Постанова 4820 № 670/999/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 670/999/19 Провадження № 22-ц/4820/1424/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В., секретар судового засідання Гриньова А. М., з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , прокурора Максимчук Л. В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 670/999/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 25 червня 2021 року (суддя Волкова О. М., повне судове рішення складено 05 липня 2021 року) у справі за позовом заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про державну реєстрацію земельної ділянки. Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд у с т а н о в и в : У грудні 2019 року заступник керівника Городоцької місцевої прокуратури, звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначав, що рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року визнано недійсним наказ Держгеокадастру від 11 жовтня 2017 року № 22-20130-СГ про затвердження проекту землеустрою і передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2 га кадастровий номер 6820680500:04:003:0051, що знаходиться за межами населених пунктів Адамівської сільської ради Віньковецького району, та зобов`язано останню повернути державі вказану земельну ділянку. Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 20 вересня 2018 року рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року у частині зобов`язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку скасовано, так як земельна ділянка вибула з володіння останньої на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року, укладеного з ОСОБА_3 11 липня 2018 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 4 га кадастровий номер 6820680500:04:003:0072, яка утворена шляхом об`єднання земельних ділянок кадастрові номери 6820680500:04:003:0051 і 6820680500:04:003:0052. У подальшому 24 липня 2019 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0072 ОСОБА_1 ОСОБА_3 придбав вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати. Земельна ділянка площею 2 га кадастровий номер 6820680500:04:003:0051 вибула із державної власності внаслідок дій ОСОБА_4 , яка при повторному зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не повідомила про те, що раніше використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, отримавши у власність земельну ділянку кадастровий номер 6821286500:05:001:0010. Тому прокурор просив: витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокодастру у Хмельницькій області земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0051 загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Адамівської сільської ради Віньковецького району Хмельницької області в координатах, межах та конфігурації, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 жовтня 2017 року № 22-20130-СГ у власність ОСОБА_4 ; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 47929875 від 24 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0072; скасувати у Поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 6820680500:04:003:0072 загальною площею 4 га, що розташована за межами населених пунктів Адамівської сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, запис про державну реєстрацію цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; поновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6820680500:04:003:0051 загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Адамівської сільської ради Віньковецького району Хмельницької області. Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області позов задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0051 загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Адамівської сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 11.10.2017 № 22-20130-СГ у власність ОСОБА_4 . Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 47929875 від 24.07.2019 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0072 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1596250868206). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Суд не врахував те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6820680500:04:003:0051 на час прийняття рішення не була індивідуально визначеною, оскільки земельної ділянки з таким кадастровим номером не існує, а тому вона не може бути витребувана з чужого незаконного володіння. Вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення його права власності на земельну ділянку, оскільки він є добросовісним набувачем. На час набуття ним права власності на земельну ділянку будь-яких заборон чи обтяжень не було. Відповідно до практики ЄСПЛ ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу. Висновок про вибуття земельної ділянки з власності держави поза її волею є безпідставним, оскільки держава в особі ГУ Держгеокадастру вільно розпорядилася земельною ділянкою. При вирішенні віндикаційного позову суд не вирішив питання про відшкодування йому як добросовісному набувачеві понесених витрат на придбання майна. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду у частині відмови у позові фактично не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом. ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області у відзиві підтримує апеляційну скаргу в частині витребування земельної ділянки на користь держави. Летичівська окружна прокуратура у відзиві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи апелянта безпідставними. Припинення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав внаслідок об`єднання чи поділу не перешкоджає власнику майна захистити свої права шляхом витребування земельної ділянки з незаконного володіння. Питання про відшкодування витрат, понесених у зв`язку з придбанням земельної ділянки, не могло вирішуватися у межах заявлених позовних вимог. У засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав. Прокурор визнала її необґрунтованою у повному обсязі. Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно установив, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 жовтня 2017 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0051 площею 2 га на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-20130-СГ від 11 жовтня 2017 року. У подальшому 21 грудня 2017 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_3 (а.с. 40, т. 1). Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок, виготовленої ПП «ПоділляІнвентарБюро», земельні ділянки кадастровий номер 6820680500:04:003:0051 площею 2 га і кадастровий номер 6820680500:04:003:0052 площею 2 га об`єднані в одну земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0072 загальною площею 4 га, право власності на яку 11 липня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 19-21, 30-58, т. 1). 24 липня 2019 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0072 площею 4 га (а.с. 19-21, т. 1). Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року у справі № 670/1019/17 позов заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_4 про визнання недійсним наказу та зобов`язання повернення земельної ділянки задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 жовтня 2017 року № 22-20130-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 6820680500:04:003:0051 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Адамівської сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, та зобов`язано ОСОБА_4 повернути державі вказану земельну ділянку (а.с. 12-18, т. 1). Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 20 вересня 2018 року рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року у частині зобов`язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку скасовано та відмовлено у задоволенні позову у цій частині у зв`язку з тим, що 21 грудня 2017 року ОСОБА_4 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_5 (а.с. 18-19, т. 1). Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Рішення про задоволення позову суд мотивував необхідністю відновлення порушеного права держави на спірну земельну ділянку, яка вибула з державної власності внаслідок незаконного повторного використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки одного виду використання. Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України). Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року та постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 20 вересня 2018 року установлено, що на час подання заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Адамівської сільської ради Віньковецького району Хмельницької області, ОСОБА_4 уже використала право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки за таким видом використання. Оскільки ОСОБА_4 не мала права отримувати і відчужувати земельну ділянку кадастровий номер 6820680500:04:003:0051, вона незаконно вибула із державної власності. За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації. Згідно з частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. У силу частини 1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Отже, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Власник з дотриманням вимог статті 387 і статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. На підставі частини 2 статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі на підставі незаконного рішення державного органу, якому держава делегувала повноваження щодо розпорядження землями державної власності, то відновлення права держави на неї необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача. За змістом правового висновку, викладеного у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду за результатом розгляду справи № 367/2022/15-ц від 29 травня 2019 року, формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Тому витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, зміненої власником внаслідок її об`єднання з іншою земельною ділянкою, в особи, за якою вона зареєстрована на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на земельну ділянку та звернення прокурора з позовом до суду, у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Тобто, позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту порушеного права, який узгоджувався з вимогами статей 26 і 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції на час звернення прокурора до суду. Подальша зміна законодавства (статті 26 і 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») за відсутності у прокурора можливості змінити позовні вимоги після закінчення підготовчого засідання не може бути підставою для скасування судового рішення. Враховуючи конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_4 була передана у власність земельна ділянка площею 2 га кадастровий номер 6820680500:04:003:0051, яка у подальшому нею відчужена та увійшла до новоутвореної земельної ділянки кадастровий номер 6820680500:04:003:0072 площею 4 га, без скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на цю об`єднану земельну ділянку неможливо буде виконати рішення про витребування у нього на користь держави спірної земельної ділянки. Не скасування запису про реєстрацію права власності не призведе до реального виконання рішення суду та поновлення порушеного права. До такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 672/1788/18, який апеляційний суд враховує на підставі частина 4 статті 263 ЦПК України. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог прокурора. У зв`язку з наведеним апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для відмови у позові та вважає слушними аргументи, зазначені у відзиві Летичівської окружної прокуратури на апеляційну скаргу. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що при вирішенні спору не додержано принципу «належного урядування» при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, в тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави в право на мирне володіння майном. Додержання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності». Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За змістом статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності. Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. У справі установлено, що ОСОБА_4 незаконно приватизувала земельну ділянку та відчужила її за договором купівлі-продажу. За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд не вирішив питання про відшкодування йому як добросовісному набувачеві понесених витрат на придбання майна не ґрунтується на законі. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦК України). ОСОБА_1 з такими вимогами у справі не звертався. Проте він не позбавлений права на заявлення позову про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з позбавленням права на майно. Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 25 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 грудня 2021 року. Суддя-доповідач О. І. Талалай Судді А. П. Корніюк І. В. П`єнта