Постанова 4874 № 906/1422/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року Справа № 906/1422/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А. секретар судового засідання Романець Х.В. за участю представників сторін: позивача - не з`явився; відповідача - Тимошенко О.В. - адвокат; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 вересня 2021 року (повний текст складено 20.09.2021) та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2021 року у справі №906/1422/20 (суддя Вельмакіна Т.М.) за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" про стягнення 783 230 грн ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08 вересня 2021 року у справі №906/1422/20 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" про стягнення 783230 грн відмовлено. Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2021 року у справі №906/1422/20 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про стягнення судових витрат за надання професійної правничої допомоги у справі № 906/1422/20 задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" 9600,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні 1400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ФОП Ковальський В.Д. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі №906/1422/20 апеляційну скаргу ФОП Ковальського В.Д. на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.09.2021 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: сплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі, докази чого надати суду. Також не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішення, ФОП Ковальський В.Д. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2021 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "Волинянка" про стягнення з ФОП Ковальського В.Д. витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 у справі №906/1422/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2021 року у справі №906/1422/20. Призначено справу №906/1422/20 до розгляду на 06 грудня 2021 р. об 11:00год. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 у справі №906/1422/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 вересня 2021 року у справі №906/1422/20. Об`єднано апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 вересня 2021 року та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2021 року в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Призначено справу №906/1422/20 до розгляду на 06 грудня 2021 р. об 11:00год. Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду та додаткове рішення законними та обгрунтованими, а тому просить залишити їх без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Крім того, просить суд стягнути з ФОП Ковальського В.Д. на користь ТОВ "Волинянка" витрати, понесені на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3100,00 грн. В судове засідання представник позивача не з`явився. При цьому, від останнього на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів зазначає наступне. Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання та з огляду на належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Крім того, надаючи до суду клопотання про відкладення судового засідання, апелянт не навів достатнього обґрунтування неможливості участі інших представників у судовому засіданні (якщо вони вважали таку участь необхідною), адже судом не визначалась обов`язковою явка саме конкретно визначеного представника. При цьому, апеляційним судом враховано положення ч.1 ст.56 ГПК України згідно якого сторона може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво). Крім того колегія суддів зазначає, що позиція скаржника викладена безпосередньо у розглядуваній апеляційній скарзі. Судом також враховано принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк. Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - залишити без змін. При цьому колегія суддів виходила з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (орендодавець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем (орендар/відповідач) був підписаний договір оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності (далі - договір, т.1, а.с. 5-6), згідно п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - одноповерхову будівлю площею 200 кв. м та земельну ділянку, на якій вона розміщена, необхідну для використання будівлі за призначенням, передбаченим в договорі (надалі - майно), що належить орендодавцю на праві приватної власності та розташована за адресою: м.Новоград-Волинський, вул. Житомирська,

110. Відповідно до п.2.8. договору, орендар зобов`язувався своєчасно вносити орендну плату в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень на місяць. Орендна плата коригується щорічно з урахуванням інфляції. Договір набирає чинності з 01 грудня 2013 року і діє протягом трьох років (п.5.5. договору). Позивач стверджує, що на безпідставну вимогу орендодавця вимушений був сплачувати кожного місяця більшу суму, ніж передбачено п.2.8. договору. При цьому зазначив, що оскільки сплата першого платежу орендної плати за користування майном була здійснена відповідно до умов договору, однак ТОВ "Волинянка" вказані кошти були повернуті як помилково сплачені, і на вимогу товариства кошти за користування майном необхідно було передавати готівкою, ним було оформлено Журнали обліку виплачених коштів за оренду приміщення за адресою: м. Новоград- Волинський, вул. Житомирська, 110, ФОП Ковальським В.Д. директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П. (т.1, а.с. 8-11). Вказані журнали, на думку позивача, підтверджують отримання директором ТОВ "Волинянка" від ФОП Ковальського В.Д. грошових коштів за оренду приміщення та за сплату комунальних послуг за період 2013-2020 р.р. Зокрема, як вказує позивач, за кожний місяць окремо у Журналах директором ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П. проставлено особисті підписи про отримання вищевказаних коштів. Загальна сума отриманих директором платежів за оренду приміщення по вул. Житомирській 110 в м. Новоград-Волинський за період 2013-2020 р.р. становить (згідно даних журналів) 912430 грн. Також позивач зазначив, що 09.05.2020 від директора ТОВ "Волинянка" отримав листа від 08.05.2020 щодо зобов`язання звільнити орендоване приміщення в строк до 10 робочих днів, що свідчить про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку. Пояснив, що з моменту виникнення (травень-липень 2020 року) спірних відносин щодо дійсності договору оренди, відновив сплату оренди на банківський рахунок позивача у безготівковій формі, однак вказані кошти були повернуті як безпідставно перераховані. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідачем було безпідставно отримано кошти в розмірі 783230,00 грн, а відтак він звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Волинянка" даних коштів на підставі ч.6 ст.283 ГК України, ст.ст. 525, 526, 1212 ЦК України. Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Предметом позову у даній справі є відшкодування безпідставно набутих коштів у розмірі 783230,00 грн. Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17). Так, судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у справі №906/892/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" до Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину задоволено частково. Встановлено нікчемність договору оренди нерухомого майна від 15.11.2013, що належить до приватної власності, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" та Фізичною особою - підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем. Зобов`язано Фізичній особі-підприємцю Ковальському Віталію Деонізовичу повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинянка" частину одноповерхової будівлі площею 200 кв. м за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська,

110. В решті позову відмовлено. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі №906/892/20 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у справі №906/892/20 задоволено частково. Рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 у справі №906/892/20 скасовано в частині встановлення нікчемності договору оренди нерухомого майна від 15.11.2013, що належить до приватної власності, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" та Фізичною особою - підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем. Прийнято в цій частині нове рішенння, яким в позові відмовлено. В решті рішення залишено без змін. При цьому, суд апеляційної ігстанції зазначив в постанові, що договір оренди, що належить до приватної власності, укладений між ТОВ "Волинянка" та ФОП Ковальським В.Д. від 15.11.2013, є нікчемним, оскільки останній було укладено на три роки з 15.11.2013 до 15.11.2016, а тому такий договір підлягав нотаріальному посвідченню, а набуті на його підставі права на нерухоме майно - державній реєстрації. Також судом було встановлено, що позивач користувався орендованим приміщенням з моменту підписання акта приймання-передачі і до моменту ухвалення постанови суду. Враховуючи, що судом було встановлено нікчемність договору оренди від 15.11.2013, колегія Північно-Західного апеляційного суду дійшла висновку, що з метою захисту прав власника необхідно застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов`язання ФОП Ковальського В.Д. повернути ТОВ "Волинянка" частину одноповерхової будівлі площею 200 кв. м за адресою: Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 (т.1, а.с. 144-149). Разом з тим, позивач зазначає, що на підставі вищевказаного договору оренди в період з 2013 по 2020 роки він перерахував відповідачу кошти в розмірі 783230,00грн, які просить суд повернути як безпідставно набуті. При цьому, доказом отримання відповідачем даних коштів вважає "Журнали обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою :м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 ФОП Ковальським В.Д. директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П." (т.1, а.с. 8-11). Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно зі ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним договором права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, враховуючи вказані приписи ЦК України та встановлений судом у справі №906/892/20 факт користування позивачем орендованим приміщенням з моменту підписання акта приймання-передачі і до моменту ухвалення постанови суду, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що кошти, сплачені за фактичне користування майном не підлягають поверненню у випадку визнання договору оренди недійсним (нікчемності правочину). Крім того, з наданих позивачем документів неможливо встановити, які саме суми сплачувалися за користування майном, оскільки за договором обумовлювалася орендна плата в розмірі 1700,00 грн, яка підлягала коригуванню щорічно з урахуванням інфляції. Разом з тим, жодних виставлених позивачу рахунків останнім надано не було, відсутні такі докази і в матеріалах справи. При цьому, "Журнали обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водо і газопостачання, використану електроенергію за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська 110, ФОП Ковальським В.Д. директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П." містять лише дати, суми та підписи Савчук Л.П., що не заперечується відповідачем, без їх розмежування за призначенням платежу, а відтак можуть свідчити лише про здійснення оплат за фактично надані послуги. Крім того, у вказаних Журналах обліку, виходячи з їх назви, йдеться не лише про кошти, сплачені за оренду приміщення, а й про послуги водо- і газопостачання, використану електроенергію, тобто які не мають відношення до сплачених коштів безпосередньо за користування цим приміщенням. Водночас суд враховує, що відповідно до ч.8 ст.19 ГК України, усі суб`єкти господарювання зобов`язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Згідно п.44.1. Податкового кодексу України (станом на 2013 рік) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Тобто, будь-який суб`єкт господарювання, в тому числі фізична особа-підприємець, як на єдиному податку, так і на загальній системі оподаткування, зобов`язаний вести облік доходів та витрат на підставі первинних документів. Слід зазначити, що на час здійснення першого запису в Журналі у листопаді 2013 року (т.1, а.с. 10 (зворотній бік)) діяло Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", зареєстроване постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення №637), яке було розроблено відповідно до статті 33 Закону України "Про Національний банк України" та визначало порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою. Згідно п.1 Глави 1 Положення №637 касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку; книга обліку - касова книга, книга обліку доходів і витрат, книга обліку виданих та прийнятих старшим касиром грошей або книга обліку розрахункових операцій; книга обліку доходів витрат - документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки. Форму відповідної книги обліку доходів і витрат установлено Державною податковою адміністрацією України. Відповідно до п. 3.1. Глави 3 Положення №637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими косовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником (п. 3.3. Положення №637). Аналогічні визначення та вимоги містить також Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правлінням НБУ від 29.12.2017 №148. При цьому, посилання скаржника на те, що вищевказані Положення не поширюються на платників єдиного податку зі спрощеною системою оподаткування колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пунктами 1-2 Положення №148 передбачено, що останнє розроблено відповідно до Закону України "Про Національний банк України" і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування піл час здійснення ними Діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання). Вимоги цього Положення не поширюються на: 1) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями; 2) представництва іноземних організацій і філій, які не здійснюють підприємницької діяльності; 3) банки та філії іноземних банків. Згідно з п.33 Положення №148 прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями. Видаткові касові ордери, оформлені на підставі видаткових відомостей, реєструються в такому журналі після здійснення виплат, зазначених у видатковій відомості. Тобто, факт передачі готівки може бути підтверджений, зокрема, видатковим ордером про видачу суми на оренду з каси ФОП Ковальського В.Д. на користь ТОВ "Волинянка", прибутковим ордером ТОВ "Волинянка" та квитанцією з підписом головного бухгалтера або уповноваженої особи, записом у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів як орендаря так і орендодавця. Отже, здійснена фізичною особою з юридичною особою господарська операція з внесення готівки в касу підприємства відповідно до Положення повинна підтверджуватись належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та викликають реальні зміни в майновому стані господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Натомість, матеріали справи не містять будь-яких первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів. Книгу обліку доходів та витрат ФОП Ковальським В.Д. ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду також надано не було. Разом з тим, долучені позивачем копії особистих записів, оформлених у вигляді журналів виплачених коштів за оренду приміщення, послуг водо - і газопостачання не відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності, оскільки належними доказами, які підтверджували б факт внесення орендної плати з комунальними платежами відповідачем, є документи вказані в п.23 Розділу 3 Положення №148. При цьому, посилання скаржника на те, що фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої та другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість не ведуть книги обліку доходів, а такі фізичні особи - підприємці ведуть облік у довільній формі (паперовій або електронній), помісячно відображаючи отримані доходи, а відтак зазначені Журнали є документами бухгалтерського обліку, а інформація в них закріплена є офіційною, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ст. 296.1.1. Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору та виникнення спірних правовідносин), платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої та п`ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів. Лише з 14.07.2020 до Податкового кодексу України були внесені зміни, згідно яких дозволено фізичним особам-підприємцям платникам єдиного податку вести облік у довільній формі. Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивачем не доведено належними доказами факту отримання відповідачем коштів в сумі 783230,00 грн чи в іншій сумі, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 783230,00 грн як безпідставно отриманих та, відповідно, задоволення позовних вимог. Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Оскільки, в даному випадку суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому відсутні передумови для застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування. Щодо апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2021 року у справі №906/1422/20, то колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08 вересня 2021 року у справі №906/1422/20 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" про стягнення 783230 грн відмовлено. 13 вересня 2021 року відповідач звернувся до Господарського суду Житомирської області з заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, згідно якої просить суд стягнути з позивача 11000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (т.1, а.с.187-199). 22.09.2021 від ФОП Ковальського Віталія Деонізовича (т.1, а.с. 211-212) до суду надійшли письмові заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких останній просить залишити заяву представника ТОВ "Волинянка" без розгляду. Місцевий господарський суд, розглянувши заяву ТОВ "Волинянка" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даного клопотання, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового її задоволення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.2 ст.126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України). Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Додатково суд звертає увагу на те, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України). Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України). У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18. Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Як вбачається, відповідачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до справи надано копію Договору про надання правничої допомоги №06/21 від 14.01.2021, укладеного між адвокатським об`єднанням "Удовиченко і партнери" (об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (клієнт) (далі - договір, т.1, а.с. 188-189), відповідно до п. 1.1. якого об`єднання приймає на себе доручення клієнта про надання останньому правничої допомоги у справі №906/1422/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 783230 грн, яка перебуває в провадженні Господарського суду Житомирської області, а Клієнт зобов`язується сплатити об`єднанню гонорар за надану правничу допомогу, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору. Правнича допомога передбачена п.1.1. договору включає в себе: правовий аналіз документів, надання юридичних консультацій, підготовку проекту відзиву на позовну заяву, заперечення та інших процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в Господарському суді Житомирської області (п. 1.2. договору). Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору, за надання правничої допомоги, передбаченої п. 1.2. договору, клієнт сплачує об`єднанню гонорар. Розмір гонорару становить вартість наданої правової допомоги вказаної в актах про надання правничої допомоги, які надаються клієнту по факту виконаної роботи та виходячи з наступного розрахунку: підготовка та подання адвокатського запиту (250,00), участь у судовому засіданні незалежно від тривалості та складності (700,00 грн, (1000,00 грн судове засідання за межами м. Рівне); надання юридичних консультацій (700,00 грн); підготовка та подання інших процесуальних документів (клопотань, заяв, заперечень, пояснень) - 1400 грн, за один процесуальний документ. Клієнт зобов`язується оплатити гонорар за надану правничу допомогу, впродовж 20 (двадцяти) днів, з моменту підписання акту про надання правничої допомоги (п. 2.3. договору). Вартість підготовки проектів процесуальних документів та вчинення інших процесуальних дій, пов`язаних з предметом договору, можуть змінюватись, залежно від обсягу, складності та затраченого адвокатом часу, про що сторони зазначають в актах про надання правничої допомоги (п. 2.4. договору). За п. 3.1. договору, фактичні витрати та їх розмір, пов`язані із наданням правничої допомоги (поштові витрати, витрати на проїзд та інше) визначаються за взаємним погодженням сторін та оплачуються безпосередньо клієнтом). Також до справи додано копію акту про надання правничої допомоги від 22.02.2021, згідно якого Адвокатське об`єднання "Удовиченко і партнери" надало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинянка" отримало правову допомогу наступного характеру: правовий аналіз документів (700 грн); підготовка та подання відзиву на позовну заяву ФОП Ковальського В.Д. про стягнення безпідставно набутих коштів до Господарського суду Житомирської області у справі № 906/1422/20 (2000 грн.); підготовка та подання заперечення на відповідь на відзив ФОП Ковальського В.Д. у справі № 906/1422/20 - (1000 грн); підготовка та подання заперечення на клопотання про проведення почеркознавчої експертизи у справі № 906/1422/20 до Господарського суду Житомирської області - (500 грн); підготовка та подання письмових пояснень у справі № 906/1422/2) з долученням відповіді ГУ ДПС у Рівненській області № 1492/6/17-00-07-05- 12 від 11.02.2021- (500 грн.); підготовка та подання заперечення на клопотання витребування доказів у справі № 906/1422/20 до Господарського суду Житомирської області (500 грн.); представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Житомирської області у справі № 906/1422/20 (2 судових засідання) - (1400 грн.); фактичні витрати на кореспонденцію - 200 грн. Загальна вартість наданої правничої допомоги, яка вказана в даному пункті становить 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень (а.с. 190). Згідно Акту №2 про надання правничої допомоги (т.1, а.с.192) Адвокатське об`єднання "Удовиченко і партнери" надало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинянка" отримало правову допомогу - надання юридичних консультацій щодо порядку та підстав стягнення безпідставно набутих коштів, за договором оренди, нікчемність якого встановлена рішенням суду (з урахуванням правових позицій Верховного суду) - 700,00 грн (т.1, а.с.192). Згідно Акту №3 про надання правничої допомоги (а.с. 194) Адвокатське об`єднання "Удовиченко і партнери" надало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинянка" отримало правову допомогу - участь у судових засіданнях по справі №906/1422/20 - 12.07.2021, 26.07.2021, 08.09.2021 (2100,00 грн); підготовка проекту письмових пояснень по справі №906/1422/20 від 06.08.2021 та 01.09.2021 (1400,00 грн). Загальна вартість правничої допомоги - 3500,00 грн. Вищевказані послуги оплачені відповідачем у повному обсязі (т.1, а.с. 191-193). Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування ТОВ "Волинянка" понесених ним на професійну правничу допомогу витрат частково в розмірі 9600,00 грн. При цьому, у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1400,00 грн за підготовку проекту письмових пояснень по справі №906/1422/20 від 06.08.2021 та від 01.09.2021 (1400,00грн) суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки зазначені пояснення судом першої інстанції були залишені без розгляду (т.1, а.с. 172-184). Разом з тим, колегією суддів не беруться до уваги посилання скаржника щодо недотримання представником відповідача процесуального порядку та строків подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки представником відповідача зроблено заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів, про що зазначено у відзиві на позовну заяву від 18.01.2021 (т.1, а.с.41), та подано докази понесення таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (т.1, а.с. 187-199). Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду заяви, а також зважаючи на вимоги ч.4 ст.244 ГПК України, колегією суддів не беруться до уваги доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, оскільки під час апеляційного перегляду вказаних обставин судом не встановлено. Крім того, апеляційний суд зазначає, що нормами процесуального законодавства, зокрема положеннями ч.ч. 1-4, 6 ст.120 ГПК України, передбачена можливість надіслання ухвал суду, якими учасники справи повідомляються про дату, час і місце судового засідання, телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного). Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування додаткового рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткове рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування. Крім того, 03 грудня 2021 року на адресу апеляційного суду від представника відповідача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому останній просить суд стягнути з ФОП Ковальського В.Д. на користь ТОВ "Волинянка" витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 3100,00 грн. Як вже зазначалося вище, за приписами ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України). Як вбачається, відповідачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до клопотання надано копію договору про надання правничої допомоги №267/21 від 22.11.2021, укладеного між ТОВ "Волинянка" (клієнт/відповідач) та АО "Удовиченко і партнери" (об`єднання), згідно п.п. 1.1-1.2 якого об`єднання приймає на себе доручення клієнта про надання останньому правничої допомоги у справі №906/1422/20, яка перебуває на розгляді Північно-західного апеляційного господарського суду, а клієнт зобов`язується сплатити об`єднанню гонорар за надання правової допомоги згідно актів, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору. Правова допомога, передбачена п.1.1 договору полягає в наданні юридичних консультацій, вивченні документів, підготовці проектів процесуальних документів, представництві інтересів клієнта в суді. В пункті 2.2. договору вказано, що розмір гонорару становить вартість наданої правничої допомоги згідно актів про надання правничої допомоги з розрахунку за: підготовку та подання адвокатських запитів (500,00 грн); вивчення та аналіз документів (від 500 грн залежно від обсягу); підготовку проекту відзиву на апеляційні скарги (1400,00 грн); участь у судовому засіданні незалежно від тривалості та складності (1000,00 грн); ознайомлення з матеріалами справи у суді (500,00 грн) консультації; вартість підготовки процесуальних документів та вчинення інших дій пов`язаних з предметом спору розраховується залежно від складності та затраченого часу. Відповідно до акту про надання правничої допомоги від 23.11.2021 АО "Удовиченко і партнери", а ТОВ "Волинянка" отримало правничу допомогу загальною вартістю 3100,00 грн. Вищевказані послуги оплачені відповідачем у повному обсязі, що підтверджується копією меморіального ордеру № @ 2PL125166 від 29.11.2021. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України). За приписами частин 5, 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а також те, що розмір зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що позивачем в порядку, визначеному п.5 ст.126 ГПК України, не подано апеляційному суду клопотань про його зменшення, колегія суддів дійшла висновку про покладення зазначених витрат на позивача (апелянта) у відповідності до вимог ст.129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 вересня 2021 року та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2021 року у справі №906/1422/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 08 вересня 2021 року та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04 жовтня 2021 року у справі №906/1422/20 залишити без змін.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (11703, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, буд. 110, код ЄДРПОУ 13554763) 3100,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

4. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

6. Справу №906/1422/20 повернути Господарському суду Житомирської області. Повний текст постанови складений "14" грудня 2021 р. Головуюча суддя Коломис В.В. Суддя Миханюк М.В. Суддя Саврій В.А.