Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/5053/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5053/21 пров. № А/857/20897/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року (ухвалене в м. Рівне судом під головуванням судді Дудар О.М. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, повний текст рішення суду складено 10 вересня 2021 року) у справі № 460/5053/21 за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, суд - ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" (далі - відповідач, ТОВ "Фапомед Україна") про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у загальній сумі 233721,53 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" за рахунок бюджетних асигнувань Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Також просить відмінити або зменшити суму витрат, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що виконанням нормативу робочих місць в розумінні ст. 19 Закону № 875-ХІІ вважається саме працевлаштування підприємством особи з інвалідністю, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію осіб з інвалідністю на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування. Також зазначає, що присуджений судом розмір витрат на правову допомогу є не співмірним з складністю справи, оскільки представник відповідача не затратив значної кількості свого робочого часу на участь у судових засіданнях по даній справі, судовий розгляд проводився у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін у справі, тому представник відповідача не затратив стільки свого робочого часу, що відповідач би заявленій сумі, що зазначена в договорі про надання правової допомоги. Крім того, вказує, що дії з приводу публікації рекламних оголошень, подання адвокатських запитів були здійснені до укладення додатку договору про надання правової допомоги і були здійснені в межах юридичного обслуговування товариства, а не підготовки до судового розгляду. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Сторони повідомлені про розгляд апеляційної скарги шляхом надіслання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фапомед Україна" (ідентифікаційний код 35011201; місцезнаходження: 35400, Рівненська область, Гощанський район, селище міського типу Гоща, вул.Островського, будинок 46) є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Рівненському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідно до наданого відповідачем звіту за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТОВ "Фапомед Україна" у 2020 році становила 246 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 8 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - 10 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 116838 грн (а.с.6). За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 233674,80 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 46,73 грн (за 1 день прострочення) (а.с.7). Відповідач вказані санкції в добровільному порядку не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум в примусовому порядку. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито належних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не допущено правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Також суд дійшов висновку, що з урахуванням складності справи, значенням справи для відповідача та наданих доказів витрат на правничу допомогу, цілком обґрунтованою є вартість послуг адвоката в сумі 8000 грн, яка є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правової допомоги. Отже, витрати на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Спірним питанням даної справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-ХII (далі Закон № 875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Так, статтею 17 Закону № 875-ХІІ в редакції на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Відповідно до ст.18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ч.3 ст.18-1 Закону № 875-ХІІ). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю визначено статтею 19 вказаного Закону № 875-ХІІ. Так, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Цією статтею також встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Згідно частини 3, 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Статтею 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом. Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю - використання цих коштів встановлюється законом. Таким чином, колегія суддів зазначає, що наведеними вище нормами законодавства встановлено, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Отже, при вирішенні питання про порушення роботодавцем вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ слід враховувати чи роботодавцем створено робочі місця відповідно встановленого нормативу, чи проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, чи вжито усіх необхідних і реальних заходів для працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю та чи дотримано вимог чинного законодавства у правовідносинах із органами Центру зайнятості, в тому числі щодо подання звітної інформації. З цього приводу колегія суддів враховує, що відповідно до частин 7 - 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ, порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Цим же Наказом затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Пунктами 5, 6 цього Порядку передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади). Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування. Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування та вживати встановлених законодавством заходів для фактичного працевлаштування на ці робочі місця осіб з інвалідністю. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом при ухваленні 31 липня 2019 року постанови у справі №812/1164/18. Як встановлено судом, що упродовж 2020 року відповідачем щомісячно подавалися до Гощанського районного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", а саме: від 10.01.2020, від 13.02.2020, від 03.03.202, від 05.05.2020, від 02.06.2020, від 24.07.2020, від 03.08.2020, від 23.09.2020, від 07.10.2020, від 05.11.2020, від 02.12.2020, від 30.01.2020 (а.с.27-74). Зазначене свідчить про дотримання відповідачем вказаних вимог законодавства. Крім того, відповідач розміщував оголошення в друкованих засобах масової інформації (газета "Замкова гора", "Рідний край", "Давай", "Життя і Слово", "Об`ява", "Комерційна Рівненщина", "Афіша Рівне"), рекламні листівки в маршрутних таксі та тролейбусах про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.88, 102-103). Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2020 рік не встановлено. З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач вжив достатніх передбачених чинним законодавством заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме: у відповідності до норм чинного законодавства створив робочі місця для інвалідів та надав інформацію до місцевого центру зайнятості, публікував оголошення у районній газеті про наявність вакантних місць для осіб з інвалідністю. Отже, зазначені обставини свідчать про те, що товариством вчинено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до порядку визначеного законом, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним. Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що на відповідача покладається обов`язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць для інвалідів. Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Беручи до уваги встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем порушень законодавства про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні, а отже і відсутні підстави господарсько-правової відповідальності відповідача як учасника господарських відносин. З тих підстав суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неспівмірності присуджених з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн, то колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано договір про надання правової допомоги від 01.02.2017 №01-ФД/2017, укладений між ТОВ "Фапомед Україна" та Адвокатським бюро "Миколи Бляшина", додаток №5С від 27.05.2021 до договору про надання правової допомоги №01-ФД/2017, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 15.06.2021, проміжний звіт №1 з описом наданої допомоги у справі №460/5053/21 станом на 15.06.2021, рахунок від 15.06.2021 №07/21-ФМ, платіжне доручення від 16.06.2021 №16962 у сумі 8000,00 грн. Відповідно до проміжного звіту №1 з описом наданої допомоги у справі №460/5053/21 станом на 15.06.2021, відповідачу надавалися наступні види правової допомоги: 1) аналіз позову та поданих до нього документів, з`ясування обставин щодо предмета спору, обговорення з клієнтом переліку та обсягу необхідних доказів для спростування позовних вимог з питань, що стосуються предмета спору витрати часу 2 год, вартість 2000 грн; 2) підготовка та забезпечення направлення адвокатського запиту до Гощанської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості - витрати часу 1 год, вартість 1000 грн; 3) збір та аналіз доказів (звіти, оголошення, рекламно-інформаційні повідомлення, рекламні листівки, друковані засоби масової інформації) на підтвердження заперечень клієнтів проти позовних вимог - витрати часу 2 год, вартість 2000 грн; 4) складання та підготовка відзиву (з додатками) на позовну заяву, забезпечення подання його до суду та надіслання позивачу - витрати часу 3 год, вартість 3000 грн. Всього затраченого часу 8 год, вартість 8000 грн. Частиною 9 статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, значенням справи для відповідача, зокрема значної суми адміністративно-господарських санкцій 233 721,53 грн, які підлягали стягненню з відповідача, та наданих доказів витрат на правничу допомогу, апеляційний суд вважає цілком обґрунтованою вартість послуг адвоката, які є співмірними з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 01.02.2017. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та скасуванню не підлягає, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст.316, ст. 321, ст. 322 ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі № 460/5053/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 14 грудня 2021 року.