Ухвала КАС ВС № 520/5513/2020

УХВАЛА 06 грудня 2021 року м. Київ справа № 520/5513/2020 адміністративне провадження № К/9901/41381/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі №520/5513/2020 за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ДМИТРОВКА» до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: 15.11.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі №520/5513/2020. При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне. Касаційна скарга подана вп`яте, раніше подані касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 17.05.2021, 13.08.2021, 23.09.2021, 21.10.2021 через відсутність належного викладення підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України. Контролюючим органом заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, обґрунтоване тим, що повернення касаційної скарги не позбавляє особу права повторного звернення до суду касаційної інстанції. Підставою касаційного оскарження скаржником вказано пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано пункти 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, пункти 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №815/7386/16, від 29.08.2018 у справі №815/2119/17, від 06.08.2019 у справі №160/8441/18; неправильно застосовано статті 126 та 127 Податкового кодексу України, не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10.11.2015 у справі №21-2919а15, від 22.03.2016 у справі №813/6774/13-а, від 22.05.2018 у справі №820/6437/16, від 21.01.2020 у справі 820/11382/15. Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм Податкового кодексу України, наведення окремих цитат з судових рішень, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, що не є належним викладенням заявленої підстави касаційного оскарження. Контролюючим органом не обґрунтовано, в чому саме судові рішення у цій справі суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним у зазначених постановах. Зі змісту судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.11.2018 у справі №806/434/16 від 24.01.2019 у справі №820/12113/15, від 12.02.2019 у справі №820/6512/16, від 24.07.2020 у справі №813/3917/1. Скаржником не спростовано правильність врахування судами таких правових позицій. Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 10.11.2015 у справі №21-2919а15, від 22.03.2016 у справі №813/6774/13-а є неприйнятими, оскільки положення пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України передбачають наявність правового висновку, викладеного в постанові саме Верховного Суду, а не Верховного Суду України. Також Головним управлінням ДПС у Харківській області вказано на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, зокрема пункту 48 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення», пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах. Верховний Суд зазначає, що у випадку посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Контролюючим органом не обґрунтовано, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, щодо яких, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано, як такі норми мають застосовуватися. Крім того, на даний час наявна судова практика щодо застосування вказаних норм права. Також скаржником вказано, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини справи, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Верховний Суд зауважує, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права не підміняють визначення підстав касаційного оскарження та також не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги у розумінні частини 4 статті 328 цього Кодексу. Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано дану підставу касаційного оскарження. Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Верховний Суд зауважує, що за змістом касаційна скарга є подібною до попередніх. Верховним Судом в ухвалах по даній справі скаржнику вже були надані вичерпні роз`яснення щодо викладення підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України. Вчергове подана касаційна скарга так і не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом, не містить додаткових обґрунтувань. Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини 5 цієї статті). Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо належного оформлення касаційної скарги. Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі №520/5513/2020 повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. СуддяІ.А. Васильєва