Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/3191/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" грудня 2021 р. Справа№ 910/3191/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Тищенко А.І. Шаптали Є.Ю. при секретарі Пнюшкову В.Г. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 01.12.2021. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Томин Оксани Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 (повний текст складено 10.08.2021) у справі №910/3191/21 (суддя Щербаков С.О.) за позовом Фізичної особи-підприємця Томин Оксани Михайлівни до 1) Пенсійного фонду України 2) Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 провадження у справі №910/3191/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Томин Оксани Михайлівни до Пенсійного фонду України та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Не погодившись з прийнятою ухвалою, Фізична особа - підприємець Томин Оксана Михайлівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/3191/21 скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що оскаржувана ухвала є безпідставною, необґрунтованою та винесеною в наслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому скаржник вважає що висновок суду першої інстанції про належність цього спору до юрисдикції адміністративного суду є помилковим. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Томин Оксани Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/3191/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Томин Оксани Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/3191/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3191/21. Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/3191/21. Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у щорічній відпустці з 13.09.2021 по 17.09.2021. Суддя Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці з 20.07.2021 по 01.10.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Томин Оксани Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/3191/21. Призначено справу до розгляду на 03.11.2021. 02.11.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього. У зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І. з 01.11.2021 по 15.11.2021 на лікарняному та з 16.11.2021 по 19.11.2021 у відпустці, а також у зв`язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному з 08.11.2021 по 19.11.2021, розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Томин Оксани Михайлівни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/3191/21 не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 призначено справу до розгляду на 01.12.2021. Учасники апеляційного провадження в судове засідання 01.12.2021 не з`явилися. Відповідачі про поважність неявки суд апеляційної інстанції не повідомили. Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України. Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідачі про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників відповідачів. В судовому засіданні 01.12.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного. Фізична особа-підприємець Томин Оксана Михайлівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України та Державної казначейської служби України, в якому просить суд: - стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 8 000, 00 грн., заподіяну незаконною бездіяльністю Пенсійного фонду України; - стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн., заподіяну незаконною бездіяльністю Пенсійного фонду України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з не внесенням відповідачем-1 відомостей про застраховану особу позивача до інформаційних систем Пенсійного фонду України, позивачу відмовлено в наданні одноразової матеріальної допомоги, передбаченої для виплати фізичним особам, що здійснюють підприємницьку діяльність, у зв`язку з карантинними обмеженнями, внаслідок чого позивачу завдано матеріальну та моральну шкоду. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.04.2021. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень, який здійснює ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та здійснює виплати одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам , відповідно спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу виплати одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам, у даному випадку позивачу, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Однак, колегія суддів, переглянувши в апеляційному порядку спір у даній справі, не погоджується з вищенаведеними висновками місцевого господарського суду, виходячи із наступного. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду. Відповідно до статей 124, 125 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з нормами частини третьої статті 22 якого місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів з огляду на пряму вказівку закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення). Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 ГПК України. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді. У частині п`ятій статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. З наведеного випливає, що єдиним винятком у вищезгаданій нормі Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Водночас господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 17.09.2019 у справі № 910/13174/18 та постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 915/1842/19. Як вже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 8 000, 00 грн., заподіяну незаконною бездіяльністю Пенсійного фонду України та стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн., заподіяну незаконною бездіяльністю Пенсійного фонду України. Водночас колегія суддів зазначає, що позивачем не заявлено вимоги про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК України, підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. В свою чергу судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві. Відповідно до статей 20 ГК України та 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків (майнової шкоди). У даному випадку позивач звернувся до суду у порядку і спосіб, що визначені законом, сформулював свої позовні вимоги, відштовхуючись від тих, наданих йому законом прав, які, на думку позивача були порушені відповідачами, із вказівкою на конкретні правові норми в обґрунтування заявлених вимог, і позов направлений на відновлення порушеного права. У зв`язку з наведеним суд першої інстанції повинен був вирішити спір у цій справі, надавши відповідну кваліфікацію та оцінку змісту правовідносин сторін, наявності порушеного права, його характеру та обраного способу захисту, з`ясувавши наявність або відсутність всього складу цивільного правопорушення, з яким пов`язується відшкодування шкоди. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлені у позові вимоги мають розглядатись за правилами господарського судочинства з огляду на предмет позову та суб`єктний склад учасників спору, оскільки відсутні підстави для віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів. Стосовно посилання суду першої інстанцій на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №805/1983/17 та від 04.03.2020 у справі №757/63985/16, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 (провадження №14-435цс18) зазначено про те, що саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду має бути враховано при вирішенні тотожних спорів судами. Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 803/3/18, провадження №11-1173апп18 (пункт 28), згідно з якою адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції. Подібний висновок щодо підвідомчості до господарської юрисдикції справи, предметом розгляду у якій є вимога про стягнення збитків, завданих протиправними діями службових осіб державного органу, яка заявлена без вимоги вирішити публічно-правовий спір, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19). Наведене не було враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскарженого у справі №910/3191/21 судового рішення, що призвело до помилкового висновку щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції та закриття провадження у справі. За змістом частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції у цій справі наведеним вимогам не відповідає з огляду на порушення судом першої інстанції пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої, яка перешкоджає подальшому провадженню у цій справі. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в ухвалі місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції - для подальшого розгляду. Оскільки розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до приписів ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 280, 281 - 284 Господарського процесуального господарського кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Томин Оксани Михайлівни - задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/3191/21 скасувати. Матеріали справи №910/3191/21 повернути до господарського суду першої інстанції для подальшого розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст складено 13.12.2021. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді А.І. Тищенко Є.Ю. Шаптала