Постанова 4851 № 440/6972/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2021 р. Справа № 440/6972/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Курило Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерства внутрішніх справ України та ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/6972/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВС України) про: - визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 15 травня 2021 року, поданого через Урядовий контактний центр та зареєстрованого за №ФИ-12523517; - визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 15 травня 2021 року, поданого через Урядовий контактний центр та зареєстрованого за №ФИ-12523517; - визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо неперенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 за реєстраційним №ФИ-12523517 від 15 травня 2021 року, до повноважень якого входить вирішення викладених у зверненні питань (щодо відшкодування моральних збитків в сумі 35000000,00 грн) згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян"; - зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 реєстраційний №ФИ-12523517 від 15 травня 2021 року та вжити заходи реагування з урахуванням обставин, встановлених судом (а.с. 1-9). Позов обґрунтований тим, що 15 травня 2021 року позивачка звернулася до відповідача зі зверненням (реєстраційний номер ФИ-12523517) про ініціювання проведення службової перевірки щодо закриття кримінального провадження, невиконання дізнавачем поліції необхідних та достатніх заходів, притягнення до відповідальності начальника відділу дізнання ГУ НП в Полтавській області. Станом на дату подання позову відповідь на вказане звернення позивачу не надійшла та заходів реагування не вжито, у зв`язку з чим відповідачем допущено порушення вимог статей 7, 15, 19 та 20 Закону України "Про звернення громадян". Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути звернення ОСОБА_1 від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій вона просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2021, та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує на порушення судом ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Інші доводи є тотожними тим, що викладені у позовній заяві, а також ненадання оцінки інформації, розміщеної у засобах масової інформації щодо негативної оцінки реформи правоохоронних органів. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2021, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Стверджує, що він не є належним суб`єктом розгляду звернення позивача. Сторони правом подання відзивів на апеляційні скарги не скористалися. Враховуючи подання апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулася до Міністра Внутрішніх справ України Авакова А.Б. зі зверненням від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517 (а.с. 12), в якому повідомила, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 13 травня 2021 року у справі №552/2541/19 скасовано постанову про закриття №12019170020001086 від 03 травня 2019 року як незаконну, у зв`язку з чим просила ініціювати проведення службової перевірки по факту незаконного закриття КП №12019170020001086 від 03 травня 2019 року (з наданням копій матеріалів перевірок) та невиконання дізнавачем відділу поліції №1 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області необхідних та достатніх заходів, викладених в ухвалі суду, з притягненням до відповідальності, та притягнути до відповідальності начальника відділу дізнання ГУНП в Полтавській області Приходченко А. за відсутність контролю. Також зазначила, що незаконність дій дізнавача підтверджено ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 13 травня 2021 року у справі №552/2541/19, а незаконність дій начальника відділу дізнання ГУНП в Полтавській області Приходченко А. підтверджено відповіддю вказаного відділу від 23 березня 2021 року за вих. №44/ФИ-49/. Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 15 липня 2020 року у справі №552/2541/19 повторно скасовано постанову про закриття КП №12019170020001086 від 03 травня 2019 року як незаконну, але жодна особа до відповідальності не притягнута, що свідчить про корупційну складову в поліції та неефективність проведених реформ. У зв`язку з вищевикладеним вимагала ініціювати проведення додаткової службової перевірки по факту незаконного закриття КП №12019170020001086 з притягненням до відповідальності та наданням їй копій матеріалів перевірок. Зазначила, що чекає змістовну та ґрунтовну відповідь окремо по кожному факту з вирішенням питання про відшкодування моральних збитків по вказаним фактам в сумі 35000000,00 грн та просила копію звернення направити до Генеральної прокуратури України ( а.с.12). Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду її звернення та невжиття відповідних заходів реагування на її звернення, позивачка звернулася до суду з позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не надано жодної відповіді у встановлений закон строк на звернення позивачки. Приймаючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з передчасності позову про визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо неналежного розгляду звернення позивача від 15 травня 2021 року, поданого через Урядовий контактний центр та зареєстрованого за №ФИ-12523517, та щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у такому зверненні. Відмовляючи в задоволенні вимоги про надіслання копії запиту на адресу Генеральної прокуратури України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не позбавлена можливості самостійно надіслати таке звернення на адресу Генеральної прокуратури України та вказав на відсутність у відповідача обов`язку надсилати копії звернення до інших органів, крім випадків, коли таке звернення по суті має розглядати такий орган. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02 жовтня 1996 року (надалі - Закон №393/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до статті 3 Закону №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Статтею 5 вказаного Закону встановлені вимоги до звернення, а частинами першою та третьою статті 7 цього Закону передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Оскільки звернення позивача від 15 травня 2021 року (реєстраційний номер ФИ-12523517) відповідало вимогам статті 5 Закону України "Про звернення громадян", то в силу положень статті 7 цього Закону мало бути розглянуто у встановленому законом порядку. Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону України "Про звернення громадян", відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Згідно зі статтею 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Відповідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Єдиний порядок приймання, реєстрації, розгляду, узагальнення та аналізу звернень громадян в апараті МВС, закладах, установах і підприємствах, що належать до сфери управління МВС, а також визначає порядок контролю за його дотриманням, встановлює Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України, затверджене наказом МВС України від 10 жовтня 2004 року № 1177, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2004 року за №1361/9960 (надалі - Положення № 1177). Відповідно до пункту 1.3 Положення № 1177 громадяни України мають право звернутися до апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, їх керівників із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявами або клопотаннями про реалізацію своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, а також зі скаргами про їх порушення. Згідно з пунктом 2.1 Положення № 1177 звернення громадян надходять до МВС, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, у вигляді листів (поштою) та під час особистого прийому громадян посадовими особами, за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії", а також з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). Письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, реєстрації та первинному розгляду з метою визначення їх належності до компетенції апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, та призначення за ними конкретного виконавця. Відповідно до пункту 3.8 Положення № 1177 за результатами розгляду звернення громадянина на його адресу надсилається відповідь за підписом посадової особи апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, за резолюцією якої розглядалися викладені у зверненні відомості чи факти, а в разі її відсутності - посадової особи відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Керівники апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, та їх заступники при розгляді звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, на місця для перевірки викладених у зверненнях фактів, уживати інших заходів для об`єктивного вирішення поставлених авторами звернень питань, з`ясовувати і усувати причини та умови, які спонукають громадян скаржитись, якщо це не суперечить чинному законодавству (пункт 4.1 Положення № 1177). Безпосередні виконавці при здійсненні перевірок за зверненнями обов`язково спілкуються з їх авторами, з`ясовують усі порушені питання та обставини, детально вникають в їх суть, вживають заходів щодо захисту конституційних прав громадян у межах своєї компетенції відповідно до чинного законодавства. Положеннями пунктів 4.3, 4.4, 4.6 та 4.7 Положення № 1177 передбачено, що за результатами перевірки звернення складається мотивований висновок про результати розгляду звернення громадян, який має містити в собі об`єктивний аналіз усіх зібраних матеріалів і повинен відповідати порядку його складання (додаток 9). Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян. Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді. Відповідь за результатами розгляду звернення в обов`язковому порядку дається тим органом, який його отримав і до компетенції якого входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівника або його заступника. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, вжиті апаратом МВС, закладами, установами, підприємствами, що належать до сфери управління МВС, у межах його компетенції, для захисту конституційних прав громадян. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка долучається до матеріалів перевірки звернення. У журналі реєстрації звернень громадян, що надійшли поштою, або журналі реєстрації звернень громадян, що надійшли під час особистого прийому, або ЕРК фіксується, що про наслідки перевірки автора повідомлено в усній формі під час особистої бесіди. Відповідно до пунктів 5.4 та 5.5 Положення № 1177 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, враховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. За зверненнями громадян, за якими неможливо своєчасно закінчити перевірку та прийняти в установлений термін рішення, виконавець не пізніше ніж за 3 робочі дні до закінчення цього терміну письмово доповідає керівникові апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, або його заступникові і порушує питання щодо продовження терміну в межах, установлених законодавством про звернення громадян. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів. Про продовження терміну розгляду письмово повідомляється автор звернення. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що звернення, яке відповідає вимогам Закону №393/96-ВР, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб`єктом, якому вони адресовані. Водночас звернення подається органу, до повноважень якого віднесено вирішення порушеного у зверненні питання. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п`ятиденний строк. Судом встановлено, що позивачка звернулася до Міністра Внутрішніх справ України Авакова А.Б. зі зверненням від 15 травня 2021 року № ФИ-12523517, в якому просила: 1) ініціювати проведення службової перевірки по факту незаконного закриття КП №12019170020001086 від 03 травня 2019 року (з наданням копій матеріалів перевірок) та невиконання дізнавачем відділу поліції №1 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області необхідних та достатніх заходів, викладених в ухвалі Київського районного суду м. Полтави від 13 травня 2021 року у справі №552/2541/19, з притягненням до відповідальності; 2) притягнути до відповідальності начальника відділу дізнання ГУНП в Полтавській області Приходченко А. за відсутність контролю, що підтверджено відповіддю вказаного відділу від 23 березня 2021 року за вих. №44/ФИ-49/Покц; 3) ініціювати проведення додаткової службової перевірки по факту незаконного закриття КП №12019170020001086, яке скасовано ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 15 липня 2020 року у справі №552/2541/19, з притягненням до відповідальності; 4) надати змістовну та ґрунтовну відповідь окремо по кожному факту з вирішенням питання про відшкодування моральних збитків по вказаним фактам в сумі 35000000,00 грн. Також просила копію звернення направити до Генеральної прокуратури України. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вищевказане звернення не розглянуто у строк, встановлений законом, та відповіді за результатами його розгляду позивачу не надано. Доказів зворотного відповідачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що поставлені питання віднесені до компетенції Національної Поліції України колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки в такому випадку відповідач зобов`язаний переслати звернення позивачки за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомити заявницю. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду звернення позивача від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517. Обираючи належний спосіб захисту та поновлення порушеного права позивачки, суд першої інстанції правомірно визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду звернення позивачки від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517 та зобов`язав відповідача розглянути звернення позивачки від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України стосовно неналежного розгляду звернення позивачки від 15 травня 2021 року, поданого через Урядовий контактний центр та зареєстрованого за №ФИ-12523517, та щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у такому зверненні, колегія суддів зазначає таке. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження відповідачів щодо задоволення скарги позивачки чи наданні мотивованої відмови у її задоволенні, регламентовано Законом № 393/96. Умови, за яких орган відмовляє у наданні відповіді на письмовий запит, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен задовольнити відповідний запит заявника. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - задовольнити відповідне звернення або відмовити у його задоволенні. Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для отримання позитивної відповіді на порушене у його зверненні питання. Колегія суддів зауважує, що зобов`язання судом відповідача надати відповідь з урахуванням висновків суду по суті звернення, може мати місце лише у випадку, якщо встановлено помилковість суджень суб`єкта владних повноважень, викладених у відповіді на відповідне звернення позивача, подане в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян». При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності підстав для задоволення звернення позивачки без розгляду уповноваженим органом такого звернення по суті поставлених питань. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача надати відповідь та вжити відповідних заходів реагування, без перевірки наявності чи відсутності усіх обставин, зазначених у зверненні, є необґрунтованим та може призвести до вчинення відповідачем дій з порушенням закону. Як правомірно враховано судом першої інстанції, звернення позивачки від 15 травня 2021 року, подане через Урядовий контактний центр та зареєстроване за №ФИ-12523517, відповідачем належним чином не розглянуто. Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 15 травня 2021 року, поданого через Урядовий контактний центр та зареєстрованого за №ФИ-12523517, та щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у такому зверненні, оскільки ці вимоги є похідними та нерозривно пов`язані з фактом розгляду по суті звернення від 15.05.2021. Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що ці вимоги є передчасними. Одночасно колегія суддів зауважує, що відповідно до положень частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" суб`єкт владних повноважень зобов`язаний перенаправити звернення до іншого органу чи посадової особи лише у випадку, якщо під час розгляду такого звернення установить, що питання, які порушені в одержаному зверненні, не входять до його повноважень, тоді як обов`язку суб`єкта владних повноважень, до якого надійшло звернення та який здійснює розгляд такого звернення, на прохання заявника перенаправляти таке звернення до інших органів влади чи посадових осіб положеннями Закону України "Про звернення громадян", не встановлено. З матеріалів справи вбачається, що у зверненні від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517 позивачка просила відповідача направити копію звернення до Генеральної прокуратури України, що свідчить про те, що вона самостійно визначила необхідність надіслання такого звернення до іншого органу державної влади та не була позбавлена можливості самостійно надіслати таке звернення (його копію) до цього органу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неперенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 від 15 травня 2021 року №ФИ-12523517, до повноважень якого входить вирішення викладених у зверненні питань (щодо відшкодування моральних збитків в сумі 35000000,00 грн) згідно з вимогами пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян". Посилання позивача на численну практику Європейського суду з прав людини та порушення судом першої інстанції ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивачці у цій справі жодним чином не обмежувалося право звернення до суду (її позовна заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду по суті та розглянута в повному обсязі), а також, у цьому випадку судом першої інстанції було обрано єдиний можливий спосіб захисту її порушених прав. При цьому позивачкою не вказано, які конкретно дії, рішення або висновки суду вона вважає порушенням її прав, визначених названими нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається. При цьому, колегія суддів вказує, що в силу приписів ст. 139 КАС України та результату розгляду справи по суті, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перерозподілу судового збору. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 по справі № 440/6972/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова