Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3826/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3826/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О. Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, викладену у листі від 13 серпня 2020 року №2600-0314-8/113203 щодо відсутності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії за вислугою років, згідно пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Київ призначити пенсію за вислугу років згідно пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_1 з 6 серпня 2020 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки на момент звернення позивач мала необхідний стаж для призначення такої пенсії, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року у справі №2-р/2019 та рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018, у зв`язку з чим застосуванню підлягає положення статті 55 Закону України №1788-ХІІ у редакції до 02 березня 2015 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що на момент звернення позивач мала необхідний стаж для призначення такої пенсії, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року у справі №2-р/2019 та рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018, у зв`язку з чим застосуванню підлягає положення статті 55 Закону України №1788-ХІІ у редакції до 02 березня 2015 року. Крім того, апелянт зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року визнано неконституційним положення ст. 55 Закону України №1788-ХІІ в цілому, а отже позивач має достатній стаж для призначення пенсії на підставі пункту "є" ст. 55 Закону України №1788-ХІІ. Відповідач заперечує проти апеляційної скарги у повному обсязі та зазначає, що рішення першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства. Крім того, відповідач звертає увагу, що у позивача відсутній необхідний загальний стаж станом на 11.10.2017 року та не підтверджено строк перебування на протязі 6 років у складі збірних команд України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заслужений майстер спорту України з легкої атлетики - член національної збірної команди України з легкої атлетики, в порядку, передбаченому статтями 51, 52, пунктом є, статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788 "Про пенсійне забезпечення", 06 серпня 2020 року звернулась за призначенням пенсії за вислугу років до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Відповідач листом від 13 серпня 2020 року №2600-0314-8/113203 повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії з мотивів недостатності страхового стажу та відсутності підтвердження перебування у складі збірних команд України не менше 6-ти років. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не призначення пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову в призначенні пенсії, оформлене листом від 13 серпня 2020 року №2600-0314-8/113203, прийнято з огляду на відсутність необхідної кількості стажу. При цьому, відповідно до поданих позивачем документів (трудової книжки, диплому про освіту) вбачається, що позивач не мав необхідний 25-річний стаж для призначення пенсії, з чого слідує, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві діяло у межах чинного законодавства при відмові у призначенні пенсії на підставі пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (стаття 51 Закону України Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ). Положеннями статті 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, у тому числі, спортсмени, відповідно до пункту "є" статті 55 цього Закону. Відповідно до пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Відповідно до пункту 1 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1993 року №583 пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, - заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при стажі роботи не менше 25 років і перебуванні в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку. Призначення і виплата зазначених пенсій здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням статей 7, 21, 51, 52, 55 і 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". До стажу роботи зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Стаж, який дає право на пенсію за вислугу років обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу. Так, 11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII, у зв`язку з чим особам, які на день набрання чинності цього Закону мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". При цьому, положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII, тобто 11 жовтня 2017 року, мають вислугу та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Отже, у спірних правовідносинах до спеціального стажу зараховуються періоди роботи, станом на 11 жовтня 2017 року для призначення пенсії позивачу необхідно мати стаж роботи не менше 25 років і перебування в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 від 01 січня 1995 року серії НОМЕР_1 , позивач, станом на 06 серпня 2020 року має наступний стаж роботи: з 01 січня 1995 року по 30 жовтня 1999 року - зарахована до штату управління у справах молоді та спорту на посаду спортсмена-інструктора штатної збірної команди України. (3 роки 10 місяців); з 01 листопада 1999 року по 31 грудня 2013 року - прийнята на роботу на посаду спортсмена-інструктора штатної збірної команди України з легкої атлетики за контрактом по переводу. (14 років 2 місяці); з 01 січня 2014 року по 30 червня 2016 року - прийнята на роботу за контрактом на посаду спортсмена-інструктора штатної збірної команди України з легкої атлетики. (1 рік 6 місяців); з 25 січня 2019 року по 19 січня 2020 року - перебувала на обліку в Дарницькій філії КМЦЗ. З аналізу матеріалів справи вбачається, що загальний трудовий стаж позивача складає 22 роки 1 місяць 11 днів, що не заперечується позивачем, а стаж у складі збірних команд України складає більше 15 років, що підтверджується записами у трудовій книжці та довідками. З аналізу матеріалів справи вбачається, що у позивачу станом на 11.10.2017 року не було загального стажу 25 років, як передбачено вимогами пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення про відмову в призначенні пенсії, яке оформлене листом від 13 серпня 2020 року №2600-0314-8/113203, прийнято з огляду на відсутність необхідної кількості стажу. При цьому, відповідно до поданих позивачем документів (трудової книжки, диплому про освіту) вбачається, що позивач не мав необхідний 25-річний стаж для призначення пенсії, з чого слідує, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві діяло у межах чинного законодавства при відмові у призначенні пенсії на підставі пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Щодо посилання позивача про необхідність застосування положень пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року по справі №2-р/2019, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Так, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року по справі №2-р/2019 визнано неконституційним внесення змін лише до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не в цілому до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року по справі №2-р/2019 зазначено: «внесені Законом № 213 зміни до пунктів "а", "б", "в", "г", "д" статті 55 Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок є такими, що суперечать частині третій статті 24 Конституції України». Отже, у суду відсутні підстави для застосування положень пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до 02 березня 2015 року. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм податкового законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову в цій справі та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан