Постанова КЦС ВС № 757/19/19-ц

Постанова Іменем України 17 листопада 2021 року м. Київ справа № 757/19/19-ц провадження № 61-9916св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Слюсар Т. А., Волошиної В. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживача, повернення вкладу та стягнення коштів. Позов обґрунтований тим, що 26 травня 2010 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SAMDN01000710629085 (далі - договір), згідно з яким позивач передав банку 100 000,00 євро з процентною ставкою 10,5 % річних на строк до 26 травня 2011 року. Депозитний вклад внесено на рахунок № НОМЕР_1 з правом автоматичної пролонгації. Далі сума вкладу поповнена до 300 000,00 євро та продовжено строк дії договору з 28 травня 2013 року. Влітку 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень на території Автономної Респубіки Крим (далі - АРК) та м. Севастополя рахунки позивача заблоковано, нарахування процентів припинено. Позивач неодноразово звертався до банку з вимогою про розірвання договору та повернення внесених на рахунок коштів, проте банк вимоги не виконав. Станом на 29 грудня 2018 року згідно з договором на рахунку позивача обліковувалося 300 000,00 євро. З урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь кошти у розмірі 569 614,58 євро, з яких: 300 000 євро - сума вкладу, 101 278,86 євро - нараховані проценти, 18 335,72 євро - три проценти річних, 150 000,00 євро - пеня. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, позов задоволено. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 569 614,58 євро, з яких: 300 000,00 євро - сума вкладу за договором банківського вкладу; 101 278,86 євро - проценти за договором; 18 335,72 євро - три проценти річних; 150 000,00 євро - пеня. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк взяті на себе зобов`язання за договором не виконав. Доказів, які б спростовували наявність депозитних зобов`язань перед позивачем відповідач не надав. Оскільки кошти вносились позивачем у філії ПАТ КБ «ПриватБанк», яка діяла від імені юридичної особи, договір вкладу укладений між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, тому припинення діяльності філії банку не є підставою для відмови у поверненні відповідачем вкладу позивача за його вимогою, оскільки юридична особа повинна відповідати за зобов`язаннями своєї філії. Суди дійшли висновку про стягнення пені, нарахованої на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон), в іноземній валюті (150 000, 00 євро), з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення пені, ухвалити в цій частині нове рішення про зменшення розміру пені до 100 000,00 грн. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права. Суди безпідставно стягнули пеню, нараховану згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону, в іноземній валюті; не вирішили питання щодо зменшення суми пені відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України. Суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені у справах від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, які розглянуті між тими ж самими сторонами, але про стягнення коштів за іншими банківськими вкладами. Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі №757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Аргументи інших учасників справи Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, поданий через адвоката Вавренюка О. С., мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають судам право зменшити розмір неустойки, проте це не є обов`язком. Вимоги про зменшення розміру пені не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, тому в цій частині висновки судів правомірні. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року. У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 26 травня 2010 року між сторонами укладено депозитний договір № SAMDN01000710629085. Відсоткова ставка за цим договором становила 10,5 % річних. На виконання договору, позивач передав банку кошти на загальну суму 300 000,00 євро. Депозитні кошти внесено на рахунок № НОМЕР_1 зі строком повернення до 26 травня 2011 року з правом автоматичної пролонгації, що підтверджується платіжними дорученнями від 26 травня 2010 року № 1556333299, від 17 серпня 2010 року № 1583599661 та квитанцією від 21 жовтня 2010 року № 243/12226. 30 вересня 2014 року, 16 червня 2017 року позивач звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розблокування рахунків, відкритих на його ім`я на території АРК, розірвання вказаного договору банківського вкладу, повернення належних йому грошових коштів. АТ КБ «Приватбанк» взятих на себе зобов`язань за договором, зокрема з повернення належних позивачу сум банківського вкладу та процентів, не виконало.

Позиція Верховного Суду Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі №757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в частині стягнення пені на користь позивача згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Згідно зі статтею 1 Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Аналіз вказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону, а саме сплату пені у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення. Суди, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, дійшли висновку про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 пені, нарахованої на підставі частини п`ятої статті 10 Закону, в іноземній валюті (150 000 євро). Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Проте цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті та нарахування в іноземній валюті трьох процентів річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер. Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата і розмір визначені Законом за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування і стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19. У справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, Велика Палата Верховного Суду дослідила подібність визначення у гривні суми пені, встановленої частиною п`ятою статті 10 Закону, у розрахунку сум за договором банківського вкладу в іноземній валюті, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та вказав на відмінну правову природу нарахування цих сум, проте суди вказані правові висновки при вирішенні спору не врахували. Отже, висновки судів щодо визначення суми пені, встановленої частиною п`ятою статті 10 Закону, у євро є помилковими. Заявник у касаційній скарзі також посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі №757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, і вирішення питання щодо зменшення суми пені згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України. Відповідно до статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Системний аналіз статті 551 ЦК України вказує на те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. У зазначених заявником для порівняння справах Верховний Суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України із посиланням на те, що у вказаних справах розмір пені перевищує суму простроченого зобов`язання. У справі, що розглядається, із банку на користь вкладника підлягає стягненню сума вкладу у розмірі 300 000,00 євро та проценти за користування вкладом у розмірі 101 278,86 євро, а пеню позивач заявив у розмірі 150 000,00 євро, що не перевищує розміру простроченого зобов`язання. Проте, Верховний Суд з урахуванням винятковості випадку у цій справі, зазначає, що причиною неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення вкладу є те, що на підставі пункту 5 постанови Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя» ПАТ КБ «ПриватБанк» припинив діяльність своїх підрозділів на вказаній території. Банк позбавлений доступу до документів Кримської філії у зв`язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією АРК. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України. З огляду на обставини цієї конкретної справи, ураховуючи завдання цивільного судочинства, Верховний Суд дійшов висновку про зменшення пені, передбаченої Законом, з 150 000,00 євро до 100 000,00 грн, що відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень у справі в частині стягнення пені, передбаченої Законом, з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови, а резолютивну частину викласти в іншій редакції в частині стягнення пені, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів», зменшивши її розмір з 150 000,00 євро до 100 000,00 грн. Керуючись статтями 400, 409,412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, та резолютивну частину в частині стягнення пені, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів», зменшивши її розмір з 150 000,00 євро до 100 000,00 грн. Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко