Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4274/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 р. Справа № 520/4274/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Русанової В.Б. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 14.07.21 по справі № 520/4274/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області , Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України (далі за текстом - відповідачі), в якому просив: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням раніше виплачених сум з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно без застосування щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня; - постанову суду про присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державну судову адміністрацію України подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо нарахування та виплати судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням раніше виплачених сум з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно без застосування щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення в частині присудження виплати суддівської винагороди за один місяць звернуто до негайного виконання. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ТУ ДСА України у Харківській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, подав декілька заяв. Так, у поданих заявах від 15.11.2021 і 17.11.2021 позивач просить врахувати актуальні висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21. У заяві, поданій 23.11.2021, позивач, з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, просить суд апеляційної інстанції стягнути з відповідачів недоотриману суддівську винагороду з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно у конкретному розмірі, визначеному судом з власної ініціативи, на підставі витребуваних судом від відповідачів доказів щодо розміру заборгованості з суддівської винагороди, обрахованої з прожиткового мінімуму у 2270,00 грн, для стягнення різниці з фактично виплаченою. У заяві, поданій 08.12.2021, позивач просить встановити розмір заборгованості та стягнути з відповідачів заборгованість відповідно до розрахунку заборгованості з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року, обчисленому позивачем. У заяві, поданій 09.12.2021, позивач, окрім висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, просить врахувати висновки Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21. Державна судова адміністрація України у відзиві на апеляційну скаргу з її вимогами погоджується, просить їх задовольнити. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, з метою вжиття заходів щодо з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи правові висновки Верховного Суду по аналогічним справам та доводи позивача про нарахування та виплату суддівської винагороди у період з 01 січня по 30 квітня 2021 року із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 Закону України "Про Держаний бюджет України на 2021 рік", колегія суддів витребувала у Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області інформацію про те, чи було передбачено кошторисом та чи виділялися кошти фонду оплату праці Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області за 2021 рік на виплату суддівської винагороди з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялися кошти в обсязі, передбаченому кошторисом, чи отримувалися такі кошти Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області. На виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року Державна судова адміністрація України надала відповідь не по суті запиту суду. Окрім того, інформація, що витребувалася судом апеляційної інстанції, стосувалася даних за 2021 рік, а інформація, що надана - за 2020 рік. Від Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області надішла відповідь, згідно з якої річний фонд суддівських винагород на 2021 рік розраховано у відповідності до вимог статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", якою встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів: з 1 січня 2102 грн., тобто на рівні 2020 року. До відповіді надано лист ДСА України від 16.01.2021, № 11-759/21 "Про оплату праці", розрахунок річного фонду суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на 2021 рік (2102,00 грн) по кожному з суддів місцевих суддів м. Харкова та Харківської області. З огляду на викладене та відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Указом Президента України "Про призначення суддів" від 23.12.2005 за № 1824/2005 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Шевченківського районного суду Харківської області строком на п`ять років. Наказом голови Шевченківського районного суду Харківської області від 24.01.2006 за № 6.5/2 зарахований на посаду судді. Указом Президента України "Про переведення суддів" від 01.11.2007 за № 1044/2007 позивач переведений на посаду судді з Шевченківського районного суду Харківської області до Балаклійського районного суду Харківської області. Наказом голови Шевченківського районного суду Харківської області від 13.11.2007 за № 06.05/12 відрахований зі штату суду. Наказом голови Балаклійського районного суду Харківської області від 14.11.2007 за № 141 зарахований до штату суду. Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 13.01.2011 за № 2934-VI обраний безстроково на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області. Наказом голови Балаклійського районного суду Харківської області від 08.02.2011 за № 02-25/6 позивач уважається таким, що обраний безстроково на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області 13.01.2011. Наказом голови Балаклійського районного суду Харківської області від 12.12.2017 за № 02-03/116 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, з 22.12.2017. Кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді судді не завершено, залишається дослідження досьє та проведення співбесіди. Позивачем у позовній заяві вказано, що за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року йому була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої застосовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів нововведеної категорії "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня" у розмірі 2102 гривні. Позивач, не погодившись із діями відповідача стосовно виплати суддівської винагороди не в повному обсязі, звернувся до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області було вчинено протиправні дії щодо нарахування судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, звернених до Державної судової адміністрації України, з огляду на обставини того, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснюється саме Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог (за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області). Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на таке. Спірним у межах даної справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4). Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні. Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 20 квітня 2021 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII). Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб. Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV). Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Колегія суддів зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн. До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (березень 2021 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Колегія суддів уважає за потрібне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII. Суд апеляційної інстанції зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище. Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном. Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у березні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з січня 2021 року, суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн) здійснено відповідачем протиправно. Відповідач зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з січня 2021 року по квітень 2021 року включно діяти відповідно до Закону № 1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» саме у значенні 2270 грн, а не 2102 грн, як це протиправно здійснено відповідачем, чим, відповідно, порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем зазначений вище обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а не через відсутність відповідних бюджетних призначень. Разом з тим, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що Державною судовою адміністрацією України не забезпечено відповідних видатків. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області вчинено протиправні дії щодо нарахування судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21. Відповідно до пункту 2 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в частині присудження суддівської винагороди за один місяць правомірно звернуто до негайного виконання. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Щодо заяви позивача про стягнення з відповідачів недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно у конкретному розмірі, визначеному судом з власної ініціативи, на підставі витребуваних судом від відповідачів доказів щодо розміру заборгованості з суддівської винагороди, обрахованої з прожиткового мінімуму у 2270,00 грн, для стягнення різниці з фактично виплаченою, то така задоволенню не підлягає з огляду на приписи частини першої статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені у суді першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції у цій справі позивачем не подано. Разом з тим, судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення розглянуто доводи позивача, викладені у заяві стосовно необхідності зміни способу виконання судового рішення у вигляді стягнення, та зазначено, що такі не можуть вважатися належними та обґрунтованими, оскільки такий спосіб не забезпечить ефективне поновлення порушених прав позивача, з огляду на те, що останній застосовується у випадках, коли такі суми були нараховані, проте не виплачені. При цьому, розрахунок та виплата суддівської винагороди відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 по справі № 520/4274/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова Л.В. Любчич