Постанова 4855 № 580/3122/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3122/21 Суддя першої інстанції: Валентина ТИМОШЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - ВСТАНОВИЛА: У травні 2021 року Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач, Черкаське ОВ ФСЗІ) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Черкаського ОВ ФСЗІ 14 950,00 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2020 році та 101,66 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що до обов`язку роботодавця щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення робочих місць, належить також і надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, у вигляді звітності форми №3-ПН. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, цього обов`язку ФОП ОСОБА_1 виконано не було, як і не було забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2020 року. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому посилається на неврахування судом першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1 подавався звіт форми 10-ПІ за 2020 рік, в якому помилково не було вказано про працевлаштування суб`єктом господарювання особи з інвалідністю, до яких належить Позивач згідно копії пенсійного посвідчення. Крім того, наголошує, що судом було безпідставно розглянуто справу без отримання відзиву Відповідача на позов. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2021 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу Черкаське ОВ ФСЗІ просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що звіт за формою 10-ПОІ підписаний Відповідачем особисто і в ньому не вказано про наявність в останнього статусу особи з інвалідністю. Крім того, звертає увагу, що до апеляційної скарги не додано доказів встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю. Окремо зауважує, що адміністративно-господарські санкції застосовувалися до Відповідача у за 2018-2019 роки, а відзив на позов в будь-якому випадку і не міг бути прийнятий судом, оскільки його примірник на адресу Позивача не направлявся. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2021 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Як вбачається з матеріалів справи, згідно поданого ФОП ОСОБА_1 звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми № 10-ПОІ Відповідачем визначена: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа (а.с. 6). У зв`язку з тим, що Відповідачем не було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю протягом 2020 року, останній, на переконання Позивача, зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі половини середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою особою - 14 950,00 грн (29 900,00 грн / 2) та пеню за несвоєчасну їх сплату в розмірі 77,74 грн, про що ФОП ОСОБА_1 повідомлявся листами від 14.01.2021 №60/01-27 (а.с. 7) та від 12.05.2021 №1013/01-27 (а.с. 8). На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 17, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон), ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення», а також наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», суд першої інстанції, з урахуванням позиції Верховного Суду у справі №815/3117/18, прийшов до висновку, що на Відповідача покладено обов`язок надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів, а тому неподання останнім такої інформації за 2020 рік є підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у тому числі за умови невчинення дій, спрямованих на забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону у редакції, яка була чинною у 2020 році, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Приписи ч. ч. 2-3, 5 ст. 19 цього Закону визначають, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Згідно ч. 1 ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Приписи ч. 2 ст. 20 указаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Як було встановлено раніше, чисельність осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ст. 19 Закону, у 2020 році становила 1 особу, разом з тим, протягом цього періоду жодної особи з інвалідністю ФОП ОСОБА_1 працевлаштовано не було. Діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств, у тому числі фізичних осіб-підприємців, норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами і фізичними особами-підприємцями адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів. Судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Із змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Згідно ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом. Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а. Зі змісту положень ст. 18-1 Закону вбачається, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Таким чином, обов`язок суб`єкта господарювання із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № П/811/696/17, від 06.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 08.05.2018 у справі № 805/2275/17-а, від 24.04.2019 у справі №817/1188/18, від 28.05.2019 у справі №807/554/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19, від 01.10.2020 у справі № 520/3933/19. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» 3. роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання. Приписи п. п. 3, 5 розд. І Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Водночас, ФОП ОСОБА_1 звіт форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю до Черкаського міського центру зайнятості у 2020 році не подавав, про що свідчить, зокрема, наявна у матеріалах справи копія листа Черкаського міського центру зайнятості від 21.04.2021 №08-10/542 (а.с. 10). Крім того, факт неподання до Черкаського міського центру зайнятості звітності форми 3-ПН не заперечується й Апелянтом. У постанові від 09.11.2021 у справі №380/4305/20 Верховний Суд підкреслив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом «Про зайнятість населення» та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, Відповідачем не було виконано у повному обсязі обов`язок по інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Посилання Апелянта на те, що судом не було враховано факт встановлення Відповідачу інвалідності ІІІ групи, що свідчить про виконання ним обов`язку з працевлаштування особи з інвалідністю, судовою колегією оцінюється критично. У пункті 7 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591, встановлено, що у рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, з розподілом за статтю, місцем фактичного проживання та віком. Якщо фізичній особі, яка використовує працю найманих працівників, відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, вона збільшує показник рядка 02 на одиницю. Із змісту поданого звіту вбачається, що середньооблікова чисельність працівників становить 10 осіб, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб. При цьому, згідно наведеної вище норми, показники рядка 02 повинні збільшитися на одиницю, що не виключає обов`язок фізичних осіб, які використовують найману працю, створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Навіть попри те, що фізична особа-підприємець може бути особою з інвалідністю, остання є роботодавцем, а тому указаний обов`язок поширюється також на неї. Аналогічну позицію щодо спірних правовідносин висловлено Верховним Судом у постанові від 02.04.2019 у справі № 820/2373/17. До того ж, колегія суддів вкотре звертає увагу, що у власноручно підписаному ФОП ОСОБА_1 звіті форми 10-ПОІ взагалі відсутні відомості про середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, у зв`язку з чим твердження останнього про те, що це є помилкою, є необґрунтованим. Крім іншого, як вірно підкреслено у відзиві на апеляційну скаргу, відповідно до ст. 3 Закону інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Отже, документом, що підтверджує інвалідність, є, насамперед довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (форма №157-1/о), затверджена наказом МОЗ України від 30.07.2012 №577. Відтак додана до апеляційної скарги копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 не може вважатися належним і допустимим доказом встановлення особі ІІІ групи інвалідності. Посилання Апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу до моменту отримання відзиву на позов від Відповідача, судовою колегією оцінюється критично. Так, матеріали справи свідчать, що копія позовної заяви та доданих до неї матеріалів ФОП ОСОБА_1 направлялася Черкаським ОВ ФСЗІ 19.05.2021 (а.с. 14), однак повернулася за закінченням терміну зберігання. Копія ухвали від 25.05.2021 про відкриття провадження у справі направлена судом на адресу Відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань 26.05.2021, однак конверт із нею повернувся 01.07.2021 за закінченням терміну зберігання (а.с. 27-28). Отже, Відповідачем не забезпечувалося прийняття поштової кореспонденції за адресою його господарської діяльності. Про це також свідчать й інші матеріали цієї справи (а.с. 36-38, 63-67). Про обізнаність ФОП ОСОБА_1 щодо існування цієї справи випливає й із змісту заяви його адвоката про ознайомлення від 01.07.2021 (а.с. 31), в якій останній вказує на предмет спору і хронологію вчинення судом процесуальних дій у ній. Крім того, відзив на позов, поданий Відповідачем, не міг бути врахований судом першої інстанції з огляду на те, що, по-перше, всупереч ч. 3 ст. 162 КАС України його копія та доданих до нього документів не була надіслана (надана) іншим учасникам справи, по-друге, він був поданий поза межами п`ятнадцятиденного строку з моменту фактичного ознайомлення Відповідача 01.07.2021 з матеріалами цієї справи (з моменту проставлення відділенням поштового зв`язку відмітки про повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням терміну зберігання), а саме 16.07.2021. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що хоча суд першої інстанції й розглянув справу до моменту закінчення встановленого ним строку на подання відзиву на позов, однак указане процесуальне порушення з огляду на незабезпечення отримання Відповідачем усієї кореспонденції, що надходить до його адресу, не зумовило неправильне вирішення справи. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак М.І. Кобаль Повний текст постанови складено « 10» грудня 2021 року.