Постанова КЦС ВС № 606/1206/19

Постанова Іменем України 09 грудня 2021 року м. Київ справа № 606/1206/19 провадження № 61-17090св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою адвоката Череватого Петра Миколайовича як представника ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Сташків Б. І., Хома М. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позову У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 09 листопада 2017 року в розмірі 97 397,00 дол. США, з яких 75 000,00 дол. США - основна сума позики, 22 397,00 дол. США нараховані відсотки в розмірі 20 % річних. У грудні 2019 року сторони подали заяву про затвердження мирової угоди з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Теребовлянський районний суд Тернопільської області ухвалою від 29 січня 2020 року визнав мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , за умовами якої в порядку остаточної виплати на користь позивача (кредитора) заборгованості за договором позики на підставі розписки від 09 листопада 2017 року, відповідач (боржник) зобов`язується сплатити на користь позивача суму основного боргу за договором позики в розмірі 75 000,00 дол. США готівкою в наступному порядку: 12 500,00 дол. США до 15 листопада 2020 року; 12 500,00 дол. США до 15 листопада 2021 року; 12 500,00 дол. США до 15 листопада 2022 року; 12 500,00 дол. США до 15 листопада 2023 року; 12 500,00 дол. США до 15 листопада 2024 року; 12 500,00 дол. США до 15 листопада 2025 року. Усі зобов`язання відповідача (боржника) за цією мировою угодою мають бути виконані в іноземній валюті (долари США). Факт сплати відповідачем будь-якого платежу за цією мировою угодою має підтверджуватись власноручною розпискою позивача (кредитора) про отримання від боржника відповідної суми грошових коштів. У разі порушення відповідачем встановленого цією мировою угодою строку сплати будь-якого чергового платежу, у позивача невідкладно виникає право стягнення, а у відповідача невідкладно виникає обов`язок сплатити усю суму залишку заборгованості за даною мировою угодою, незалежно від встановлених даною мировою угодою строків сплати наступних платежів. З моменту та за умови проведення відповідачем із позивачем повного розрахунку за даною мировою угодою в межах встановлених даною мировою угодою строків, усі грошові зобов`язання відповідача щодо сплати на користь позивача заборгованості за договором позики на підставі розписки від 09 листопада 2017 року вважатимуться остаточно припиненими і позивач не матиме до відповідача з цього приводу жодних претензій майнового чи іншого характеру. У зв`язку з укладенням мирової угоди, позивач відмовляється від решти заявлених у цій справі своїх позовних вимог до відповідача про стягнення 20 % річних, нарахованих на суму боргу за вказаний у позові період. Провадження у справі закрив. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про затвердження мирової угоди та мирова угода, укладена між сторонами, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена в інтересах обох сторін. Короткий зміст рішення апеляційного суду Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 27 серпня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року про визнання мирової угоди у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, закрив. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що визнання судом першої інстанції мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , не порушує законні права та інтереси співвласника майна ОСОБА_3 , яка не брала участі в розгляді справи.Якщо ОСОБА_3 вважає, що дії державного виконавця порушують її законні права та інтереси щодо майна, яке на її думку є спільною сумісною власністю подружжя, то вона вправі звернутися з відповідним позовом (позовами) про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 18 жовтня 2021 року, адвокат Череватий П. М. як представник ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15. На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Постановою Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 08 грудня 2020 року в рамках виконавчого провадження № 63855183, яке відкрито на примусове виконання ухвали Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року у справі № 606/1206/19, накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_2 . Також постановою Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 04 січня 2021 року накладено арешт на 100 % частки в статутному капіталі ПП «Водава», яка належать ОСОБА_2 і також є спільним майном подружжя. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що належність майна, отриманого внаслідок укладення одним із подружжя кредитного договору, договору позики, тощо, до спільної сумісної власності подружжя може зумовлювати виникнення в іншого з подружжя також й обов`язку щодо солідарного задоволення перед кредитором, узятих іншим із подружжя грошових зобов`язань. Якщо боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 дійсно мають місце, то розгляд судом цієї справи та постановлення оскаржуваної ухвали про затвердження мирової угоди прямо впливає на її права та інтереси як дружини ОСОБА_2 , оскільки вона, в силу презумпції спільності інтересів подружжя і сім`ї, може нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями свого чоловіка ОСОБА_2 . Однак, суд першої інстанції не залучив її до участі у справі як третю особу, що позбавило її права на надання будь-яких заперечень чи пояснень у суді з приводу так званої заборгованості чоловіка та цільового використання отриманих ним коштів. У разі невиконання ОСОБА_2 зобов`язань перед ОСОБА_1 щодо повернення коштів, кредитор матиме можливість заявити до неї як до дружини ОСОБА_2 вимоги про повернення позики. 25 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Костюковича Д. К. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою. ОСОБА_3 будь-якої згоди на укладення її чоловіком договору позики не надавала; доказів використання фактично отриманих грошових коштів за договором позики в інтересах сім`ї немає; відповідач позику отримав особисто і особисто зобов`язався повернути борг, а тому ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди між сторонами не порушує права ОСОБА_3 . Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 19 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб. Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. ЦПК України передбачено необхідність з`ясування апеляційним судом питання про те, чи вирішено оскаржуваним рішенням місцевого суду питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_3 вказувала на те, що вона як дружина ОСОБА_2 не була учасником судового розгляду, хоча оскаржуваною ухвалою про затвердження мирової угоди між сторонами порушуються її права та інтереси як співвласника майна, оскільки в процесі примусового виконання ухвали Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 січня 2020 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна від 04 січня 2021 року, яке є спільним майном подружжя. Встановивши, що предметом спору у цій справі є боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , затвердженою судом першої інстанції мировою угодою у цій справі визначено лише порядок сплати боргу, тобто укладена між сторонами мирова угода не порушує законні права та інтереси ОСОБА_3 , адже питання щодо спільного майна подружжя у цій справі не вирішувалося, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у справі. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15, оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини. Аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, за своїм змістом зводяться до незгоди з діями державного виконавця щодо накладення арештів на майно, яке на думку ОСОБА_3 є спільною сумісною власністю подружжя, та можливістю стягнення з неї як дружини боржника боргу, однак такі підстави не є предметом спору у цій справі. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу адвоката Череватого Петра Миколайовича як представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов