи. Отже, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема на підставі ч.2 ст. 44-3 КУпАП, є виключною компетенцією уповноваженого органу, в цьому випадку - працівників органів і підрозділів Національної поліції. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №266/3228/16-а, сфера застосування ст. 22 КУпАП (звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначності вчиненого правопорушення) поширюється саме на орган, уповноважений вирішувати справу. Таким чином, не відновиться до компетенції суду при дослідженні правомірності прийнятої постанови приймати рішення про звільнення порушника від адміністративної відповідальності, оскільки в такому випадку це буде втручання в дискреційні повноваження відповідача, що не відповідає загальним принципам та засадам адміністративного судочинства. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 14 грудня 2021 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.