Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/2638/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2638/20 Головуючий у 1 інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправними дій В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Національна поліція України, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 30 днів оплачуваної відпустки за 2016-2017 року та відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 за невикористану ним у 2016-2017 році оплачувану відпустку в кількості 30 днів грошові кошти у сумі 8 961 грн. 30 коп.; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані 30 днів оплачуваної відпустки за 2016-2017 роки, з 02 липня 2018 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньомісячного заробітку. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Національна поліція України в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані 30 днів оплачуваної відпустки за 2016-2017 роки, з 02 липня 2018 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньомісячного заробітку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 30 днів оплачуваної відпустки за 2016-2017 рр. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2016-2017 році оплачувану відпустку в кількості 30 днів, грошові кошти у сумі 8 961 грн. 30 коп. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Національної поліції в Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що виплата грошової компенсації поліцейським за невикористані дні відпусток за попередні періоди, які передують року звільнення, Законом не передбачено. Також, апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові № 808/2122/18 від 31.03.2020. 28 жовтня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. 05 листопада 2021 від до суду апеляційної інстанції від третьої особи - Національної поліція України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію апелянта. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії СТ0101331 виданим Миронівським РВ ГУ МВС України у Київській області 16.01.2008 року. ОСОБА_1 з 07.11.2015 року по 02.07.2018 року проходив службу в Національній поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції у Київській області від 21.06.2018 року №326о/с старшого лейтенанта ОСОБА_1 дільничного офіцера поліції сектору превенції Миронівського відділу поліції з 02.07.2018 року звільнено з служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліції». ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 15 днів невикористаної відпустки. Згідно довідки Головного управління Національної поліції у Київській області від 16.12.2019 року №Р-1244, за час проходження служби в поліції ОСОБА_1 щорічну чергову відпустку за 2016 рік (основна - 30 днів) використав у кількості 15 днів, залишок відпустки за 2016 рік складає 15 днів. Щорічну чергову відпустку за 2017 рік (основна - 30 днів, у урахуванням одного святкового дня та додаткова за вислугу років - 1 день) використав у кількості 16 днів, залишок відпустки за 2017 рік складає 15 днів. Відповідно до Витягу з наказу від 04.08.2017 року №554 О/С, за ОСОБА_1 рахується невикористана відпустка за 2017 рік складає 15 діб. Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Київській області видана довідка від 26.02.2020 року №151 про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з травня 2018 по червень 2018 рр., відповідно до якої, розмір середньоденного грошового забезпечення, яке має бути враховано при обчисленні середньомісячного грошового забезпечення, становить 298,71 грн. 06 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про надання інформації та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних чергових та додаткових відпусток за період з 2016 по 2017 роки. Листом від 31 січня 2020 року №29/Р-25 Головне управління Національної поліції у Київській області, третя особа Національна поліція України повідомило позивача про те, що виплата грошової компенсації поліцейським за невикористані дні відпусток за періоди, які передують року звільнення, Законом не передбачено. Вважаючи дії щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР), установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток. В силу ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). У свою чергу, Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Згідно ч.ч. 1 та 3 ст. 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За приписами ч.ч. 1-2 ст. 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами 1-4 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до ч.ч. 9-11 ст. 93 Закону №580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абз. 7 і 9 п. 8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Таким чином, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Крім того, чинним законодавством не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має невикористану щорічну відпустку за 2016 рік складає 15 днів. Щорічну невикористану відпустку за 2017 рік -14 днів та додаткова за вислугу років - 1 день. У той же час, як вірно зазначено судом першої інстанції, станом на момент звільнення вказані відпустки ОСОБА_1 використані не були. Крім того, на момент звільнення відповідачем грошова компенсація за невикористані дні основної та додаткової оплачуваної відпустки позивачу нарахована та виплачена не була. При цьому, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8 та 11 статті 93 Закону №580-VIII. Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року та не передбачено позбавлення права на відпустку, яке поліцейський отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 520/12296/2020. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, слід зазначити, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР. Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 р. у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.02.2021 р. у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 р. у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 р. у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 р. у справі № 520/8054/2020. Вказане спростовує доводи апелянта щодо неможливості виплати компенсації за невикористані дні відпусток. За таких обставин, позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним частини означених вище відпусток, зокрема, за не невикористані ним 30 днів оплачуваної відпустки за 2016-2017 року. Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на правову позицію, відповідно до якої питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані спеціальними нормами, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин без врахування загальних норм, визначених КЗпП України та Законом №504/96-ВР, а тому, виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Слід зазначити, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого у зазначеному вище рішенні суду та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби. Враховуючи викладене, вимоги щодо визнання протиправної відмови відповідача, в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 р.р. та стягнення цих коштів є обґрунтованими та правомірно задоволено судом першої інстанції. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Сорочко Є.О. Чаку Є.В.