Постанова 4804 № 264/1220/21

22-ц/804/2777/21 264/1220/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02 грудня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 264/1220/21 Номер провадження 22-ц/804/2777/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Лопатіної М.Ю. , Пономарьової О.М. за участю секретаря: Грішко С.В. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідачі АТ «Банк Форвард», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційні скарги акціонерного товариства «Банк Форвард» та приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2021 року головуючого судді Кузнецова Д.В. зі складанням повного тексту судового рішення 02 серпня 2021 року по цивільній справі про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів ,- В С Т А Н О В И В : В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Банк Форвард» (далі АТ «Банк Форвард»), приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Позов мотивований тим, що в 2020 році він дізнався про існування виконавчого напису нотаріусу про стягнення з нього заборгованості на користь АТ «Банк Форвард». Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. було відкрито виконавче провадження,звернуто стягнення на доходи позивача,стягнуто з його заробітної плати на користь АТ «Банк Форвард» грошові кошти в сумі 18 050,29 грн, та на користь приватного виконавця Павелків Т.Л. грошові кошти в розмірі 4 187,02 грн. Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 10 серпня 2020 року виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому вважає, що і стягнення заборгованості є протиправним і стягнуті кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідачами. В добровільному порядку відповідачі кошти не повернули. Посилаючись на положення статті 1212 ЦК України просив: - стягнути з АТ «Банк Форвард» на його користь грошові кошти, які були стягнуті за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. за № 6529 від 01 листопада 2019 року в розмірі 18 050,29 грн; - стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. на його користь грошові кошти, які були стягнуті при примусовому виконанню виконавчого напису в розмірі 4 187,02 грн; - стягнути з відповідачів на його користь 908 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3000 грн витрат на правничу допомогу. Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Банк Форвард» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 18050, 29 грн, витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2304, 20 грн та 697,43 грн судового збору, разом 21 321, 92 грн; стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 4187, 02 грн, витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 695,70 грн та 210,57 грн судового збору, а всього 5093, 29 грн. В апеляційній скарзі АТ «Банк Форвард», від імені та в інтересах якого на підставі довіреності діє Ручка А.М., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема, зазначено, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦІК України, у тому числі й щодо вимоги повернути позивачу стягнуті кошти у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору. Проте, в порушення умов договору заборгованість ОСОБА_1 в сумі 31 000,02 грн не погашена, що підтверджується випискою по рахунку клієнта, яка надана нотаріусу для вчинення виконавчого напису. Позивач не відмовився від кредитного договору,користувався кредитними коштами з власної ініціативи,активно користувався кредитною карткою.Тому, вважають, що позивач подав позовну заяву до суду з метою ухилитися від виконання взятих на себе зобов`язань за договором. В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. просить рішення суду в частині задоволених вимог до неї скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема, зазначено, що грошові кошти, що були стягнуті з боржника на користь приватного виконавця Павелків Т.Л., не є безпідставно набутими, оскільки підставою набуття коштів є чинна постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію га інші доходи боржника. Тобто,грошові кошти, не можуть вважатися безпідставно набутими, у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження та основною винагородою приватного виконавця.Нормами чинного Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено жодних підстав для звільнення боржника від обов`язку відшкодувати приватному виконавцю понесені ним витрати виконавчого провадження. Тобто, судом першої інстанції помилково застосовано положення ст. 1212 ЦК України, при цьому не з`ясовано на якій правовій підставі приватний виконавець отримав кошти від позивача та чи не було у встановленому законом порядку скасовано, визнано недійсною чи припинено таку підставу. Крім того, судом першої інстанції неправомірно визначено процесуальний статус приватного виконавця Павелків Т.Л., як відповідача. В п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 визначено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, ч. 12 ст. 28 ЦПК України передбачено, що позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання, тобто приватний виконавець не може виступати в якості відповідача в даній категорії справ. Невірне визначення процесуального статусу приватного виконавця, спричинило також протиправне стягнення з приватного виконавця судових витрат. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 просив залишити апеляційні скарги без задоволення,рішення суду залишити без змін. У судове засідання апеляційного суду представник АТ «Банк Форвард», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. не з*явилися, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 23 листопада 2021 року телефонограм, зареєстрованих в журналі телефонограм № НОМЕР_1 за №№2583,2584 та шляхом отримання судових повісток, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.173-175,182,183). Електронною поштою від представника АТ «Банк Форвард» надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника (а.с.168-169). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга АТ «Банк Форвард» підлягає залишенню без задоволення,а скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи,перевіривши правільність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає,що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України. Предметом позову є вимоги боржника,зокрема ,до стягувача та приватного виконавця про повернення грошових коштів ,сплачених боржником (позивачем) на підставі виконавчого напису нотаріуса ,визнаного у судовому порядку таким,що не підлягає виконанню. Судом першої інстанції встановлено, що 01 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6529, відповідно до якого у безспірному порядку стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард», правонаступника ПАТ «Банк «Русский Стандарт», заборгованість за кредитним договором № 92370337 від 11 жовтня 2011 року за період з 21 листопада 2017 року по 19 лютого 2018 року в загальному розмірі 31 006,02 грн, а також плату за вчинення виконавчого напису в розмірі 850 грн, а всього 31 856,02 грн. 27 листопада 2019 року АТ «Банк Форвард» звернувся до приватного виконавця із заявою про примусове виконання виконавчого напису нотаріусу № 6529 від 01 листопада 2019 року. Постановою № 60814883 від 06 грудня 2019 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. , відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 6529 від 01 листопада 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 31 856,02 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. , № 60814883 від 26 лютого 2020 року , звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , які він отримує у ПрАТ «ММК ім. Ілліча» у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження в сумі 37 041,62 грн. Згідно з довідками, виданими головним бухгалтером ПрАТ «ММК ім. Ілліча» 19 жовтня 2020 року №№ 3595,3596,3597, із заробітної плати позивача ОСОБА_1 за період з березня по вересень 2020 року в рамках виконавчого провадження № 60814883 було утримано та перераховано на користь АТ «Банк Форвард» грошові кошти в сумі 18 050,29 грн, а також на користь приватного виконавця Павелків Т.Л. 4 187,02 грн, з яких: 2 187,02 грн винагороди , та 2 000 грн в якості витрат виконавчого провадження № 60814883. 10 серпня 2020 року рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області, яке набрало законної сили 09 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до АТ «Банк Форвард», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є.В., третя особа на стороні відповідача приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 6529 від 01 листопада 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В., за яким у безспірному порядку стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» (правонаступника ПАТ «Банк «Русский Стандарт») заборгованість за кредитним договором № 92370337 від 10 жовтня 2011 року у розмірі 31 006,02 грн, а також плату за вчинення виконавчого напису 850 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з АТ Банк Форвад» 18 050,29 грн . Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з АТ «Банк Форвад» на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 18 050,29 грн ,суд першої інстанції виходив з того,що виконавчий напис,вчинений 01 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» (правонаступника ПАТ «Банк «Русский Стандарт» заборгованості за кредитним договором ,визнано таким,що не підлягає виконанню. Отримані АТ «Банк Форвард» на підставі вказаного виконавчого напису кошти в сумі 18 050,29 грн підлягають поверненню позивачу на підставі ст.1212 ЦК України ,адже підстава ,на якій вони були отримані ,відпала. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції у вказаній частині щодо наявності підстав для стягнення з відповідача АТ «Банк Форвард» безпідставно отриманих грошових коштів, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно із частиною 3 статті 1212 ЦК України та положення глави 83 цього Кодексу (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19. Як наслідок визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, перестала існувати правова підстава для отримання відповідачем грошових коштів від позивача. Зазначене підтверджується довідкою виданою ПрАТ « ММК ім.Ілліча» ,відповідно до якої за виконавчим провадженням № 60814883 було утримано та перераховано на користь АТ «Банк Форвард» грошові кошти в сумі 18 050,29 грн. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, зазначивши, що відповідно до вимог статті 1212 ЦК України, грошові кошти підлягають поверненню позивачу. Доводи АТ «Банк Форвард» про те, що кредитний договір, на виконання якого було вчинено виконавчий напис, є дійсним, не спростовує факт визнання виконавчого напису,на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача,таким, що не підлягає виконанню, що є підставою для повернення таких коштів. При цьому питання наявності та або відсутності заборгованості позивача перед АТ «Банк Форвард» за таким кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду. З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги АТ «Банк Форвард» відхиляються,як не обгрунтовані. Щодо позовних вимог про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 4 187,02 грн . Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині , суд першої інстанції виходив з того,що з урахуванням ст.1212 ЦК України ,ст.ст.3,27,42,45 Закону України « Про виконавче провадження»,в разі визнання судом виконавчого документа таким,що не підлягає виконанню,тобто скасування первинної підстави виконавчого провадження,у взаємозв`язку застосовується положення 83 ЦК України та ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», які встановлюють обов`язок повернення безпідставно набутого майна, в тому числі стягнутого в ході виконавчого провадження, та повернення раніше стягнутої винагороди приватного виконавця та всіх витрат виконавчого провадження. При цьому для їх повернення не є обов`язковим або безумовним попереднє встановлення неправомірності винесених приватним виконавцем постанов, які самі по собі можуть бути винесені в рамках закону та не бути неправомірними. Однак , у зв`язку із скасуванням первинної підстави для відкриття виконавчого провадження виконавчого документу, подальші стягнення та витрати приватного виконавця на свою користь за рахунок позивача також вважаються безпідставно набутими та мають бути повернуті позивачу. З такими висновками суду не можна погодитись виходячи з наступного . Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Частина ч.1ст.5 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. З досліджених матеріалів справи вбачається,що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т. Л. перебувало виконавче провадження № 60814883 з примусового виконання виконавчого напису № 6529 від 01 листопада 2019 року , вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. , про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 31 856, 02 грн. 06 грудня 2019 року,відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60814883. 17 січня 2020 року ,відповідно до ст. 3, ч.3 ст. 40, ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем було винесено постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця. Постановою приватного виконавця від 17 січня 2020 року визначено стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом . Згідно проведеного приватним виконавцем розрахунку, розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні становить 3185,60 грн ,що становить 10% від суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. Тобто, дії приватного виконавця в частині винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди та в частині визначення її розміру , вчинені на підставі вимог чинного законодавства, керуючись зазначеною у виконавчому документі інформацією. Згідно з відомостями наданими ПФУ, ДФС у відповідь на запит приватного виконавця щодо отримання боржником доходів, що боржник отримує дохід від особи, якою є: ПрАТ «ММК ім.Ілліча» . 26 лютого 2020 року,відповідно до ст.ст. 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Відповідно до вказаної постанови приватним виконавцем встановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків, відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, що вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідності до ст.ст. 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження» на користь стягувача, у першу чергу: витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 2 000 грн перерахувати на користь ОСОБА_2 , суму боргу перерахувати на користь стягувача у розмірі: 31 856,02 грн, основну винагороду приватного виконавця у розмірі 3 185,50 грн перерахувати на користь ОСОБА_2 , стягнення основної винагороди приватного виконавця здійснювати пропорційно у розмірі 10 відсотків до суми стягнення за виконавчим документом. Встановлено, що в межах виконавчого провадження № 60814883 було стягнуто з боржника на користь приватного виконавця грошові кошти у розмірі 4 187,02 грн, а саме: 2 187,02 грн - перераховано на рахунок приватного виконавця Павелків Т.Л. як основна винагорода приватного виконавця; 2000 грн - перераховано на рахунок приватного виконавця Павелків Т.Л. як витрати виконавчого провадження № 60814883. Частиною першою статті 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На виконання статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця. Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватний виконавець діяв у відповідності до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». При цьому, вирішення питання про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів та витрати виконавчого провадження, що передбачено абзацом другим частини третьої статті 42 вказаного Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець для здійснення примусового виконання рішень відкриває в банках рахунки, у тому числі за потреби в іноземній валюті, для:1) обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам;2) зарахування коштів виконавчого провадження; 3) зарахування винагороди. Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» , кошти, зазначені у пунктах 1 і 2 частини другої цієї статті, не є доходом приватного виконавця. Після надходження до приватного виконавця рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області № 264/3018/20 від 10 серпня 2020 року про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису приватного нотаріуса № 6529 від 01 листопада 2019 року, керуючись вимогами п. 5 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 60814883. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. На думку суду апеляційної інстанції , грошові кошти, шо були стягнуті з боржника на користь приватного виконавця Павелків Т.Л., не є безпідставно набутими, оскільки підставою набуття коштів є чинна постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. З огляду на вищевикладеного, відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача стягненням грошових коштів, оскільки вони не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження та основною винагородою приватного виконавця та питання про повернення боржнику стягнутої приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т. Л. винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження має вирішуватися не в порядку стягнення безпідставно набутих коштів. З досліджених матеріалів справи вбачається,що виконавче провадження № 60814883 було відкрито приватним виконавцем з дотриманням вимог законодавства, що регулює примусове виконання рішень. Підставою відкриття вказаного виконавчого провадження була заява стягувача АТ «Банк Форвард» про примусове виконання рішення.Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження».Будь-які дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження позивачем не оскаржувались, постанови, зокрема, про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника, незаконними не визнавались.Приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Павелків Т.Л. на відповідній правовій підставі були отримані кошти,як витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця. Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України « Про виконавче провадження» виконавчий збір це збір,що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету. Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (ч.4 ст.27 Закону України « Про виконавче провадження»). Відповідно до п.5 ч.5 ст.27 Закону України « Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем . Відповідно до ч.7 ст.27 Закону України « Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв*язку із скасуванням рішення,що підлягало виконанню,або визнання судом виконавчого документа таким,що не підлягає виконанню,виконавчий збір не стягується,а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Під час винесення рішення суд першої інстанції помилково посилався на ст.27 Закону України « Про виконавче провадження» ,оскільки вимоги вказаної статті передбачають повернення виконавчого збору з державного бюджету України у разі примусового виконання рішення державним виконавцем ,а не винагороди приватного виконавця за рахунок приватного виконавця. Вирішуючи спір, суд не врахував , що при виконанні професійних обов`язків, визначених законодавством України, приватний виконавець Павелків Т.Л. не мав передумов для звільнення ОСОБА_1 від сплати витрат виконавчого провадження, такі витрати стягнуті з ОСОБА_1 відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».Підставою для стягнення витрат виконавчого провадження з боржника є факт понесення таких витрат приватним виконавцем для організації та проведення виконавчих дій,а тому відшкодування приватному виконавцю понесених ним витрат не ставиться у взаємозалежність із визнанням виконавчого документа таким,що не підлягає виконанню. З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. про стягнення безпідставно отриманих коштів не підлягають задоволенню. Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат па проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2021 року в частині стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. безпідставно отриманих грошових коштів , витрат на професійну правничу допомогу та судового збору слід скасувати і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 4 187, 02 грн відмовити . Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано частково та за новим рішенням у задоволенні позовних вимог до приватного виконавця про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів відмовлено , то необхідно з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Павелків Т.Л. стягнути судові витрати , понесені у зв*язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1362 грн (а.с.69,83). Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Банк Форвард» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни задовольнити . Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 серпня 2021 року в частині стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни безпідставно отриманих грошових коштів , витрат на професійну правничу допомогу та судового збору - скасувати і ухвалити у відповідній частині нове рішення . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 4 187 (чотири тисячі сто вісімдесят сім ) грн 02 коп - відмовити . Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою : АДРЕСА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (юридична адреса : 01135, м. Київ, вул.Златоустівська ,55 офіс 61,62 ) судові витрати понесені у зв*язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 10 грудня 2021 року . Судді: