Постанова Сумський апеляційний суд № 583/3539/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 року м.Суми Справа №583/3539/19 Номер провадження 22-ц/816/1283/21, 22-ц/816/1284/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М., у присутності : представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кудіна Олександра Михайловича, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Литвин Олени Володимирівни, представника відповідача Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області Безрядіної Олени Іванівни розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 , які були подані його представником адвокатом Литвин Оленою Володимирівною, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Ільченко В.М. у м. Охтирка, повний текст якого складено 03 червня 2021 року та додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Ільченко В.М. у м. Охтирка, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області, ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Охтирської районної державної нотаріальної кантори Воропай Валерій Вікторовича, про визнання заповіту недійним, в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_3 , вона є єдиним спадкоємцем за законом після його смерті. На день смерті ОСОБА_3 постійно проживав у належному їй на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті брата, у встановленому законом порядку вона звернулася до державного нотаріуса Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропая В.В. із заявою про прийняття спадщини, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено з тих підстав, що за життя спадкодавцем складено заповіт на іншу особу, посвідчений в.о. старости Пологівського старостинського округу Чернеччинської сільської ради Мокроусовою К.С. Стверджує, що її брат ОСОБА_3 не міг скласти вказаний заповіт 13 березня 2018 року в Чернеччинській сільській раді Охтирського району Сумської області, оскільки він зловживав спиртними напоями і після 08 березня 2018 року перебував у стійкому запої тривалістю близько 10 днів, а тому не міг керувати своїми діям та усвідомлювати їх наслідки. Крім того, до дня смерті ОСОБА_3 страждав на тяжке захворювань легень, а саме туберкульоз, що і стало причиною смерті в стані алкогольної інтоксикації. Від проходження лікування в умовах стаціонару ОСОБА_3 відмовився, тому вимушений був приймати сильні знеболюючі ліки в значних дозах, які просив в неї, а коли вона, боячись за результати неконтрольованого вживання вказаних препаратів, відмовляла йому у їх наданні, ОСОБА_3 вживав алкогольні напої до такого стану сп`яніння, в якому не усвідомлював своїх вчинків. Перед смертю ОСОБА_3 від сильного фізичного болю та алкогольного сп`яніння перебував у безпорадному стані, в якому міг підписати будь-які папери, не розуміючи наслідків своїх дій. Крім того зазначає, що посадова особа органу місцевого самоврядування ОСОБА_4 не мала відповідних повноважень вчиняти дії з посвідчення оскаржуваного заповіту, оскільки він мав би бути посвідчений секретарем Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, або за його відсутності сільським головою. Звертає увагу і на те, що після смерті брата вона не знайшла у своєму будинку другого примірника заповіту, що також свідчить про порушення порядку засвідчення заповіту та спотворення волі спадкодавця шляхом диктування йому тексту заповіту, складеного іншою особою для переписування в другий примірник. Також, посадова особа сільської ради не може підписувати чи робити записи про прочитання заповіту за заповідача. Крім того, при посвідченні заповіту повинен бути виконаний ряд необхідних дій, які потребують значного часу та не можуть бути виконані протягом 10-15 хвилин. Враховуючи порушення порядку посвідчення заповіту, який передбачає вільне волевиявлення і повне усвідомлення заповідачем, просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 13 березня 2018 року в.о. старости Пологівського старостинського округу Мокроусовою К.С. в Чернеччинській сільській раді Охтирського району Сумської області. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 13 березня 2018 року в.о. старости Пологівського старостинського округу Мокроусовою К.С. в Чернеччинській сільській раді Охтирського району Сумської області. Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Кудіна О.М. про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування понесених судових витрат 14940 грн 40 коп. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, представник ОСОБА_2 адвокат Литвин О.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційні скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку про недієздатність ОСОБА_3 на момент складання заповіту, який за життя на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебув, лікування не проходив. При цьому вказує на недопустимість, як доказу показів свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки вони є особами зацікавленими у розгляді справи, та фактично висловлюють свою незгоду з прийнятим спадкодавцем рішенням щодо розпорядження наявним у нього нерухомим майном, а позивач та померлий брат перебували у неприязних відносинах. Представник відповідача не погоджується також із наданою судом першої інстанції оцінкою показам свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які не мають жодної заінтересованості в результатах розгляду даної справи. Свідок ОСОБА_9 , яка працює завідувачем фельдшерського пункту в селі де проживав ОСОБА_3 , спростовувала наявність у останнього психічних відхилень. Зазначає, що висновок судово-психіатричного експерта №201 від 23 вересня 2020 року є необґрунтованим, суперечить методиці проведення судово-психіатричного дослідження, а висновки експерта про те, що ОСОБА_3 на момент укладення правочину 13 березня 2018 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не ґрунтується на медичній документації та не узгоджується з показами свідків. Щодо вирішеного судом першої інстанції питання розподілу між сторонами витрат на правничу допомогу, представник відповідача вказувала на те, що стягнутий з відповідача розмір витрат не є співмірним із ціною позову, складністю справи і виконаних робіт, часом, витраченим на виконання цих робіт (надання послуг), їх обсягом. Звертає увагу і на те, що представником позивача не було надано доказів на підтвердження того, що послуги нею за укладеним договором від 01 липня 2019 року надавалися саме у зв`язку з розглядом Охтирським міськрайонним судом Сумської області справи №583/3539/19. Сторонами у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення _представника апелянта адвоката Литвин О.В., яка підтримала доводи апеляційних скарг, заперечення проти апеляційної скарги представника позивача адвоката Кудіна О.М., думку представника відповідача Чернеччинської сільської ради Охтирського району Безрядіної О.І., яка не заперечує проти задоволення апеляційної скарги , перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідним братом ОСОБА_1 (Т. 1, а.с. 10, 11, 18). ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Пологи Охтирського району Сумської області помер ОСОБА_3 (Т.1, а.с. 15). Відповідно до довідки про причину смерті від 26 липня 2018 року, причиною смерті ОСОБА_3 є інтоксикація, туберкульоз легенів (Т.1, а.с. 20). За життя ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ № 041875 від 20 грудня 2001 року на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 3,26 га, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області. (Т.1, а.с.16). 20 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Охтирської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , за якою державним нотаріусом Воропаєм В.В. було зареєстровано у Спадковому реєстрі спадкову справу № 62875555 (Т.1, а.с. 58, 65-66). Постановою державного нотаріуса Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропай В.В. від 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що її померлий брат ОСОБА_3 за життя посвідчив у Пологівській сільській раді Охтирського району Сумської області заповіт на іншу особу (Т.1, а.с. 6). Відповідно до заповіту, посвідченого в.о. старости Пологівського старостинського округу Мокроусовою К.С. 13 березня 2018 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, за яким належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, та належить йому на підставі державного акту на земельну ділянку заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Т.1, а.с. 78). Вказаний заповіт зареєстрований в реєстрі за № 26. 27 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Охтирської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту від 13.03.2018, зареєстрованого за № 26 (т.1, а.с.70). Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №201, ОСОБА_3 на момент укладення правочину 13 березня 2018 року виявляв ознаки органічного психосиндрому, за своїм психічним станом (з урахуванням наявних соматичних захворювань) не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1, а.с. 248-252). Крім того, в суді першої інстанції в якості свідків були допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 . Так, свідки ОСОБА_5 , яка є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , який є зятем позивача, дали суду покази аналогічного змісту. Зокрема, вони суду повідомили, що ОСОБА_3 проживав в літній кухні в належному позивачу домоволодінні, зловживав спиртними напоями та постійно вживав знеболюючі, в наслідок чого в нього були галюцинації. ОСОБА_3 відвідували позивач разом із свідком ОСОБА_10 два-три рази на тиждень, вони привозили йому продукти харчування та ліки. Також, стверджують, що ОСОБА_3 мав проблеми із зором та ходив з палицею. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка працює старостою Пологівського старостинського округу та посвідчувала оспорюваний заповіт, суду пояснила, що після смерті матері ОСОБА_3 , сестра ОСОБА_1 виселила його в кухню, яку відрізала від газопостачання, умови проживання ОСОБА_3 були дуже погані. З 1995 року ОСОБА_3 хворів на відкриту форму туберкульозу. Останній час він жив за рахунок того, що сусіди та далекі родичі приносили йому їжу. Єдиним доходом ОСОБА_3 були кошти, отримані ним від здачі в оренду паю. Свідок зазначила, що позивачка з`являлася один раз для того, щоб отримати дохід ОСОБА_3 від надання паю в оренду ОСОБА_2 ОСОБА_3 хвилювався, що ОСОБА_1 бажає продати їх будинок, він був ображений на сестру. Кожного року ОСОБА_3 приходив до старостату для того, щоб зробити доручення на користь позивачки для отримання нею коштів за оренду належної йому земельної ділянки, останнє доручення він зробив у липні 2017 року. ОСОБА_4 пояснила, що в день посвідчення заповіту ОСОБА_3 був у тверезому стані, він усе розумів, свідок роз`яснювала наслідки такого правочину, ОСОБА_3 наполягав на посвідченні даного заповіту. 13 березня 2018 року близько 09.30 год. ОСОБА_4 прийшла на запрошення ОСОБА_3 . Він сказав їй свою волю, вона ж повідомила його про необхідність оплатити державне мито. Причин за якими він бажає скласти заповіт на чужу людину, ОСОБА_3 не пояснював. Після цього ОСОБА_4 поїхала до Пологівської сільської ради, де підготувала текст заповіту, який потім привезла ОСОБА_3 на підпис. ОСОБА_3 ознайомився із текстом заповіту, після чого він особисто підписав. Сумніву щодо його психічного стану у неї не виникало. Свідок ОСОБА_7 , яка працює спеціалістом в Пологівському старостинському окрузі, суду пояснила, що у 2017 році вона в приміщенні сільської ради посвідчувала доручення ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 на право отримувати орендну плату, який особисто приносив в сільську раду необхідні документи, сплачував державне мито та отримував доручення. Свідок пояснила, що у 2018 році вона бачила ОСОБА_3 після свята Пасхи, він самостійно прийшов у с. Корабельське, був чисто одягнений, нормально себе поводив. ОСОБА_3 ніде не працював, зловживав алкогольними напоями. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка працює фельшером, завідувачем ФАП, суду пояснила, що у 2018 році, коли ще було холодно, її викликали до ОСОБА_3 , він був тяжко хворий. ОСОБА_3 хворів на хронічний туберкульоз та хронічний алкоголізм близько 8 років. Вона направляла ОСОБА_3 на лікування, але він відмовлявся, посилаючись на відсутність коштів. Психічних відхилень у ОСОБА_3 вона не помічала, він спілкувався з нею та відповідав на її питання. Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що проживає неподалік від домогосподарства, де проживав ОСОБА_3 і її мати тісно спілкувалася з матір`ю ОСОБА_3 . Після смерті матері, вона та ще декілька сусідів підтримували ОСОБА_3 , який не мав постійної роботи, проживав за рахунок тимчасових заробітків за наймом. Останній рік ОСОБА_3 вже не міг обробляти город за станом здоров`я, однак до останнього дня він був у здоровому глузді. Коли вона приходила, він завжди її впізнавав, жалівся на ноги, щодо іншого поводив себе адекватно. До ОСОБА_3 приходила жінка, з якою він мав намір одружитися, однак ОСОБА_1 була проти. Вона досить часто відвідувала ОСОБА_3 , однак жодного разу не бачила у нього ОСОБА_1 . Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про те, що під час складання заповіту ОСОБА_3 не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними, належними та допустимими доказами та є переконливими. Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12). Статтею 110 ЦПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Колегія суддів не може погодитися з наданою судом першої інстанції оцінкою висновку судово-психіатричного експерта №201, з огляду на наступні обставини. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта вбачається №201, що судовим експертом Одарченко О.П. при проведенні посмертної судово-психіатричної експертизи були досліджені наявні в матеріалах цивільної справи відомості про особу померлого ОСОБА_3 , представлену медичну документацію, а саме оригінал медичної карти стаціонарного хворого КНП СОР «Сумський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» №491/9, та показання свідків. Аналізуючи характер перебігу основного захворювання (туберкульоз легень), судовий експерт дійшов до висновку, що проведене лікування у 2003 році не дало позитивного результату. Врахувавши супутні діагнози, які встановлено у 2003 році, експерт вважав, що станом на 2003 рік ОСОБА_3 вже виявляв розлади психіки та поведінки внаслідок вжиття алкоголю, мав сформований синдром залежності та компульсивний потяг до алкоголю, про що свідчать діагнози невропатолога та хірурга, відповідно до медичної документації за червень 2003 року. Далі експерт у своєму висновку вказував на те, що ОСОБА_3 не звертався за медичною допомогою, а тому без лікування синдрому алкогольної залежності продовжив пити, що підтверджується свідками зі сторони позивача, покази яких не йдуть у розріз наявній медичній документації. Характер існування, забезпечення власних життєвих потреб, відношення до власного здоров`я, зовнішній вигляд, невиконання елементарних гігієнічних процедур свідчить про соціальну та побутову дезадаптацію. Діагностовані у ОСОБА_3 інтоксикація та кахетомія у сукупності із синдромом алкогольної залежності у формі постійного пияцтва, клінічно проявляються вираженою астенією, психомоторною виснаженістю, загальмованістю, порушенням фіксації уваги, минущими психотичними розладами (переважно галюцинаторами), когнітивними порушеннями тощо. На підставі викладеного, експерт дійшов до висновку, що ОСОБА_3 в березні 2018 року виявляв органічний психосиндром, за своїми психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Колегія суддів оцінює критично такий висновок судового експерта, оскільки наведений у висновку судово-психіатричної експертизи розвиток захворювання у ОСОБА_3 після проведеного йому лікування у 2003 році і по березень 2018 року (майже 15 років) ґрунтується виключно на підставі власного клінічного досвіду та інтуїції, без підтвердження жодними даними в матеріалах справи. Зокрема, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано позивачем, ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні легеневого туберкульозу №1 Сумського обласного протитуберкульозного диспансеру з 03 червня 2003 року по 30 вересня 2003 року, після чого за медичною допомогою, у тому числі психіатричної, ОСОБА_3 не звертався. В медичній документації не вказано жодних симптомів, які б могли свідчити про наявність у підекспертного психічного захворювання. Крім того, ОСОБА_3 на обліку ані у лікаря-психіатра, ані у нарколога не перебув (т. 1, а.с. 179, 180). Колегія суддів бере до уваги і те, що ОСОБА_1 , виявивши у брата ОСОБА_3 ознаки психічного розладу, які за її словами прогресували, до медичних закладів щодо надання йому медичної допомоги не зверталася, питання про обмеження його цивільної дієздатності перед судом вона також не ставила і не виявляла сумнівів у дієздатності брата при видачі ним нотаріально посвідченої довіреності на її ім`я на отримання нею орендної плати за його земельну ділянку. Допитані в суді свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які не є заінтересованими особами, вказували на те, що при спілкуванні із ОСОБА_3 у спірний період ознак психічних розладів, про які зазначає позивач та свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , вони не помічали. Свідок ОСОБА_4 , яка посвідчувала оспорюваний заповіт, вказувала на те, що ОСОБА_3 сам ініціював питання щодо складення заповіту та його зміст відповідав волі останнього. При посвідченні заповіту вона спілкувалася із ОСОБА_3 і сумнівів щодо його дієздатності у неї не виникло. З висновку судово-психіатрічної експертизи № 566 від 08 листопада 2021 року проведеної на підставі ухвали Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року вбачається , що ОСОБА_3 за представленими даними, на момент укладення правочину 13 березня 2018 року , виявляв хронічний, стійкий психічний розлад у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, але на момент укладання правочину (заповіту) відповідно до свого психічного стану, був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ( т.2 а.с.229-232) Судово-психіатрічна експертиза була проведена комісією у складі трьох лікарів судово-психіатрічних експертів , які мають тривалий стаж роботи ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які дослідивши усі надані їм матеріали, медичну документацію та пояснення свідків прийшли до висновку , що ОСОБА_3 за життя в поле зору лікаря-психіатра не потрапляв , самостійно за медичною допомогою до вказаного фахівця не звертався, на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні не перебував. В 2001 році знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу хірургічної патології, страждав туберкульозом легенів , у зв`язку з цим в 2003 році перебував на стаціонарному лікуванні в протитуберкульозному диспансері, де вказувалося на зловживання алкогольними напоями, невропатологом діагностувалася токсична енцефалопатія . Під час перебування в вищевказаних медичних закладах ознак психозу та недоумства описано не було, рекомендацій щодо консультації психіатром не надавалося. В подальшому , на тлі зловживання алкоголем , у ОСОБА_3 відмічалися зниження соціальної та побутової активності, працездатності, емоційна нестійкість , звуження кола інтересів з нехтуванням зовнішнім виглядом та інші специфічні особистісні зміни за алкогольним типом , однак , він зберігав здатність до самостійного задоволення своїх основних життєвих потреб на рівні, що забезпечували його життєдіяльність. Також експерти у своєму висновку вказують на те, що деякі свідки, зазначаючи неадекватність ОСОБА_3 , використовують загальні психіатричні терміни, вказуючи на суперечливі та взаємовиключні чисельні порушення, що не відповідають клінічній картині будь-якого психічного захворювання психотичного рівня або захворювання з недоумством, та, у сукупності з наданими матеріалами справи , представленою медичною документацією , не можуть бути підставою для діагностування у ОСОБА_3 будь-якого тимчасового психічного розладу або стійкого хронічного психічного захворювання, які б позбавляли його здатності правильно усвідомлювати свої дії та керувати ними 13.03.2018 року у день укладення правочину ( заповіту). Таким чином, враховуючи висновки комісійної посмертної судово-психіатрічної експертизи № 566 від 08 листопада 2021 року, виходячи з принципу презумпції психічного здоров`я та беручи до уваги відсутність беззаперечних доказів, які б підтверджували те, що на час складання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку щодо наявності правових підстав для визнання заповіту ОСОБА_3 недійсним. Щодо посилання позивача, як на підставу недійсності правочину, на відсутність у ОСОБА_4 повноважень на посвідчення заповіту, то їх колегія суддів вважає безпідставними, оскільки рішенням Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 01 грудня 2017 року на в.о. старости ОСОБА_4 покладено обов`язки із вчинення нотаріальних дій та проведення державної реєстрації актів цивільного стану (т. 1, а.с. 37). З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та порушенням норм процесуального права, на підставі п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду у задоволенні позовних вимог відмовлено, додаткове рішення суду, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат, належить скасувати. Крім того, з огляду на задоволення вимог апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір у сумі 1152 грн 60 коп. за апеляційний перегляд рішення суду та 14621 грн. 20 копійок витрат за проведення повторної судово-психіатричної експертизи Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 2, 4, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скарги ОСОБА_2 , які були подані його представником адвокатом Литвин Оленою Володимирівною, задовольнити. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2021 року та додаткове рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області, ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропай Валерій Вікторовича, про визнання заповіту недійнимвідмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1152 гривень 60 копійок за апеляційний перегляд рішення суду та 14621 гривня 20 копійок витрат за проведення повторної судово-психіатричної експертизи . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 15 грудня 2021 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: Т.А. Левченко В.І. Криворотенко