Постанова КЦС ВС № 757/42158/17-ц

Постанова Іменем України 24 листопада 2021 року м. Київ справа № 757/42158/17 провадження № 61-991св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - Державне підприємство «Укржитлосервіс», треті особи: Управління адміністративних будинків господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Державне управління справами, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного управління справами на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Вербової І. М., Шахової О. В., Саліхова В. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Державного підприємства «Укржитлосервіс» (далі - ДП «Укржитлосервіс») про визнання укладеним договору найму жилого приміщення та про зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що з вересня 1984 року ОСОБА_1 працює прибиральницею службових приміщень у Кабінеті Міністрів України. У 1984 році їй, а в подальшому і членам її сім`ї надано в користування на правах та обов`язках наймача, житлові приміщення в квартирі АДРЕСА_1 та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . У вказаній квартирі позивачі зареєстровані та постійно проживають. Згідно з технічним паспортом вони користуються кімнатами № 7 та № 10 у вищезазначеній квартирі. Спірне житлове приміщення надано у користування ОСОБА_1 під час перебування його на балансі Кабінету Міністрів України. Згідно з Указом Президента України від 23 лютого 2000 року № 278/200 «Про державне управління справами», спірне житлове приміщення передано у встановленому порядку новоствореному Державному управлінню справами, зокрема, Державному підприємству «Укржитлосервіс». Позивачі зазначають, що з 11 листопада 1989 року ОСОБА_1 разом з сім`єю перебувають на квартирному обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов. На їх думку, починаючи з 1984 року, а в подальшому з 23 лютого 2000 року, здійснивши заселення та реєстрацію ОСОБА_1 в спірному житловому приміщенні, відкривши особовий рахунок, надавши право на проживання та реєстрацію (прописку) членам сім`ї наймача житла, відповідачем фактично укладено із ОСОБА_1 безстроковий договір найма житла у відповідності до норм чинного законодавства України. Проте, починаючи з червня 2017 року їм усно та письмово повідомлялося про те, що вони повинні звільнити спірне житлове приміщення у зв`язку із припиненням договору найму. Разом із тим, останні вважають, що вказані звернення є незаконними. Крім того, позивачі зазначають, що вони не мають іншого житла ні в місті Києві, ні в Україні. Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивачі просили визнати укладеним між ними та ДП «Укржитлосервіс» договір найму житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_1 , а саме кімнати № 7 розміром 14,1 кв. м та кімнати № 10 розміром 13,6 кв. м, всього жилою площею 27,7 кв. м. Короткий зміст судових рішень Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кімнати у квартирі АДРЕСА_1 не є ізольованими приміщеннями, ордер на них не видавався, у зв`язку з чим, відсутні підстави для укладення договору найму відповідно до статей 61, 63 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР). Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року - залишено без змін. Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що хоча і неможливо з`ясувати на підставі яких документів позивачів було вселено в спірну квартиру, проте наявні підстави вважати, що останні були вселені до неї та проживають в ній на законних підставах. Позивачами не доведено, що вони зверталися до ДП «Укржитлосервіс» щодо укладення договору найму вищезазначених кімнат. Крім того, Управління адміністративних будинків господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - Управлінні адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ), в якому працює позивач ОСОБА_1 та яким останній надавалися спірні кімнати у користування, не було залучено до участі у справі в якості відповідача. Також зазначено, що спірна квартира є комунальною, у той же час, з відкритого на ім`я ОСОБА_1 особового рахунку не вбачається на які конкретно кімнати він відкритий. Тобто колегія суддів погодилася з доводами заявників про те, що останні були законно, а не самовільно вселені в спірну квартиру, проте доказів на підтвердження того, на якій підставі відбулося таке вселення, матеріали справи не містять. Аргументи учасників справи Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів 18 січня 2021 року Державне управління справами подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову апеляційного суду, виключивши з її мотивувальної частини абзац 6 на сторінці 7 «Таким чином, хоча на даний час і неможливо з`ясувати на підставі яких документів позивачів було вселено в спірну квартиру, проте наявні підстави вважати, що останні були вселені до вказаної квартири та проживають в ній на законних підставах» та абзацу 1 на сторінці 8 «Колегія суддів погоджується з доводами скаржників про те, що останні були законно, а не самовільно вселені в спірну квартиру, проте доказів на підтвердження того, на якій підставі відбулося таке вселення, матеріали справи не містять». В іншій частині вказану постанову залишити без змін. Касаційна скарга мотивована тим, що встановивши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд змінив обґрунтування судового рішення в частині доведеності законності вселення позивачів у спірні приміщення, не зазначивши при цьому підстав та мотивів для такого висновку. В оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 826/4766/17 (провадження № 11-1290апп18). Зважаючи на відсутність ордеру на вселення позивачів у службове жиле приміщення та рішення Міністра КМУ щодо такого вселення, мотиви суду щодо законності такого вселення виходять за межі законності та обґрунтованості. Крім того, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, в результаті чого апеляційним судом неправильно застосовано статтю 263 ЦПК України, частину першу статті 58 ЖК Української РСР, пункт 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР в Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 та розпорядження КМУ від 17 березня 1993 року № 162-р. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У лютому 2021 року ОСОБА_1 та представник позивачів - ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи. Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Установлено, що згідно з довідкою від 27 жовтня 2016 року № 77 про підтвердження місця роботи, ОСОБА_1 працює в Управлінні адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ з 06 вересня 1984 року. Відповідно до довідок з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію і довідок про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 ) та займає 2 кімнати. У житловому приміщенні проживає: ОСОБА_1 , її чоловік - ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 . Згідно з довідкою від 03 листопада 2016 року № 1032, виданою відділом обліку та розподілу житлової площі Печерської районної у місті Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 11 грудня 1989 року у складі сім`ї з 3 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Відповідно до довідки від 09 грудня 2004 року № 1025 ОСОБА_1 з 01 січня 2001 року по 30 листопада 2004 року сплачувала квартирну плату та комунальні послуги в повному обсязі. 02 січня 2007 року між ДП «Укржитлосервіс» та Управлінням адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ укладено договір найму житлового приміщення № 4/07, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 . Строк дії договору з 02 січня 2007 року по 31 грудня 2011 року. (т. І а.с. 139-141). Додатковою угодою від 16 березня 2012 року № 1 до договору від 02 січня 2007 року № 4/07 продовжено термін дії вищевказаного договору до 31 грудня 2016 року. Додатковою угодою від 01 січня 2017 року № 3 до договору від 02 січня 2007 року № 4/07 продовжено термін дії вищевказаного договору до 30 червня 2017 року. У березні 2017 року ОСОБА_1 зверталася до ДП «Укржитлосервіс» та до Управління адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ з проханням укласти з нею безстроковий договір найму (оренди) житлового приміщення, а саме, на частину квартири АДРЕСА_1 (дві кімнати, житловою площею 43,5 кв. м). 12 червня 2017 року Державне управління справами, листом повідомило Управління адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ про необхідність вивільнення квартири АДРЕСА_1 , переданої ОСОБА_1 у найм на підставі договору від 02 січня 2007 року № 4/07, у зв`язку з відсутністю можливості для продовження його дії. У зв`язку з припиненням 30 червня 2017 року дії договору від 02 січня 2007 року № 4/07 ГФД Секретаріату КМУ листом від 20 червня 2017 року № 495 просив ОСОБА_1 звільнити надані їй у користування житлові приміщення протягом 10 календарних днів. Листом від 12 червня 2017 року № 01-19/19.3/1178 Державне управління справами повідомило начальника Управління адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ про те, що у зв`язку з відсутністю вільного житла для працівників Державного управління справами не має можливості продовжити дію договору найму квартири від 02 січня 2007 року № 4/07 та просило вивільнити приміщення в передбачений вказаним договором термін. Згідно з листом Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерського районної в місті Києві державної адміністрації від 09 серпня 2019 року, останнє не має можливості надати інформацію на підставі яких документів була зареєстрована громадянка ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно даних архівної картотеки з питань реєстрації місця проживання, ОСОБА_1 була тимчасово зареєстрована за вищевказаною адресою у періоди з 25 грудня 1984 року по 25 грудня 1985 року; з 21 січня 1986 року по 21 січня 1989 року; з 31 січня 1989 року по 31 січня 1992 року, з 03 березня 1992 року по даний час. Як вбачається з листа Управління адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ від 28 жовтня 2016 року № 708, згідно з договором оренди, укладеним між ДП «Укржитлосервіс» та Управлінням адміністративних будинків, у квартирі АДРЕСА_1 мешкають дві сім`ї працівників Управління адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Для оформлення та отримання субсидії вказаним мешканцям необхідно відкрити особові рахунки. Згідно зі службовою запискою Генерального директора ДП «Укржитлосервіс» ОСОБА_6 , квартиру № 90 більше 25 років орендує Управління адміністративних будинків для тимчасового проживання своїх працівників. На кожний рік між підприємствами укладався договір оренди на квартиру, згідно з яким, Управління сплачувало всі платежі за проживаючих. Станом на день складення службової записки, у квартирі проживають п`ять осіб, з яких сім`я: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 які прописані з 1984 року та займають дві кімнати, та ще дві особи які займають по одній кімнаті без реєстрації. Будинок АДРЕСА_5 перебуває в державній власності в особі Державного управління справами, в оперативному управлінні ДП «Укржитлосервіс», який і здійснює його утримання, а квартира № 90 за цією адресою перебуває на балансі підприємства. Державне управління справами володіє інформацією про договори найму житлового приміщення, починаючи з 01 січня 2002 року. Договір найму житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 між ДП «Укржитлосервіс» та Управлінням адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ укладено лише 02 січня 2007 року, в той час як ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі з 1984 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав». Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на наймача. У частині четвертій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної в місті Ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Згідно із статтею 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо) (стаття 63 ЖК Української РСР). Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року № 162-р надання житлових приміщень у будинках відомчого житлового фонду Господарського управління Кабінету Міністрів України окремим керівникам міністерств і відомств, народним депутатам, відповідальним працівникам Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України та іншим громадянам, які не перебувають на квартирному обліку, провадиться за рішенням Міністра Кабінету Міністрів України. Згідно з частиною першою статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР). Вирішуючи такі спори судам необхідно встановити чи дотриманий особами, які вселилися та проживають у жилих приміщеннях у будинках державного і громадського житлового фонду встановлений порядок такого вселення. Як встановлено судами, у 1984 році ОСОБА_1 надано в користування одну кімнату в чотирьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Пізніше їй разом із сім`єю надано в користування ще одну кімнату у вищевказаній квартирі. Таким чином, на даний час позивачі користуються кімнатами № 7 та № 10 у зазначеній квартирі. Крім того, ОСОБА_1 була тимчасово зареєстрована за вказаною адресою у наступні періоди: з 25 грудня 1984 року по 25 грудня 1985 року, з 21 січня 1986 року по 21 січня 1989 року, з 31 січня 1989 року по 31 січня 1992 року та з 03 березня 1992 року по теперішній час. У листі від 09 серпня 2019 року Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерського районної в місті Києві державної адміністрації повідомив, що надати інформацію про те, на підставі яких документів ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 є неможливим, оскільки строк зберігання заяв про реєстрацію місця проживання/перебування та зняття з реєстрації місця проживання осі та за необхідності відповідних документів, які подаються для здійснення реєстрації місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання в паперовому вигляді, становить три роки. Таким чином, встановити на підставі яких документів ОСОБА_1 була вселена та зареєстрована у спірній квартирі, на даний час є неможливим. Проживаючи у вказаній квартирі, починаючи з 1984 року ОСОБА_1 добросовісно сплачувала кошти за користування житлом та за надані комунальні послуги. Крім того, останній було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, коли саме вказаний рахунок відкрито. Договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_8 укладено між ДП «Укржитлосервіс» та Управлінням адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ лише 02 січня 2007 року, у той час як ОСОБА_1 вселена до зазначеної квартири ще у 1984 році. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, з огляду на те, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження видачі їй ордера на вказані приміщення або надання їх на підставі рішення Міністра Кабінету Міністрів України відповідно до розпорядження від 17 березня 1993 року № 162-р, жодних договорів між ОСОБА_1 та роботодавцем - Управлінням адміністративних будинків ГФД Секретаріату КМУ не укладалося, кімнати в квартирі, щодо яких позивачі просять визнати укладеним договір найму, не є ізольованими приміщеннями, позивачі не довели, що вони зверталися до ДП «Укржитлосервіс» щодо укладення договору найму спірних кімнат. Тобто підстави для укладення договору найму жилого приміщення, а саме кімнати № 7 розміром 14,1 кв. м та № 10 розміром 13,6 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 відповідно до статей 61, 63 ЖК Української РСР відсутні. При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати, що позивачі були вселені до спірної квартири та проживали в ній на законних підставах, незважаючи на те, що документів на підтвердження цього немає. Доводи касаційної скарги про те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо законності вселення позивачів до спірної квартири є необґрунтованими, не заслуговують на увагу, оскільки дійсно документи, на підставі яких позивачі були вселені у спірну квартиру в матеріалах справи відсутні та позивачами не надані, проте відповідачем не спростовані наявні в матеріалах справи докази, які свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 з 1984 року проживає у спірній квартирі, добросовісно сплачує кошти за користування нею, зареєстрована в ній, та на її ім`я відкрито особовий рахунок. Вказані докази не можуть свідчити про незаконність вселення та проживання позивача у спірній квартирі. Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 826/4766/17 (провадження № 11-1290апп18), є безпідставними, оскільки в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з ухвалою суду апеляційної інстанції, якою суд закрив провадження у справі з тих підстав, що вимога позивача видати ордер на підставі відповідного рішення органу державної влади спрямована на реалізацію права на житло та має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Тобто правовий висновок по суті заявлених позовних вимог Верховний Суд не сформував. Натомість, у справі, яка переглядається, суди ухвалили рішення по суті заявлених позовних вимог, а не з приводу юрисдикції щодо розгляду такої категорії справ. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими. Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки, з урахуванням встановлених в цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права, а заявник не зазначив, щодо якої норми матеріального права відсутній висновок Верховного Суду. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Державного управління справами залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук