Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/2593/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року справа №360/2593/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Соколівські надра на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 р. у справі № 360/2593/21 (головуючий І інстанції Т.І. Чернявська) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» (далі позивач, ТОВ «Соколівські надра») звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі відповідач, Укртрансбезпека), в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову від 06 травня 2021 року № 222687, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські Надра» застосовано штраф у розмірі 1700,00 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року відмовлено в задоволені позовних вимог. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог скарги зазначено, що ні в акті від 13 квітня 2021 року № 262478, ні в оскарженій постанові від 06 травня 2021 року № 222687 про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідачем взагалі не зазначається назва та/або реквізити конкретних документів, які не оформлені. Оскаржена позивачем постанова від 06 травня 2021 року № 222687 про застосування адміністративно-господарського штрафу містить лише цитування узагальненої норми правопорушення. Отже, постанова від 06 травня 2021 року № 222687 і акт від 13 квітня 2021 року № 262478 не містить суті правопорушення. З оскарженої постанови відповідача від 06 травня 2021 року № 222687 неможливо встановити, який конкретно з визначеного законодавством переліку документ не оформлений. Фактично словосполучення «без оформлення документів», яке використовує відповідач у постанові від 06 травня 2021 року № 222687, означає відсутність таких документів. При цьому, застосування відповідачем вказаного словосполучення у множині «без оформлення документів», вказує на те, що відповідач можливо зафіксував невідому кількість «не оформлених» документів при перевезенні вантажу позивачем. Стаття 60 Закону Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344) не передбачає відповідальності за неналежне оформлення документів, як це зазначено відповідачем в акті від 13 квітня 2021 року № 262478, який є єдиним документом в якому фіксується відповідачем виявлене порушення і є підставою для прийняття відповідачем оскарженої постанови від 06.05.2021 р. № 222687. Апелянт зазначає, що застосування пункту 11.1 глави 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 (далі - Правила № 363) передбачено лише в разі оформлення суб`єктом господарювання товарно-транспортної накладної без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до Правил №

363. Товарно-транспортна накладна № 13/04 від 13.04.2021 оформлена відповідно до додатку 7 до Правил № 363, яка є в матеріалах справи і наявність якої при перевірці визнається сторонами по справі, про що зафіксовано в судовому рішенні першої інстанції. Наявність недоліку при заповненні товарно-транспортної накладної № 13/04 від 13.04.2021, який можливо перевірити та встановити (відновити) з даних інших документів, які надані перевіряючому при перевірці, не може призводити до визнання взагалі товарно-транспортної накладної не оформленою. Правила № 363, встановлюючи лише форму бланка ТТН, не встановлюють чіткий перелік істотних даних (умов) для заповнення товарно- транспортної накладної, відсутність яких має юридичний наслідок визнання неналежним чином оформленої товарно-транспортної накладної як взагалі не оформленою або не дійсною. Судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення не взято до уваги те, що під час оформлення (складання) ТТН на перевезення вантажів транспортним засобом суб`єкт господарської діяльності повинен керуватись та користуватись також вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ (далі - Закон № 996-ХІУ), норми якого поширюються на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність. Так, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо». Товарно-транспортна накладна № 13/04 від 13.04.2021 року містить саме недолік, який можливо достовірно перевірити, встановити фактичну інформацію з даних інших документів під час перевірки і за який не передбачена відповідальність за вимогами. Апелянт зазначає, що матеріали справи свідчать, що за одні й ті дії, одного перевізника - позивача, в один і той же час, на тому ж місці, з одним й тим же перевіряючим (але під різним номером направлення), приймається протилежне рішення про відсутність відповідальності перевізника за вимогами абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ. Також, апелянт просив стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати зі сплатою судового збору в розмірі 2102,00 грн. за подання адміністративного позову та 3153.00 грн. за подання апеляційної скарги, а також витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 10568,50 грн. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Товариство з обмежено відповідальністю «Соколівські надра» (ідентифікаційний код 34086384, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, буд. 37-А) у встановленому законом порядку 07 березня 2006 року зареєстровано юридичною особою, основним видом діяльності якого є 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю, а також має право на здійснення діяльності 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 01 червня 2021 року (арк. спр. 28-31). Товариство з обмежено відповідальністю «Соколівські надра» є власником спеціалізованого вантажного транспортного засобу спеціалізованого самоскиду FORD CARGO 4142D, державний номерний знак НОМЕР_1 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (арк. спр. 71-72). На підставі договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30 вересня 2020 року № 1, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юрай ЛТД», та товарно-транспортної накладної від 13 квітня 2021 року № 13/04 Товариство з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» 13 квітня 2021 року здійснювало перевезення вантажів автомобільним транспортом (арк. спр. 9, 10-11, 63, 81-83). 13 квітня 2021 року відповідно до графіку проведення рейдових перевірок відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Луганській області Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у період з 12 квітня 2021 року по 18 квітня 2021 року, затвердженого 09 квітня 2021 року в.о. заступника начальника управління начальником ВДК за безпекою на транспорті у Луганській області Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Рязанцевою А., та направлення на рейдову перевірку від 09 квітня 2021 року № 014008 посадовими особами відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Луганській області Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках автотранспортних засобів, місцях навантаження і розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду/заїзду з/на підприємств/а, які знаходяться на адміністративній території Луганської області, проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (арк. спр. 48, 49, 60, 61). За результатами рейдової перевірки посадовими особами відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Луганській області Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки складено акт від 13 квітня 2021 року № 262478, дослідженням якого встановлено, що за результатами перевірки транспортного засобу FORD CARGO 4142D, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра», під керуванням водія ОСОБА_1 , виявлено порушення «пункту 11.1 наказу МТУ № 363 від 14.10.1997 р.: документ на вантаж оформлено неналежним чином, а саме не містить інформації про номер державної реєстрації т/з, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: абз. 3 ч. 1 надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначено статтею 48 цього Закону, а саме: неоформлено належним чином документ на вантаж». Акт від 13 квітня 2021 року № 262478 підписаний водієм ОСОБА_1 без заперечень та зауважень (арк. спр. 7, 50, 62). До акта перевірки додано фотокопію товарно-транспортної накладної від 13 квітня 2021 року № 13/04, посвідчення водія НОМЕР_3 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (арк. спр. 9, 51, 63). Відповідно до пункту 26 Порядку № 1567 позивача листом від 22 квітня 2021 року за № 29536/8.4/24-21 запрошено на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 05 травня 2021 року для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Позивач був присутній при розгляді справи (арк. спр. 52, 53, 64, 64 зв.). За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноваженою особою Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки винесено постанову від 06 травня 2021 року № 222687 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до позивача за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 1700,00 грн (арк. спр. 8, 54, 65). Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову в задоволені адміністративного позову, зазначив, що обов`язкові реквізити товарно-транспортної накладної - це інформація, яку повинна містити товарно-транспортна накладна та за відсутності якої документ втрачає визначений Правилами № 363 статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків. З копії товарно-транспортної накладної вбачається, що остання не містить інформацію про реєстраційний номер автомобіля, яким здійснюється перевезення вантажу, а отже, не може вважатись належним документом на перевезення вантажів. За таких обставин, постанова Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 06 травня 2021 року № 222687, є правомірною. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 2 Закону Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344) законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «;Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень. При цьому, згідно ст. 1 Закону № 2344, автомобільний транспорт - галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами. Автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка. Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату. Статтею 6 Закону № 2344, зокрема, встановлено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов`язкові до виконання на території України. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Згідно із статтею 18 Закону №2344, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. Відповідно до статті 34 Закону №2344, автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. За правилами статті 48 Закону №2344, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 цтого Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів. Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567). Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів. Згідно до пункту 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, які провели перевірку, складається акт за формою згідно із додатком

3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності). У відповідності із приписами пункту 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб`єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, які провели перевірку, роблять про це запис. На підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, аналізуючи вищенаведені правові норми, суд вважає, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений законодавством покладається виключно на автомобільних перевізників. Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14.10.1997, визначено: Перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Оформлення товарно-транспортної накладної в електронній формі (далі - е-ТТН) здійснюється відповідно до абзацу четвертого цього пункту. Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною. Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов`язкову інформацію (обов`язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку. Тобто, обов`язковою інформацією в товарно-транспортній накладній, яка визначена як в формі додатку 7 та в п.11.1 Правил, серед іншого, має бути інформація про номер державної реєстрації автомобіля. Відсутність вказаної інформації не дає можливість однозначно ідентифікувати автомобіль який буде та здійснює перевезення вантажу. Суд вважає помилковим посилання апелянта на те, що Правила № 363, встановлюють лише форму бланка товарно- транспортної накладної, не встановлюють чіткий перелік істотних даних (умов) для її заповнення, оскільки наведена форма ТТН у додатку 7 до цих Правил вимагає повне її заповнення згідно вказаних Правил та наявності всіх обов`язкових реквізитів. При цьому, суд зазначає, що вказана форма містить графи для заповнення з позначенням обов`язкових реквізитів, які заповнюють в них. Отже, неповне заповнення свідчить про недотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, а відсутність обов`язкових реквізитів не дає підстав приймати її як належно оформленої накладної. З аналізу вказаної ТТН в межах спірних правовідносин вбачається її невідповідність вимогам п. 11.1. Правил № 363, оскільки в ній відсутня відомості про автомобіль, а саме номер державної реєстрації автомобіля, що виключає, як вже зазначалось, можливість ідентифікувати автомобіль який буде та здійснює перевезення вантажу. Отже, вказана накладна не є товарно-транспортною накладною в розумінні Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., Жодних зауважень у поясненнях водія про причини цього порушення в Акті перевірки не зазначено. Відсутність відомостей про автомобіль в ТТН не спростовує факт здійснення перевезення транспортним засобом, власником якого є позивач, у зв`язку з чим відповідачем вірно визначено позивача як суб`єкта відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Щодо посилання апелянта на те, що з оскарженої постанови відповідача від 06 травня 2021 року № 222687 та акту від 13 квітня 2021 року № 262478 неможливо встановити, який конкретно з визначеного законодавством переліку документ не оформлений, суд зазначає, що акт, який став підставою для прийняття оскаржуваної постанови, у відповідності до пункту 20 Порядку № 1567 містить посилання на виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норми які порушенні, а саме де зазначено: «Під час перевірки виявлено порушення пункту 11.1 наказу МТУ № 363 від 14.10.1997 р.: документ на вантаж оформлено неналежним чином, а саме не містить інформації про номер державної реєстрації т/з, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: абз. 3 ч. 1 надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначено статтею 48 цього Закону, а саме: неоформлено належним чином документ на вантаж». Суд не приймає посилання на вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ (далі - Закон № 996-ХІУ), оскільки цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, отже застосуванню до спірних правовідносин не підлягає. У даному випадку спірні правовідносини регулює Закон № 2344 який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту, та Правила № 363 які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. Щодо посилання апелянта на те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо, оскільки вказані висновки можуть застосовуватись при визнанні та підтвердженні факту вчинення господарської операції, а не відповідність наданої накладної вимогам законодавства. Суд не приймає посилання апелянта на те, що за одні й ті дії, одного перевізника - позивача, в один і той же час, на тому ж місці, з одним й тим же перевіряючим (але під різним номером направлення), приймається протилежне рішення про відсутність відповідальності перевізника за вимогами абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ, оскільки суд не має право надавати оцінку правовідносинам які не є предметом судового розгляду та надавати оцінку діям відповідача в їх межах. Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми матеріального та процесуального права та суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Соколівські надра - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 р. у справі № 360/2593/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано 13 грудня 2021 року Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко І.В. Сіваченко