Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/8941/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2021 року справа №200/8941/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 200/8941/21 (головуючий І інстанції Смагар С.В., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з 1 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року та з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року, зобов`язати нарахувати та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат за вказаний період. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2021 року позов задоволений: визнано протиправними дії відповідача щодо припинення позивачу виплати щомісячних страхових виплат за період з 1 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року та з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року; зобов`язано відповідача нарахувати та виплати позивачу заборгованість зі страхових виплат за період з 1 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року та з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року, з урахуванням фактично виплачених сум. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю правових підстав для виплати відповідачем заборгованості зі страхових виплат позивачу, у зв`язку з закінченням дії довідки ВПО. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, і дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, має зареєстрований страховий випадок - профзахворювання, перебуває на обліку у відповідача. За час перебування позивача на обліку в Селидовському міському відділенні Фонду з 01.10.2014 року по 31.10.2016 року нараховано та сплачено страхові виплати з жовтня 2014 року по квітень 2015 року, з грудня 2015 року по жовтень 2016 року. Позивачу в жовтні 2016 року виплачена заборгованість з червня 2014 року по вересень 2014 року, з травня 2015 року по листопад 2016 року (а.с. 28 зв.б.). Листом Селидівського міського відділення ФСС від 14 травня 2018 року № 02-14/698 повідомлено, що згідно довідки про суми нарахованих, але не виплачених страхових виплат на медичну та соціальну допомогу позивачу в жовтні 2016 року виплачена заборгованість за період з червня 2014 року по вересень 2014 року, з травня 2015 року по листопад 2015 року та доплата по перерахунку 2014 року. З 1 листопада 2016 року раніше призначені страхові виплати припинені у зв`язку із закінченням дії довідки ВПО (а.с. 32). Листом Селидівського міського відділення Фонду від 17 червня 2021 року № П-01-04/19-407 повідомлено, що в період з 1 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року, з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року місцезнаходження позивача було невідомо, заходи для своєчасного отримання щомісячних страхових виплат не вживались. Внаслідок чого страхові виплати у зазначені періоди не нараховувались. У жовтні 2016 року позивачу виплачено заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 1 червня по 30 вересня 2014 року, з 1 травня по 30 листопада 2015 року (а.с. 10). На запит суду апеляційної інстанції відповідач надав довідки, згідно яких позивачу нарахувано та виплачено страхові виплати за період з червня 2014 року по жовтень 2016 року; не нараховнао та не виплачено - листопад 2016 року-лютий 2018 року. Згідно ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом. За приписами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон № 1105-XIV) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3). Підставою для припинення страхових виплат відповідачем визначено закінчення дії довідки ВПО. Згідно ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат у зв`язку з закінченням дії довідки ВПО. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п. 15 викладено в такій редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», п.18 доповнено реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Суд зазначає, що зміни до Закону №1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались. Згідно ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Суд зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон №1105-XIVвнесено не було. Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно ч. 4 ст. 47 Закону № 1105 виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі встановлено, що страхові виплати не були призначені саме відповідачем. Таким чином, відповідачем протиправно припинено нарахування та виплату соціальних виплат позивачу, яку призначені останньому безстроково. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення позивачу виплати щомісячних страхових виплат з 1 листопада 2016 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу заборгованість зі страхових виплат з 1 листопада 2016 року. Позивач просив визнати протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з 1 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року та з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року, зобов`язати нарахувати та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат за вказаний період. На запит суду апеляційної інстанції відповідач надав довідки, згідно яких позивачу нарахувано та виплачено страхові виплати за період з червня 2014 року по жовтень 2016 року; не нараховнао та не виплачено - листопад 2016 року-лютий 2018 року. Водночас, матеріалами справи встановлено, що з 1 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року позивачу виплачено страхові виплати, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимог за цей період. Крім того, з урахування вимог ч.2 ст. 9 КАС України, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення позивачу виплати щомісячних страхових виплат за період з 1 листопада 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано відповідача нарахувати та виплати позивачу заборгованість зі страхових виплат за вказаний, з урахуванням фактично виплачених сум. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції частково вірно вирішив справу, проте внаслідок неповного з`ясування обставин, невірно визначив період заборгованості зі страхових виплат в мотивувальній та резолютивній частинах, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині. Керуючись ст. ст. 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 200/8941/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії - змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо періоду заборгованості зі страхових виплат. В абзацах другому та третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 200/8941/21 виключити текст «з 1 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року та», замість дати «1 грудня 2017 року» зазначити «28 лютого 2018 року». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Повний текст постанови складений 15 листопада 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв