Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/12520/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12520/20 Головуючий у 1 інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Костюк Л.О. Чаку Є.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія..." до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія...» звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2020 року №00002100502. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 р. №00002100502. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно, оскільки, під час перевірки не підтверджено реальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Технологія...». В силу вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві, на підставі п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, відповідно до наказу від 10.01.2020 р. №45 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія...» (код 37371486) з 14.01.2020 р. по дату завершення перевірки, тривалістю 3 робочі дні. За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено Акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія» (код 37371486) від 23 січня 2020 року №33/26-15-05-02-02/37371486. Відповідно до висновків Акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 176 400,00 грн, в тому числі, по періодах: - лютий 2019 - 176400,00 грн. Не погоджуючись з висновками Акта перевірки від 23.01.2020 р. №33/26-15-05-02-02/37371486, ТОВ «Технологія...» подано письмові заперечення від 05.02.2020 р. №к680, а також, належним чином завірені копії на підтвердження господарських операцій з ТОВ "Т-Облік". Рішенням Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 19.02.2020 р. №/10/26-15-05-02-02 за результатами розгляду заперечення висновки Акта перевірки від 23.01.2020 р. №33/26-15-05-02-02/37371486 залишено без змін, а заперечення без задоволення. На підставі Акта перевірки від 23 січня 2020 року №33/26-15-05-02-02/37371486 прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2020 року №00002100502. ТОВ «Технологія...», не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 04.03.2020 р. вих.№685, в якій просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 р. №00002100502, видане на підставі Акта перевірки від 23.01.2020 р. №33/26-15-05-02-02/37371486 про результати документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія...». Рішенням Державної податкової служби України від 26.03.2020 №11055/6/99-00-08-05-02-06 продовжено розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія...» до 09.05.2020 (включно). Рішенням Державної податкової служби України від 06 травня 2020 року №15342/8/99-00-08-05-02-06 податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2020 року №00002100502 залишено без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія...» - без задоволення. Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розділом V ПК України визначено порядок нарахування та сплати податку на додану вартість. Згідно пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни). В силу підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. За приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Норми п. 198.6 ст. 198 ПК України визначають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов`язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно ст. 1 Закону №996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. В силу частини 2 статті 9 Закону №996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є саме те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. В силу підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод. Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. Так, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом. Згідно правових позицій Верховного Суду, при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Т-Облік». Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, що перевірявся, між ТОВ «Технологія...» і ТОВ «Т-Облік» було укладено Договір на виконання будівельно-монтажних робіт від 01.02.2019 р. №01/02/19-БМР, відповідно до умов якого, підрядник зобов`язується виконати власними силами і засобами, а також із залученням субпідрядних організацій будівельно-монтажні роботи при реконструкції та проведенні ремонту контейнерів та іншого обладнання на ПрАТ "ВКВ" за адресою: Черкаська обл., м. Ватутіно, вул. Індустріальна, 11, згідно з обсягами, наданими замовником, що є невід`ємною частиною даного Договору. Підпунктом 2.1. пункту 2 Договору визначено, що орієнтовна вартість робіт за договором становить 2 000 000,00 грн. На підтвердження настання реальних наслідків за вказаним Договором позивачем до матеріалів справи додано: - копії Актів приймання-передачі давальницької сировини (матеріалів) від 04.02.2019 р., від 15.02.2019 р;. - копії Актів здачі приймання робіт (надання послуг) від 11.02.2019 р. №1, №2, №3, №4; - копії накладних від 16.01.2018 р. №03-01, від 29.01.2019 р. №07-01; - копії видаткових накладних від 18.01.2019 р. №ТК-00000151, від 22.01.2019 р. №55; - копії платіжних доручень від 14.02.2019 р. №1570 на суму 685200,00, від 26.03.2019 р. №1601 на суму 373 200,00 грн; - оборотно-сальодові відомості по рахунку 631 за лютий 2019 року; - виписки по рахунку № НОМЕР_1 з 01.02.2019 р. по 28.02.2019 р. Вказані первинні документи, якими позивач доводить реальність здійснення господарських операцій із вказаним в Акті перевірки контрагентом, оформлені належним чином та містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів, позивачем було виконано усі передбачені законом обов`язки, наявні всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту та понесених витрат. Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом. Із Акту перевірки та доводів апеляційної скарги вбачається, що висновок контролюючого органу про нереальність господарських операцій ТОВ «Технологія...» з ТОВ "Т-Облік" грунтуються на тому, що за результатами дослідження ланцюгів постачання у ТОВ «Т-Облік» не встановлено придбання будівельних послуг за вказаною адресою (їх законного введення в обіг), які були реалізовані далі по ланцюгу постачання на адресу ТОВ «Технологія...». Також, в абзаці 13 арк. 4 Акта перевірки відповідачем зазначено про те, що у зв`язку із неподанням відповідної звітності, інформація про трудові ресурси ТОВ «Т-Облік» відсутня. Від оперативного управління Головного управління ДПС у Київській області (м. Бровари) листом від 15.03.2019 р. №2089/26-15-21-09 отримано протокол допиту свідка, відповідно до якого опитано директора та засновника ТОВ «Т-Облік» ОСОБА_1 , який не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства. Також, відповідач зазначає, що згідно даних ІС «Податковий блок» відносно господарської діяльності ТОВ «Т-Облік» заведено картку суб`єкта фіктивного підприємництва від 23.05.2019 №2827/10-36-21-14 щодо непричетності керівника ТОВ «Т-Облік» ОСОБА_1 до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Так, матеріали справи свідчать, що надані позивачем копії первинних документів (Договір на виконання будівельно-монтажних робіт від 01.02.2019 р. №01/02/19-БМР, Акти приймання-передачі давальницької сировини від 04.02.2019 р., Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) тощо), які б підтверджували реальність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Т-Облік", містять підпис посадової особи ОСОБА_1 . Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження висновків Акта перевірки від 23.01.2020 р. №33/26-15-05-02-02/37371486 щодо непричетності керівника ТОВ «Т-Облік» ОСОБА_1 до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Так, з приводу посилання Головного управління ДПС у м. Києві на протокол допиту ОСОБА_1 , слід вказати наступне. В силу положень частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Разом з тим, податковим органом такого дозволу слідчого або прокурора до матеріалів справи додано не було. Водночас, суд об`єктивно позбавлений можливості перевірити матеріали досудового розслідування на відповідність критеріям належності і допустимості, оскільки, в такому випадку повинен був би перебрати на себе повноваження слідчого судді, що є неможливим. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 07 вересня 2021 року у справі № 821/216/16. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що протокол допиту свідка, на який посилається контролюючий орган, не відповідає вимогам щодо його належності та допустимості як доказу, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, контролюючий орган не довів, що протокол допиту отримано у розпорядження та те, що він має право на його використання, у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною від 21 лютого 2020 року у справі №804/1599/16. При цьому, колегія суддів зауважує, що відомостей про наявність вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб позивача було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 205 КК України, відповідачем до матеріалів справи не надано. Також, контролюючим органом не надано доказів проведення документальних перевірок контрагента позивача, в рамках яких було б встановлено неправомірне формування вказаним суб`єктом господарювання показників податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинам з позивачем. При цьому, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується необхідними первинними документами. Щодо відсутності інформації у податкового органу про трудові ресурси ТОВ «Т-Облік», колегія суддів зауважує, що вказане не свідчать беззаперечно про нездійснення операцій, так як субпідрядники не позбавлені права залучати для виконання договірних зобов`язань третіх осіб. Так, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019 р. у справі №804/9072/16). Щодо вимоги Головного управління ДПС у м. Києві про виклик в судове засідання у справі у якості свідка ОСОБА_1 з метою надання пояснень відносно здійснення з підприємством ТОВ «Т- Облік» фінансово-господарської діяльності, слід зазначити наступне. Частинами 1-2 статті 92 КАС України визначено, що виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Водночас, апелянт не зазначив обставин, які ОСОБА_1 може підтвердити в частині пояснень відносно здійснення з підприємством ТОВ ТОВ «Т- Облік» фінансово-господарської діяльності, відтак, у клопотанні про виклик свідка слід відмовити. З приводу посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 23.10.2020 року у справі №826/10616/17, від 14.05.2019 року у справі №826/10711/14, від 05.05.2020 року у справі №826/14426/16, від 23.10.2020 року у справі №826/10616/17, від 21.01.2020 року у справі №826/9569/18, від 03.11.2020 р. у справі №826/10122/17 тощо, слід зазначити, що висловлене у цих судових рішеннях правозастосування не суперечить висновкам, зробленим судом першої інстанції у справі, що переглядається. Висновки у кожній з цих справ здійснені за результатами оцінки доказів, які підтверджують обставини, пов`язані з правами та обов`язками учасників справи. У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 21.02.2020 р. №00002100502. Щодо доводів апелянта про необгрунтованість розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом з тим, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 9 статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу суду надано: - Договір про надання правової допомоги від 24.02.2020 р. №1965; - платіжне доручення від 14.05.2020 р. №2442; - ордер (оригінал) серії КС№763885 від 15.05.2020 р. Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. …При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг». Проаналізувавши надані документи, враховуючи предмет позову, час, витрачений адвокатом для надання послуг та обсяг таких послуг, колегія суддів вважає, що сума стягнутої на користь ТОВ «Технологія..» правничої допомоги у розмірі 9972,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві є співмірною та правомірно відшкодована судом першої інстанції. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія..." та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Костюк Л.О. Чаку Є.В.