Постанова 4876 № 904/6672/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.12.2021 року м.Дніпро Справа № 904/6672/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Чередка А.Є., Коваль Л.А., секретар судового засідання Крицька Я.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 (повне рішення складено 28.05.2021, суддя Золотарьова Я.С.) у справі за позовом ОСОБА_2 , м. Дніпро до ОСОБА_1 , м. Дніпро третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка", м. Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 1 160 243,62 грн ВСТАНОВИВ: І. Короткий зміст і підстави позовних вимог ОСОБА_2 звернулась до осподарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 160 243,62 грн, з яких: 1 042 125,00 грн - основний борг, 57 402,30 грн - 3% річних, 60 716,32 грн - інфляційні; 22 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів». ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 у даній справі позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основний борг у розмірі 1 042 125,00 грн, 3% річних у розмірі 57 402,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 60 716,32 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн та судовий збір у розмірі 17 403,65 грн. Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) щодо своєчасного розрахунку за передані корпоративні права. ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи 3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник вказує, що господарським судом не прийнято до уваги, що у договорі купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) від 28.12.2017 не були зазначені реквізити для оплати, тому ОСОБА_3 не мав можливості виконати оплату за договором. Відповідач зазначає, що не отримував від ОСОБА_2 жодних вимог щодо сплати згідно вищевказаного договору, а відтак право позивача на стягнення не було порушено. Скаржник стверджує, господарським судом не прийнято до уваги, що у Господарському суді Запорізької області розглядається справа №908/1067/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" від 28.12.2017. Заявник апеляційної скарги зауважує, що на етапі підготовчого провадження ОСОБА_1 не мав можливості приймати участь у судових засіданнях, оскільки перебував на лікарняному, а тому не мав можливості подавати заяви та клопотання на стадії підготовчого провадження. Судом безпідставно залишено без задоволення клопотання третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАДКОЄЖКА" щодо неотримання копії позовної заяви, як це передбачено п.1 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України. Господарським судом залишено поза увагою клопотання ОСОБА_4 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи та не враховано, що вказана особа є власником та директором ТОВ "СЛАДКОЄЖКА", а тому даний спір може вплинути на його права, як власника цієї юридичної особи, а саме, що стосується виконання зобов`язань за спірним договором. 3.2 Доводи інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін. Позивач вважає безпідставними доводи скаржника щодо відсутності у договорі реквізитів для оплати, оскільки з урахуванням приписів ч.3 ст.197 Господарського кодексу України та ст.537 Цивільного кодексу України відповідач не позбавлений був можливості внести грошові кошти до депозиту нотаріальної контори або приватного виконавця. Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, позивач зазначає, що у справі №9081067/21 господарським судом розглядається спір про розірвання договору та не досліджуються факти, які мають обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. На думку позивача, судом першої інстанції була надана можливість відповідачеві захистити своє конституційне право щодо участі в судовому засіданні, яким відповідач не скористався. ІV. Апеляційне провадження 4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2021 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом надання доказів доплати судового збору в розмірі 8701,82 грн. На виконання вимог ухвали суду від 22.06.2021 скаржником надано докази усунення недоліків апеляційної скарги. Розпорядженням керівника апарату суду від 06.07.2021 у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді-доповідача Кузнецова В.О., для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого змінено склад судової колегії на головуючого суддю Білецьку Л.М. (доповідач), суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є. Ухвалою апеляційного господарського суду від 07.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021. Розпорядженням керівника апарату суду від 12.07.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу, а саме, вихід на роботу головуючого судді-доповідача Кузнецова В.О. Ухвалою апеляційного господарського суду від 19.07.2020 прийнято до свого провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021; призначено справу до розгляду на 14.09.2021 на 10 годин 30 хвилин. Розгляд справи призначений у судовому засіданні на 14.09.2021 не відбувся у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Коваль Л.А. Ухвалою апеляційного господарського суду від 21.09.2021 призначено справу до розгляду на 27.10.2021 на 10 годин 00 хвилин. Ухвалою апеляційного господарського суду від 27.10.2021 розгляд справи відкладено до 07.12.2021 на 09:30 годин у зв`язку з хворобою відповідача. 07.12.2021 у судове засідання з`явився представник позивача, який надав відповідні пояснення. Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 06.12.2021 на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через його незадовільний стан здоров`я та перебування на самоізоляції. Частинами 11,12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження перебування на самоізоляції, а також не зазначив з якої дати він перебуває на самоізоляції, у зв`язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для визнання причин його неявки в судове засідання поважними. Колегія суддів враховує, що скаржник не був позбавлений можливості забезпечити участь в цьому судовому засіданні уповноваженого представника відповідно до вимог ст.56 Господарського процесуального кодексу України. Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії", заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 зазначено, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. У разі відкладення розгляду справи за відсутності достатніх підстав, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи, скаржник у поданій апеляційній скарзі виклав свою правову позицію щодо спірних правовідносин, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. 07.12.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. 4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами 28.12.2017 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продовольчих товарів», посвідчений 28.12.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В., зареєстрованим в реєстрі за №3109. Згідно з п.1.1 договору, за цим договором продавець на підставі Статуту ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» зобов`язується передати у власність покупцеві свої корпоративні права (частку у статутному капіталі), а покупець прийняти ці корпоративні права і сплатити за них обговорену суму. Сторони за цим договором домовились про те, що при укладені цього договору вони під поняттям корпоративні права взаємно розуміють наступне: корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивидентів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Відповідно до п.1.3 договору відомості про предмет договору: розмір належної продавцю частки в статутному капіталі товариства, яка відчужується складає 10% вартістю 1 042 125,00 грн; частка, що відчужується за цим договором, сплачена продавцем повністю, що підтверджується свідоцтвом про формування статутного капіталу товариства від 27.12.2017. Пунктом 3.1 договору в редакції договору про внесення змін від 28.12.2017 до договору купівлі-продажу від 28.12.2017 встановлено, що за домовленістю сторін продаж корпоративних прав (частки в статутному капіталі) товариства за цим договором здійснюється за 1 042 125,00 грн, які покупець сплачує продавцю на його розрахунковий рахунок протягом 1 року. Відповідно до пункту 4.1 договору, право власності на частку в статутному капіталі товариства переходить до покупця з моменту державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно пункту 4.2 договору після державної реєстрації вищевказаних змін до установчих документів товариства до покупця переходять всі права та обов`язки, що належали продавцю на момент укладення цього договору. З матеріалів справи вбачається, що позивачем виконані свої зобов`язання за договором, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань № 279857041849, де зазначено, що 02.01.2018 за №12241050027045128 було здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи. Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №279857041849 товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів". В порушення умов договору, відповідач не сплатив позивачу частку в статутному капіталі товариства у розмірі 1 042 125,00 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з цим позовом. 4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України). Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України). Відповідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Положеннями ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до п.3.1 договору в редакції договору про внесення змін від 28.12.2017 до договору купівлі-продажу від 28.12.2017, за домовленістю сторін продаж корпоративних прав (частки в статутному капіталі) товариства за цим договором здійснюється за 1 042 125,00 грн, які покупець сплачує продавцю на його розрахунковий рахунок протягом 1 року. Отже, строк оплати є таким, що настав 28.12.2018. За приписами ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України). Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано докази сплати позивачу заборгованості за спірним договором у розмірі 1 042 125,00 грн. Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 1 042 125,00 грн. Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зазначені правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 57 402,30 грн за період з 01.01.2019 по 01.11.2020 та інфляційні втрати у розмірі 60 716,32 грн за період січень 2019 вересень 2020. Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат вважає його арифметично правильним та здійсненим відповідно до вимог чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині. Крім того, позивач була заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 22 000,00 грн. Вказані вимоги обґрунтовані посиланням на те, що 01.10.2020 між ОСОБА_2 (замовник) та Сироткіним Олександровичем (адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги, за умовами п.1.1 якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати кваліфіковану правову допомогу адвоката зі стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продовольчих товарів» , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є.В., в реєстрі за № 3109, в тому числі захист та/або представництво прав та інтересів замовника або прав та інтересів іншої особи, в інтересах якої укладається цей договір ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 3.1 договору за надання правової допомоги замовник сплачує виконавцю гонорар (винагороду) згідно цього договору: усна консультація з визначення документів та правовий аналіз документів, договорів; вивчення останніх рішень /судової практики з аналогічних спорів; складання позовної заяви 6 000,00 грн; участь у судовому розгляді справи 16 000,00 грн. На виконання умов договору, адвокатом були надані послуги замовнику на загальну суму 22 000,00 грн, що підтверджується підписаним обома сторонами актом прийому-передачі наданих послуг від 07.05.2021. ОСОБА_2 були перераховані адвокату грошові кошти у розмірі 22 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № Р242340894J913033111 від 02.12.2020 на суму 6 000,00 грн та № Р242340894J913033151 від 02.12.2020 на суму 16 000,00 грн. Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу або заперечень відповідачем не подавалось. Клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу або заперечень відповідачем не подавалось. З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника, що у договорі купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) від 28.12.2017 не були зазначені реквізити для оплати, тому ОСОБА_3 не мав можливості виконати оплату за договором. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч.1 ст.537 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, зокрема у разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит (ч.2 ст.537 Цивільного кодексу України). Відтак, відповідач не був позбавлений виконати покладений на нього обов`язок зі сплати позивачу частки у статутному капіталі, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття у депозит суми заборгованості у розмірі 1 042 125,00 грн для передачі її ОСОБА_2 . Судом першої інстанції аргументовано не прийнято до уваги наданий відповідачем лист від 25.07.2018, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення цього листа відповідачем та отримання його позивачем. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника щодо неотримання від ОСОБА_2 жодних вимог стосовно сплати заборгованості, з огляду на те, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, які виникли між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України. Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Апеляційний господарський суд вважає неправомірними посилання скаржника на те, що розгляд справи №908/1067/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" від 28.12.2017 має значення для правильного вирішення спору у справі №904/6672/20, оскільки у даному випадку судом не встановлено підстав для зупинення провадження у справі, передбачених п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України. Відносно доводів відповідача про порушення судом першої інстанції його процесуальних щодо подання заяв та клопотань на стадії підготовчого провадження, колегія суддів враховує таке. З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи неодноразово відкладався згідно з відповідними ухвалами суду, зокрема і за клопотанням відповідача. Зміст клопотань відповідача про відкладення розгляду справи свідчить про те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом першої інстанції. Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості скористатися наданим йому процесуальним правом щодо подання заяв та клопотань на стадії підготовчого провадження. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача про неотримання товариством з обмеженою відповідальністю "СЛАДКОЄЖКА" копії позовної заяви, оскільки факт надіслання позивачем на юридичну адресу товариства копії позовної заяви підтверджується наявними у справі доказами (оригінал поштової накладної, поштова квитанція, опис вкладення до цінного листа). Щодо аргументів скаржника про незалучення до участі у справі ОСОБА_4 в якості третьої особи, колегія суддів враховує, що правовідносини за спірним договором виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідачем не доведено яким чином вирішення даного спору та виконання зобов`язань за спірним договором може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_5 , як керівника та власника ТОВ "СЛАДКОЄЖКА". Щодо заяви відповідача про порушення правил територіальної юрисдикції, колегія суддів приймає до уваги таке. Відповідно до ч.6 ст.30 Господарського процесуального кодексу спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи. Разом з цим статтею 279 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Як свідчать матеріали справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв про непідсудність цієї справи Господарському суду Дніпропетровської області та порушення правил територіальної юрисдикції, ухвалу господарського суду про відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності не оскаржувало. У апеляційній скарзі відповідачем не наведено поважних причин неможливості подання відповідної заяви суду першої інстанції, враховуючи те, що заявник був обізнаний про розгляд Господарським судом Дніпропетровської області даної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. 4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін. 4.5 Розподіл судових витрат Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 у справі №904/6672/20 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Постанова складена у повному обсязі 15.12.2021 Головуючий суддя В.О.Кузнецов Судді А.Є.Чередко Л.А.Коваль