Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/2484/21

15.12.21 22-ц/812/2221/21 Провадження № 22-ц/812/2221/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2021 року м. Миколаїв справа № 488/2484/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Тищук Н. О., суддів Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В., із секретарем Калашник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Волкової Людмили Григорівни на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, постановлену 29 жовтня 2021 року суддею Кокорєвим В.В. в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту ухвали не зазначена), у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, У С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Позивач зазначав, що у період з 09 серпня 2011 року по 17 червня 2021 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син постійно проживає з матір`ю. Посилаючись на те, що відповідачка недостатньо часу приділяє дитині та не дбає про її духовний та фізичний розвиток, просив визначити місце проживання дитини з ним, батьком. Крім цього, позивач посилався на те, що відсутність стабільних контактів батька з сином створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту між ними, що у подальшому може утруднити виконання рішення суду. З цих підстав ОСОБА_2 просив вжити заходи забезпечення позову шляхом визначення його часу спілкування з сином. Ухвалою Ленінського районного суд м. Миколаєва від 29 жовтня 2021 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову. В порядку забезпечення позову визначено час спілкування батька з сином без присутності матері, до ухвалення рішення у справі - кожної першої та третьої п`ятниці місяця з 16:00 год. до 18:00 год. неділі; ОСОБА_1 зобов`язано передавати ОСОБА_2 дитину ОСОБА_3 за графіком за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 , а позивача ОСОБА_2 повертати дитину за затвердженим графіком до місця реєстрації. В апеляційній скарзі відповідачка, діючи через свого представника, просила ухвалу скасувати та відмовити ОСОБА_2 у забезпеченні позову. Апелянт посилалась на необґрунтованість ухвали; на відсутність спору з приводу місця проживання дитини під час розірвання шлюбу; на відсутність висновку опіки та піклування про наявність чи відсутність у позивача умов для перебування дитини; на те, що під час відвідування батька, син мешкає в одній кімнаті з падчеркою позивача, що вважає неможливим виходячи з віку дітей та різної статі. Також вказувала на безпідставність зобов`язання забирати та повертати сина у квартиру, де він зареєстрований, посилалась на те, що фактично вона з сином мешкає у квартирі АДРЕСА_2 , яка була придбана ними з позивачем у шлюбі, тоді як у квартирі її батьків по АДРЕСА_1 син тільки зареєстрований тому, що батько відмовився реєструвати його у їхній спільній квартирі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14). Шлюб між подружжям розірвано (а.с. 15-16). Згідно пояснень сторін у судовому засіданні та акту обстеження житлово-побутових умов, складеного службою у справах дітей 27 липня 2021 року, ОСОБА_3 проживає з матір`ю у квартирі АДРЕСА_2 . Умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам (а.с. 26). Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2021 року з батька на користь матері на утримання дитини стягуються аліменти (а.с. 38). Під час проживання у шлюбі на ім`я ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_2 , в якій він зареєстрований (а.с. 12, 24-25). У відповідності до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно врахував, що відсутність стабільних контактів батька з малолітнім сином дійсно створює загрозу втрати безпосереднього психологічного контакту з батьком, що у подальшому може утруднити виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зустрічі батька з сином будуть сприяти підтриманню, налагодженню та, за необхідності, поліпшенню емоційних стосунків між ними, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Між тим, з урахуванням того, що позивач має намір забирати сина до квартири, в якій мешкає спільно з дружиною та її донькою та позивачем не доведено створення належних умов для перебування дитини в його помешканні вночі, колегія суддів вважає за необхідне визначити час спілкування дитини з батьком в денний час, а саме кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 10 год. до 17 год. Крім того, враховуючи інтереси дитини, з огляду на її проживання по АДРЕСА_2 , колегія суддів вважає за доцільне зобов`язати ОСОБА_1 передавати дитину ОСОБА_3 батькові за місцем проживання дитини -по АДРЕСА_2 та зобов`язати ОСОБА_2 повертати дитину за тією ж адресою. З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з постановленням нового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Волкової Людмили Григорівни задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2021 року скасувати та постановити нову. Заяву про забезпечення позову задовольнити частково. До ухвалення рішення у справі, вжити заходи забезпечення позову наступним шляхом: визначити час спілкування ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , 2011 р. н., без присутності матері кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 10 год. до 17 год. Зобов`язати ОСОБА_1 передавати дитину ОСОБА_3 , 2011 року народження, ОСОБА_2 за графіком за адресою: АДРЕСА_2 . Позивача ОСОБА_2 зобов`язати повертати дитину за затвердженим графіком за адресою: АДРЕСА_2 . Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.Б.Кушнірова І.В.Лівінський --------------------------------- Повну постанову складено 15 грудня 2021 року