Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/12633/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/12633/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року (справу розглянуто у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом Судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області по нарахуванню і виплаті судді Ірпінського міського суду Київської ОСОБА_1 суддівської винагороди у квітні, травні, червні, серпні та вересні 2020 року, із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - протиправними; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати і виплатити судді Ірпінського міського суду Київської ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 203 327,89 грн., з яких недоплачена винагорода у квітні - 22846,48 грн, у травні - 52328,16 грн., у червні 2020 року - 47343,75 грн., у липні 2020 року - 35679,35 грн., у серпні 2020 року - 52073,25 грн., у вересні 2020 року - 6943,10 грн.; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області у 10-ти денний строк подати звіт про виконання судового рішення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року адміністративний позов задоволено: Визнано дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській по нарахуванню і виплаті судді Ірпінського міського суду Київської ОСОБА_1 суддівської винагороди у квітні, травні, червні, серпні та вересні 2020 року, із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - протиправними. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати і виплатити судді Ірпінського міського суду Київської ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 203 327,89 грн., з яких недоплачена винагорода у квітні - 22846,48 грн, у травні - 52328,16 грн., у червні 2020 року - 47343,75 грн., у липні 2020 року - 35679,35 грн., у серпні 2020 року - 52073,25 грн., у вересні 2020 року - 6943,10 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були чинними і саме на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Верховної ради України від 20.03.2003 №643-IV позивачка призначена на посаду судді Ірпінського районного суду Київської області (безстроково). Наказом Ірпінського районного суду Київської області від 12.05.2020 №12/к позивачка призначена на посаду заступника голови Ірпінського районного суду Київської області з 12.05.2002. Судом встановлено, що за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України" із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Згідно з розрахунковим листом №506002, виданим ТУ ДСА України в Київській області від 1.09.2020 сума обмеження суддівської винагороди судді Ірпінського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у зв`язку із дією частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" складає 203327,89 грн. Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження протиправними, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що оскаржувані дії відповідача визнаються протиправними, оскільки вони суперечать вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку позивач отримував до 18.04.2020. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною другою статті 135 цього Закону визначено, що винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев`ята статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що законодавець для виключення можливості зміни та обмеження суддівської винагороди визначив розмір суддівської винагороди Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що унеможливлює вплив на судову владу через інші законодавчі акти. З 12 березня 2020 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на території України установлено карантин. Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зміни до якого набрали чинності 18 квітня 2020 року, доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Як встановлено із листа Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області №02-16/1826/20 від 06.11.2020, суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу, з урахуванням обмежень, встановлених Законом №553-ІХ. Сума обмеження суддівської винагороди становить 203327,89 грн (а.с.11-12). У постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виплаті суддівської винагороди у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року, усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» яким цей Закон доповнено статтею

29. Зокрема, вказаною постановою врегульовано питання який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди, а саме зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який, з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання, є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було. Крім того, слід зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 cерпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Таким чином, будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке. Для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним, а отже, його норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. При цьому, норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо у тих випадках, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України). Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20. Зміни до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка визначає розмір суддівської винагороди, не вносилися, а тому законних підстав для застосування обмежень розміру суддівської винагороди, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не існувало. Конституційний Суд України у своїх висновках, викладених у рішеннях від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 та від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для нарахування та виплати судді позивачу суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року включно на підставі положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень. Разом з тим, колегія суддів враховує доводи відповідача щодо відсутності повноважень при виплаті позивачу суддівську винагороди поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Однак, зазначені доводи не спростовують висновків про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. За змістом статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з обмеженнями, передбаченими ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами внесеними Законом №553-ІХ), відповідач вчинив протиправні дії, а тому наявні підстави для зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати і виплатити судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за відповідний період. При цьому, спору щодо безпосередньо сум невиплаченої позивачу суми суддівської винагороди в результаті застосування відповідачем обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX між сторонами немає. Учасниками справи вказана сума не спростовується та не заперечується. Своєю чергою у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін. Колегія суддів вказує, що при вирішенні даних правовідносин було застосовано правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі №440/3656/20. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна