Постанова 4855 № 620/4880/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №620/4880/21 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Грибан І.О., Парінова А.Б., за участю секретаря судового засідання Вітчинкіної К.О., представника позивача Авраменка Г.М., представника відповідача не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про стягнення коштів - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому просив суд: - стягнути з відповідача на користь позивача суму інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади за період з 29.10.2014 по 07.05.2020 у розмірі 438 386,35 грн.; - стягнути з відповідача суму втрати заробітної плати разом з сумами інфляції у зв`язку з втратою заробітної плати за період з 08.05.2020 по 24.02.2021 у розмірі 286 264,17 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 адміністративний позов задоволено частково: - стягнуто з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №825/3682/14 за період з 08.05.2020 по 24.02.2021 у розмірі 254 248,92 грн. (двісті п`ятдесят чотири тисячі двісті сорок вісім гривень 92 коп.); - в решті позову відмовлено; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень) судових витрат на правничу допомогу, відповідно до частини задоволених вимог. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, отже позивач оскаржує рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 в частині відмови в задоволенні позовних вимог до відповідача про стягнення на користь позивача суми інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади за період з 29.10.2014 по 07.05.2020 у розмірі 438 386,35 грн. та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог. Позивач вважає, що оскільки до переліку об`єктів індексації віднесена оплата праці та не відносяться, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, суд мав визначити які виплати середньої заробітної плати згідно законодавства віднесені до оплати праці, а які не віднесені. Позивач вказує, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, під належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій. Крім того, підтвердженням того, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, а не виплатою, яка обчислюється із середньої заробітної плати, але не відносяться до її структури, є також положення частин 1, 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно яким базою нарахування єдиного внеску є заробітна плата (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середня заробітна плата за вимушений прогул. Також, позивач вказує, що судом не враховано, що відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. ОСОБА_1 наголошує, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами з наданням відповідних доказів про це, від відповідача в порядку статті 134 КАС України не надходило, що виключало юрисдикцію суду, самостійно (без вказаного клопотання) вдаватися за власною ініціативою до розгляду даного питання та зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, ціна позову була заявлена в сумі 874 650,50 грн. Рішенням суду позов було задоволено в сумі 254 248,98 грн. Пропорційність розміру задоволених позовних вимог складає 29,07 %. В той же час, за висновком суду, співмірним розміром витрат, понесених позивачем на правову допомогу, є сума 5 000,00 грн. відповідно до частини задоволених вимог, що складає не 29,07 % пропорційності розміру задоволених вимог, а тільки 10% пропорційності задоволених вимог, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 139 КАС України. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 08.12.2021. 02.12.2021 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити таку без задоволення, а оспорюване рішення - без змін. Відповідач вказує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є оплатою праці за виконану роботу, а є разовою виплатою, яка розрахована із середньої заробітної плати, отже вона не підлягає індексації. Щодо розподілу судових витрат, відповідач зазначає, що в своїх запереченнях від 17.08.2021 ним було зазначено про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу. 06.12.2021 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду клопотання адвоката Авраменка Геннадія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Відеоконференція буде проведена за допомогою додатку «EasyCon», який може бути встановлений за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua. Роз`яснено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. 06.12.2021 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що представник відповідача, який має право представляти інтереси ГУ ДФС у Чернігівській області у даній справі з 07.12.2021 по 10.12.2021 перебуватиме у відпустці. 07.12.2021 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли заперечення, в яких відповідач просить відмовити позивачу в задоволені позовних вимог щодо стягнення з Головного управління ДФС у Чернігівській області витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 30 000,00 грн. Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В судове засідання 08.12.2021, яке проводилось в режимі відео конференції, з`явився представник позивача, представник відповідача був повідомлений належним чином, втім не з`явився. Під час розгляду клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, представник позивача заперечив проти його задоволення. Оскільки представник позивача вважав за можливе проводити розгляд справи за даної явки, колегія суддів відмовила в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та ухвалила здійснювати розгляд справи за даної явки сторін. Також, представник позивача зазначив, що не має необхідності відкладення розгляду справи в зв`язку з необхідністю з ознайомленням із запереченнями відповідача від 06.12.2021. Представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а оспорюване рішення скасувати в частині, правом надання додаткових пояснень не скористався, виступив в судових дебатах. В зв`язку з технічним збоєм, проголошення вступної та резолютивної частини постанови було здійснено в відкритому судового засіданні без проведення фіксації такого в режимі відео конференції. Як підтверджено матеріалами справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 у справі №825/3682/14 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Чернігівській області, Головного управління ДПС у Чернігівській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу: - визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2177-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області; - визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29.10.2014 №164-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у Чернігівській області; - поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Чернігівській області з 30 жовтня 2014 року; - стягнуто з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 07.05.2020 в сумі 416 359,80 грн.; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 скасовано у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Чернігівській області та стягнення з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 07.05.2020 в сумі 416 359,80 грн. Ухвалено в цій частині нове рішення, а саме: поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Чернігівській області та стягнуто з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 07.05.2020 в сумі 969 910,76 грн. В решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 залишено без змін. Також, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 13.10.2020 у справі №825/3682/14 визначив середньоденний заробіток позивача виходячи із суми 1 264,92 грн. На виконання вказаного рішення суду, 25.02.2021 наказом Державної фіскальної служби України №180-о «Про виконання рішення та постанови суду» скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2177-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено на службі в податковій міліції та посаді заступника начальника управління - начальника відділу протидії злочинам у сфері обігу товарів акцизної групи управління протидії економічним правопорушенням Головного управління ДФС у Чернігівській області. Також, 25.02.2021 ГУ ДФС у Чернігівській області видало наказ №5-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 25.02.2021 №180-о «Про виконання рішення та постанови суду». Як підтверджено листом Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області з відповідача стягнуто повністю середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.10.2014 по 07.05.2020 в сумі 969 910,76 грн. ОСОБА_1 , вважаючи що має право на виплату суми інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади за період з 29.10.2014 по 07.05.2020 та компенсацію суми втрати заробітної плати разом з сумами інфляції у зв`язку з втратою заробітної плати за період з 08.05.2020 по 24.02.2021, звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині, прийшов до висновку, що оскільки до переліку об`єктів індексації віднесена оплата праці і не відносяться, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, то слід розрізняти виплати середньої заробітної плати, які згідно законодавству віднесені до оплати праці, а які не віднесені. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати. Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади за період з 29.10.2014 по 07.05.2020 у розмірі 438 386,35 грн. належить відмовити. Задовольняючи частину позовних вимог, суд першої інстанції зауважив, що чинним законодавством передбачена виплата роботодавцем за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі середнього заробітку, а не компенсація втрати заробітної плати за період з 08.05.2020 по 24.02.2021, як зазначає позивач. Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми втрати заробітної плати разом з сумами інфляції у зв`язку з втратою заробітної плати за період з 08.05.2020 по 24.02.2021 у розмірі 286 264,17 грн. належить відмовити. В той же час, оскільки судом першої інстанції встановлено невиконання відповідачем у період з 08.05.2020 по 24.02.2021 рішення суду про поновлення позивача на посаді, отже наявні підстави для часткового задоволення позову та прийняття рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №825/3682/14 за період з 08.05.2020 по 24.02.2021 у розмірі, виходячи з його середньоденного грошового забезпечення 1 264,92 грн. помноженого на 201 робочий день (період з 08.05.2020 по 24.02.2021), що загалом складає 254 248,92 грн. В частині розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що у задоволенні вимог позивача відмовлено, і суд, вийшовши за межі позовних вимог, задовольнив позов частково виходячи з необхідності відновлення порушеного права позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат у розмірі 50 000 грн. є непропорційною в силу ч. 3 ст. 139 КАС України, а співмірним розміром судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу є сума 5 000,00 грн. відповідно до частини задоволених вимог. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає про таке. Частиною 6 статті 95 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), з урахуванням внесених до них змін. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом №1282-XII. За визначенням, що міститься в ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За приписами ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру. На виконання п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер. Відповідно до п. 3 Порядку №1078 до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати. Отже, відповідно до норм Закону №1282-XII та Порядку №1078 середній заробіток за час вимушеного прогулу не є об`єктом індексації. Подібний правовий висновок в частині дослідженого питання викладений в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №450/1925/17. Отже, колегія суддів вважає вірним аналогічний висновок суду першої інстанції. Відтак, колегія суддів зазначає, що інші доводи апеляційної скарги не спростовують викладеного та не доводять протилежного. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . Посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та інші, не свідчить про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального прав або порушив норми процесуального права. Висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам в зазначених справах з огляду на відмінність обставин в порівнянні з обставинами у цій справі. Крім того, відповідно до п. 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного. За приписами частин 1 та 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Стаття 134 КАС України встановлює, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як підтверджено матеріалами справи в позовній заяві позивач вказав, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складає 50 000, 00 грн. Відповідач, подаючи відзив на позовну заяву, звернув увагу, що в частині підтвердження суми судових витрат позивач до позовної заяви не додав доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат. Аналогічна теза міститься в додаткових поясненнях відповідача, котрі зареєстровані судом першої інстанції 30.07.2021. Під час судового засіданні в суді першої інстанції 11.08.2021 позивач надав суду Договір про надання правової допомоги від 28.04.2021, Детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 50 000, 00 грн., квитанції до прибуткового касового ордера №18 та №18/1. За наслідком приєднання вказаних документів представник відповідача клопотав перед судом про відкладення розгляду для ознайомлення з такими та таке клопотання було задоволено судом першої інстанції. 18.08.2021 відповідачем до суду першої інстанції подано заперечення, в якому відповідач просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу, оскільки на його думку такі не є обґрунтованими та співмірними. Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що відповідач процесуально не відреагував на заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, а суд першої інстанції необґрунтовано вдався до оцінки їх співмірності, як безпідставні, оскільки матеріали справи підтвердили, що ГУ ДФС у Чернігівській області неодноразово заперечував проти стягнення з нього витрат на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Щодо непропорційності суми компенсованих витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до Договору про надання правової допомоги від 28.04.2021 зміст доручення полягав у наданні правової допомоги та представництві в національних судах (перша інстанція) щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу понад стягнутого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 в сумі 969 910,76 грн. Розмір гонорару згідно ст. 30 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» - 50 000,00 грн. Відповідно до Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі №620/4880/21 представником позивача надано наступні послуги: аналіз рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» в частині відшкодування втраченого заробітку та практики ЄСПЛ щодо відшкодування сум інфляції; аналіз практики Верховного Суду після прийняття рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» в частині відшкодування втраченого заробітку особам, звільненим на підставі Закону України «Про очищення влади» та поновленим судами на роботі; ознайомлення з матеріалами необхідними для складання позовної заяви, складання розрахунків сум, заявлених для відшкодування, складання 3х адвокатських запитів щодо отримання доказів; узгодження позиції з позивачем; складання позову та виготовлення додатків до нього; ознайомлення з відзивом та додатковими поясненнями відповідача та їх аналіз з метою заперечень проти викладеної у відзивах позиції; аналіз практики ВС щодо віднесення виплат за вимушений прогул до складу заробітної плати; участь у 3х судових засідання; складання детального опису витрат на правничу допомогу. Також, надано Квитанції до прибуткового касового ордера №18 та №18/1 на два платежі по 25 000,00 грн. Згідно з пунктами 4, 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Колегія суддів приходить до висновку, що у суду з`являється право оцінити співмірність заявлених до стягнення витрат лише після заявлення клопотання про зменшення розміру таких, а ні як ні з власної ініціативи, на що і вказують вимоги ч. 6 ст. 134 КАС України. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись приписами статті 139 КАС України. Аналогічні висновки наявні у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а. Як підтверджено матеріалами справи, в своїх запереченнях відповідач просив зменшити розмір заявлених до відшкодування витрат, зважаючи на те, що розрахунок №2, який був доданий до позову, розрахований представником позивача не вірно; в матеріалах справи наявний тільки 1 адвокатський запит, замість зазначених 3ох, крім того такий датований 2020 роком, натомість Договір про надання правової допомог укладений 28.04.2021; позовна заява та додатки до неї, крім розрахунку №1 та №2 підписані та завірені позивачем особисто. Отже, частина з наданих послуг не може бути віднесена до правничої допомоги. Також, відповідач вважав, що аналіз та моніторинг законодавства та судової практики, побудова стратегії захисту прав клієнта не можуть бути віднесені до жодного з виду правничої допомоги. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. З огляду на те, що у задоволенні вимог позивача суд першої інстнації відмовив та суд першої інстнації, вийшов за межі позовних вимог, задовольнив позов частково, виходячи з необхідності відновлення порушеного права ОСОБА_1 , відтак суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначена адвокатом сума понесених витрат у розмірі 50 000,00 грн є непропорційною, а співмірним розміром судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу є сума 5 000,00 грн. На підставі наведеного, колегія суддів підтримує доводи відповідача у цій частині та вважає вірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи позивача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Постанова в повному обсязі складена 13 грудня 2021 року. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді І.О. Грибан А.Б. Парінов