Постанова 4854 № 420/16403/21
від 13.12.2021 ·П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/16403/21 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського міського голови Подільського району Одеської області Іванова Анатоля Павловича про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИЛА: 09 вересня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив: - визнати дії відповідача, які полягають у зухвало - ганебному зволіканні проведення службового розслідування за фактом зухвало-злочинного зволікання призначення та повернення позивачу субсидій на оплату комунальних послуг, всупереч рішенню суду, за фактом зухвало - злочинної директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я ОСОБА_2 , як посадової особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування незаконними; - за результатом проведеного службового розслідування прийняти рішення про притягнення директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я очолюваної ним Подільської міської ради, громадянку ОСОБА_2 до суворої дисциплінарної відповідальності; - зобов`язати відповідача стягнути з директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я очолюваної ним Подільської міської ради громадянки ОСОБА_2 кошти міського бюджету у розмірі 15.300 грн. незаконно витрачені нею на сплату накладеного на очолюваний означеною громадянкою Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я штрафу за вчинення кримінального злочину, який полягає у невиконанні рішення суду та повернути їх до міського бюджету; - стягнути з відповідача нанесену позивачу його незаконними діями моральну і матеріальну шкоду у розмірі 1500.000 гривень, тому що результатом його зухвало - ганебної бездіяльності стало значне погіршення стану здоров`я позивача та нанесення позивачу суттєвої моральної шкоди. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Подільського міського голови Подільського району Одеської області Іванова Анатолія Павловича (просп.. Шевченка, 2, Одеська область, 66302) про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду у порядку ст.383 КАС України, а розгляд окремо заявлених позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та регресних вимог щодо відшкодування збитків віднесено до юрисдикції місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства за встановленою підсудністю. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі апелянт наголошує, що позовна заява у цій справі стосується факту завданням значних збитків міському бюджету м.Подільська та Подільського району Одеської області за результатом злочинної бездіяльності, яка полягає у невиконанні рішення суду, підпорядкованою відповідачу, як розпоряднику бюджетних коштів, посадовою особою у якості директора Департаменту соціальної, сімейнної політики та охорони здоров`я. Апелянт вважає, що цей позов не стосується вирішення справи № 420/3778/19 та справи №420/1191/20, тому вважає, що суд першої інстанції не правильно розібрався у справі, що призвело до невірного вирішення справи. Апелянт вважає, що усунув усі недоліки зазначені суддею, а тому суд повинен був прийняти позов до розгляду. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу до суду не надано. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 09 вересня 2021 року звернувся до суду з позовом до Міського голови та голови Подільського району Одеської області Іванова Анатолія Павловича та просив суд визнати дії протиправними та зобов?язати вчинити певні дії. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху з підстав необхідності уточнення позовної заяви та приведення її у відповідність вимогам п.4 ч.1 ст.5, 160-161 КАС України та надано 10 днів з дня вручення копії ухвали позивачеві на усунення зазначених в ухвалі суду недоліків позовної заяви. 27.09.2021 року за вх.№ЕП/26093/21на виконання ухвали суду від 14.09.2021р. позивачем була направлена до суду уточнена позовна заява в частині визначення відповідача, а саме Подільського міського голови Подільського району Одеської області Іванова Анатолія Павловича, а позовні вимоги були залишені у первинній редакції. Крім цього, у заяві позивач зазначив, що у змісті уточненого позову не просто зазначена бездіяльність посадової особи, яка слугує підставою для накладення стягнень, а зроблено наголос на те, що підставою для накладення стягнень на Департамент є документальний факт невиконання рішення суду по адміністративній справі №420/3778/19 керівництвом Департаменту, підпорядкованого відповідачу. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, в порядку ст.169 КАС України, позовну заяву повернуто позивачу. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року про повернення позовної заяви скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції , ухвалою суду першої інстанції від 17.11.2021р. було відмовлено у відкритті провадження у справі. При цьому, судом зазначив, що частина вимог позивача взагалі не може бути розглянута судом будь-якої юрисдикції, оскільки є намаганням позивача у спосіб заявлення нових позовних вимог примусити відповідача виконати інше судове рішення по справі №420/3778/19, що суперечить вимогам ст. 383 КАС України, решта вимог позивача (відшкодування моральної шкоди та регресні вимоги щодо відшкодування збитків) не підпадають під юрисдикцію адміністративного суду , згідно ч.5.ст.21 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі "Антонюк проти України" (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні. Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року). Матеріалами справи встановлено, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у зухвало - ганебному зволіканні проведення службового розслідування за фактом зухвало-злочинного зволікання призначення та повернення позивачу субсидій на оплату комунальних послуг, всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили, за фактом зухвало - злочинної директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я ОСОБА_2, як посадової особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування незаконними та похідними вимогами про зобов`язання вчинити певні дії (прийняти рішення про притягнення громадянки ОСОБА_2 до суворої дисциплінарної відповідальності та стягнення з відповідача моральної і матеріальної шкоди. При цьому як у первісному позові, так і в уточненій позовній заяві, позивач посилається на рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/3778/19 та дії ДВС, вчинені в рамках ЗУ "Про виконавче провадження" по виконанню цього рішення, зокрема неодноразового накладання штрафів на Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я Подільської міської ради за не виконання рішення суду. Тобто, предметом спору у даній справі є фактично невиконання державним органом судових рішень в іншій справі та намагання позивача у такий спосіб примусити відповідача виконати це судове рішення. Колегія суддів зазначає, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливість зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право, у разі визнання його судом порушеним. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені позовні вимоги в розумінні чинного законодавства не підлягають судовому розгляду за правилами як адміністративного, так і за правилами будь-якого іншого судочинства. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі № 816/2016/17, від 21 листопада 2019 року по справі №802/1933/18-а, від 06 лютого 2019 року по справі № 816/2016/17, від 08 грудня 2020 року №540/326/20. Колегія суддів звертає увагу, що рішення, дії або бездіяльність відповідача вчинені на виконання судових рішень в інших справах можуть бути оскаржені тільки відповідно до статті 383 КАС України в межах тієї справи, що розглядалась у суді, а не шляхом подання нового позову. Крім того, слід зазначити, що згідно ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Також вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача стягнути з директора Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я очолюваної ним Подільської міської ради громадянки ОСОБА_2 кошти міського бюджету у розмірі 15,300 грн. незаконно витрачені нею на сплату накладеного на очолюваний означеною громадянкою Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров`я штрафу за вчинення кримінального злочину, який полягає у невиконанні рішення суду та повернути їх до міського бюджету є регресними вимогами та похідними від результатів службового розслідування та також підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, апеляційний суд вважає, що окремо заявлені позовні вимоги щодо стягнення відшкодування моральної шкоди та регресні вимоги щодо відшкодування збитків не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, відповідно до вимог ч.5 ст.21 КАС України, а тому ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є законною та правові підстави для її скасування відсутні. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року - залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець