LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4850360/2054/19

від 14.12.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року в справі № 360/2054/19 залишити без змін.

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 року справа №360/2054/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участі представника відповідача Коробкової Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року (повне судове рішення складено 19 липня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/2054/19 (суддя в І інстанції Кисельова Є.О.) за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» (далі АТ «Луганськгаз») звернулось до суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі Північне міжрегіональне управління, податковий орган), в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просило суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11 березня 2019 року № Ю-78-17; - визнати протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби із не зарахування відповідних платежів та зобов`язати Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби зарахувати платежі згідно платіжних доручень: від 08 лютого 2019 року № 131 на суму 12 700,00 гривень, від 15 лютого 2019 року № 335 на суму 148 000,00 гривень, від 15 лютого 2019 року № 340 на суму 3200,00 гривень в рахунок сплати АТ «Луганськгаз» єдиного внеску за лютий 2019 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.03.2019 АТ «Луганськгаз» отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2019 № Ю-78-17 на суму 323 017,14 грн, яка оскаржена позивачем до ДПС України. Однак, рішенням ДПС України від 25.04.2019 № 19748/6/99-99-11-05-02-05 скарга АТ «Луганськгаз» залишена без задоволення. Позивач вважає дану вимогу безпідставною і необґрунтованою, з наступних підстав. Податковим органом частково не було враховано факт здійснення ТОВ «Луганськгаз Збут» (код ЄДРПОУ 40268230) сплати єдиного соціального внеску від імені ПАТ «Луганськгаз» (код ЄДРПОУ 05451150) у період з вересня 2016 року по грудень 2016 року. Оплата ТОВ «Луганськгаз Збут» здійснювалася відповідно до платіжних доручень за період: вересень-грудень 2016 року. Отже, на думку позивача, грошові кошти зі сплати єдиного соціального внеску від імені АТ «Луганськгаз» своєчасно надійшли на розрахункові рахунки податкового органу, а оплата здійснена із дотриманням вимог чинного законодавства. АТ «Луганськгаз» своїми листами доводило до відома податковий орган про те, що перерахування у період з вересня 2016 року по грудень 2016 року єдиного соціального внеску по заробітній платі працівників було здійснено ТОВ «Луганськгаз Збут» за договором доручення № Д-3 від 19.09.2016 та просило зарахувати зазначену оплату в рахунок сплати ЄСВ по ПАТ «Луганськгаз». Також до листів були додані копії договору доручення від 19.09.2016 № Д-3. Позивач зауважив, що чинне законодавство забороняє передачу своїх обов`язків зі сплати єдиного внеску третім особам, тоді як основним змістом договору доручення є зобов`язання повіреного вчинити певні дії від імені та за рахунок довірителя. ТОВ «Луганськгаз Збут», перераховуючи єдиний внесок, діяв як повірений від імені та за рахунок позивача, а не як самостійний платник. Перерахування повіреним грошових коштів на сплату єдиного внеску від імені та за рахунок довірителя не суперечить положенням частини дев`ятої статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI), оскільки таке перерахування не є передачею платником єдиного внеску своїх обов`язків зі сплати єдиного соціального внеску третім особам. Тому, на думку позивача, АТ «Луганськгаз» було повністю виконано свої зобов`язання зі сплати єдиного внеску, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства України при здійсненні вищезазначених платежів. Натомість відповідачем неправомірно не зараховано вказані платежі в рахунок сплати позивачем єдиного внеску, чим допущено протиправну бездіяльність. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11 березня 2019 року № Ю-78-17. Зобов`язано Північне міжрегіональне управління зарахувати платежі згідно платіжних доручень: від 08 лютого 2019 року № 131 на суму 12 700,00 гривень, від 15 лютого 2019 року № 335 на суму 148 000,00 гривень, від 15 лютого 2019 року № 340 на суму 3 200,00 гривень в рахунок сплати АТ «Луганськгаз» єдиного внеску за лютий 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що АТ «Луганськгаз» згідно вимог чинного законодавства не звільнено від обов`язку щодо сплати єдиного внеску, а отже повинно самостійно сплачувати свої зобов`язання зі сплати єдиного внеску. Відповідно до частини 9 статті 25 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача платниками єдиного внеску своїх обов`язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством. Апелянт наголошує, що передача своїх обов`язків щодо сплати єдиного соціального внеску за договором доручення або філіями відповідно Статуту підприємства не передбачені законодавством, тому АТ «Луганськгаз» згідно вимог чинного законодавства не звільнено від обов`язку щодо сплати єдиного внеску, а отже повинно самостійно сплачувати свої зобов`язання зі сплати єдиного внеску. Також, на переконання апелянта, позивачем не доведено протиправність дій щодо не зарахування платежів з його боку, оскільки перелічені в позові платежі подавались до Запорізького управління Офісу ВПП ДПС (правонаступник Східне міжрегіональне управління), натомість на обліку відповідача АТ «Луганськгаз» перебуває з січня 2021 року. З цього періоду всі платежі з ЄСВ, які надходять на підставі договору Доручення №Д-3 від 19.09.2016 автоматично зараховуються до ІКП АТ АТ «Луганськгаз». У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача до апеляційного суду не прибув. Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне. АТ «Луганськгаз» (організаційно-правова форма приватне акціонерне товариство) зареєстроване в якості юридичної особи, код ЄДРПОУ 05451150, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Гагаріна, буд. 87 (т.1а.с.12). Згідно Статуту, АТ «Луганськгаз» є новим найменуванням публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз». Товариство є правонаступником всіх прав та обов`язків державного підприємства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» (т.2 а.с.25-28). 16.05.2016 між ПАТ «Луганськгаз» (довіритель) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений) укладено договір доручення № 16/05 на приймання платежів від усіх категорій споживачів природного газу (т.1 а.с.71-72). 24.05.2016 ПАТ «Луганськгаз» відповідно до договору доручення від 16.05.2016 №16/05 видано довіреність за № 649, якою уповноважено ТОВ «Луганськгаз Збут» здійснювати приймання платежів (т.1 а.с.73). 16.05.2016 між ПАТ «Луганськгаз» (позикодавець) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (позичальник) укладений договір №ФД-05-2016-5 поворотної фінансової допомоги, предметом якого є надання позикодавцем позичальнику поворотної фінансової допомоги в сумі 35 000 000,00 грн зі строком повернення до 31.12.2016 включно (до 31.01.2017 включно за додатковою угодою від 13.01.2017) (т.1 а.с.61-62). Постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 03.08.2016, від 20.10.2016 у виконавчому провадженні № 33280183, накладено арешт на кошти, що містяться на відкритих рахунках ПАТ «Луганськгаз» (т.1 а.с.138-143). 19.09.2016 між ПАТ «Луганськгаз» (довіритель) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений) укладений договір доручення № Д-3, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого повірений зобов`язується від імені, в інтересах та за рахунок довірителя виконувати грошові зобов`язання останнього. Сплачувати (перераховувати) від імені ПАТ «Луганськгаз» податки та збори відповідно до Податкового кодексу України, зокрема, єдиний соціальний внесок. Деталізований зміст доручення щодо виконання повіреним грошових зобов`язань, порядок його виконання та інші вказівки зазначаються довірителем в дорученні на здійснення платежів (за формою, встановленою у додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору). Виконані грошові зобов`язання, вчинені повіреним на виконання цього договору, створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов`язки довірителя. Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору доручення передбачено, що довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у даному договорі, забезпечити повіреного інформацією та надати необхідний для виконання доручення пакет документів. Додатком № 1 до договору доручення від 19 вересня 2016 року № Д-3 підтверджено, що позивач доручає ТОВ «Луганськгаз Збут» здійснювати від імені і за рахунок довірителя розрахунки (платежі) по зобов`язанням довірителя (т.1 а.с.39-41). На виконання вказаного договору позивач видав ТОВ Луганськгаз Збут(повірений) довіреність від 19.09.2016 № 103, згідно з якою позивач уповноважує повіреного сплачувати (перераховувати) від імені ПАТ «Луганськгаз» податки та збори відповідно до Податкового кодексу України, зокрема, єдиний соціальний внесок (т.1 а.с.42 зворотній бік). 27.12.2018 між ПАТ «Луганськгаз» (довіритель) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений) укладено додаткову угоду до договору доручення №Д-3 від 19.09.2016 та видано довіреність від 27.12.2018 № 43 на уповноваження позивачем повіреному сплачувати (перераховувати) від імені ПАТ «Луганськгаз» податки та збори відповідно до Податкового кодексу України, зокрема, єдиний соціальний внесок (т.1 а.с.214). 01.02.2019 між позивачем (первісний кредитор) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (новий кредитор) було укладено договір про часткове відступлення права вимоги № 01-ЛГ/ЛГЗ (т.1 а.с.216). 27.03.2019 між позивачем (первісний кредитор) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (новий кредитор) було укладено договір про часткове відступлення права вимоги № 01-ЛГ/ЛГЗ (т.1 а.с.217). Крім того, 30.05.2019 між позивачем (новий кредитор), ТОВ «Гефєст ЛТД» (первісний кредитор) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (боржник) було укладено договір про відступлення права вимоги № 54/01-20-19П (т.1 а.с.218-219). Також, 10.06.2019 між АТ «Луганськгаз» (довіритель) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений) укладено додаткову угоду до договору доручення №Д-3 від 19.09.2016 та видано довіреність від 10.06.2019 № 72 на уповноваження позивачем повіреному сплачувати (перераховувати) від імені АТ «Луганськгаз» податки та збори відповідно до Податкового кодексу України, зокрема, єдиний соціальний внесок (т.1 а.с.215, 215 зворотній бік). На підтвердження виконання умов договору доручення позивачем надано до матеріалів справи копії платіжних доручень про оплату ТОВ «Луганськгаз Збут» як платником відповідних сум єдиного внеску від імені ПАТ «Луганськгаз» за лютий 2019 року, про що прямо зазначено в призначенні платежу в кожному платіжному дорученні (т.2 а.с.236, а.с.236зв.б.). Листом від 21.02.2019 № 01-02-38/479 позивач повідомив контролюючий орган про те, що перерахування у лютому 2019 року єдиного соціального внеску по заробітній платі працівників здійснено ТОВ Луганськгаз Збут згідно з договором доручення від 19.09.2016 № Д-3, а також просив зарахувати зазначену оплату в рахунок сплати єдиного внеску АТ «Луганськгаз» (т.1 а.с.213). 15.03.2019 АТ «Луганськгаз» отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-78-17, відповідно до якої за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 323 017,14 грн (т.1 а.с.33). Не погоджуючись з вказаною вимого, позивач звернувся із скаргою до ДПС України, яку рішенням ДПС України від 25.04.2019 № 19748/6/99-99-11-05-02-25 оскаржувану вимогу залишено без змін (т.1 а.с.36-37). Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються зокрема: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону 2464-VI ). Згідно зі статтею 3 Закону 2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено роботодавців, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI обов`язків платника єдиного внеску віднесено, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VІ, якою передбачено, що: - сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті зокрема шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування (абзац перший частина п`ята статті 9); - для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску; обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзаци перший, другий частина шоста статті 9); - єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома статті 9); - днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (пункт 1 частини десятої статті 9); - єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9). Згідно з частиною дев`ятою статті 25 Закону № 2464-VI передача платниками єдиного внеску своїх обов`язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством. Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI , який є спеціальним, покладає на позивача як платника єдиного внеску безумовний, пріоритетний обов`язок зі сплати єдиного внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів з його банківського рахунку. Водночас, у ході розгляду справи встановлені обставини, які унеможливлюють виконання позивачем зазначеного обов`язку у спосіб, визначений Законом № 2464-VI , тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів, а саме арешт коштів АТ «Луганськгаз». Слід врахувати, що спірні правовідносини щодо збору (справляння) єдиного внеску, за своєю суттю є публічно-правовими. При цьому, Законом № 2464-VI не врегульовано випадки наявності обставин, що виключають (унеможливлюють) виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску. Тобто, у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску, наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом № 2464-VI обов`язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов`язку. Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов`язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахованих осіб, а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону. За встановлених обставин у справі суд виходить також із того, що АТ «Луганськгаз» мало на меті виконання покладеного на нього безумовного та пріоритетного обов`язку зі сплати єдиного внеску, а тому здійснювало пошук шляхів виконання цього обов`язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників. Цивільний кодекс України є нормативно-правовим актом матеріального права в значенні статті 7 КАС України. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Частиною першою статті 1000 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Відповідно до статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. З огляду на зміст вищенаведених положень цивільного законодавства, місцевий суд дійшов правильного висновку, що в результаті реалізації між позивачем та його повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення не відбулося передачі третім особам обов`язку платника - АТ «Луганськгаз» зі сплати єдиного внеску, що заборонено частиною дев`ятою статті 25 Закону № 2464-VI . Відтак, відсутні підстави вважати, що такий висновок не відповідає закону, зокрема частині дев`ятій статті 25 Закону № 2464-VI , позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного внеску, є саме позивач, а не будь-яка третя особа, що підтверджується наданими АТ «Луганськгаз» доказами: договором поворотної фінансової допомоги від 16.05.2016 №ФД-05-2016-5; договором про відступлення права вимоги від 30.05.2019 № 54/01-20-19П, договорами про часткове відступлення права вимоги від 01.02.2019 № 01-ЛГ/ЛГЗ та від 27.03.2019 № 01-ЛГ/ЛГЗ. Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев`ятої статті 25 Закону № 2464-VI. У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті, Законі № 2464, щодо порядку (способу) виконання обов`язку платника зі сплати єдиного внеску, за умов об`єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов`язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов`язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 817/85/16 (К/9901/22068/18), від 06.02.2020 у справі № 812/1281/17 (№К/9901/39057/18). Матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачем, що податковим органом при формуванні оскаржуваної вимоги не враховано факт сплати ТОВ «Луганськгаз Збут» єдиного внеску від імені АТ «Луганськгаз» за лютий 2019 року згідно платіжних доручень, що наявні в матеріалах справи. З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку, що в ході розгляду справи не встановлено фактів того, що внаслідок обраного АТ «Луганськгаз» способу реалізації обов`язку зі сплати єдиного внеску допущено порушення законодавства, зокрема частини дев`ятої статті 25 Закону № 2464-VI , тому винесена відповідачем вимога від 11.03.2019 № Ю-78-17 не ґрунтується на вимогах закону, відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11 березня 2019 року № Ю-78-17; зобов`язання Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків щодо зарахування платежів згідно платіжних доручень: від 08 лютого 2019 року № 131 на суму 12 700,00 гривень, від 15 лютого 2019 року № 335 на суму 148 000,00 гривень, від 15 лютого 2019 року № 340 на суму 3 200,00 гривень в рахунок сплати акціонерного товариства «Луганськгаз» єдиного внеску за лютий 2019 року судом визнаються обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягають задоволенню. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Посилання апелянта на перебування у 2019 - 2020 роках на обліку в Запорізькому управлінні Офісу ВПП ДПС не впливає на правильність висновків місцевого суду, оскільки відновити порушене право має саме відповідач. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Частинами першою та другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Враховуючи наведене та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись статями 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року в справі № 360/2054/19 залишити без змін. Повне судове рішення 14 грудня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Е. Г. Казначеєв

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»