Постанова Дніпровський апеляційний суд № 189/1422/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9298/21 Справа № 189/1422/20 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко І. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КИЇВ РЕ», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої у результаті дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТДВ «Страхова компанія «КИЇВ РЕ», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої у результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.06.2019 року о 20:00 годині в с. Гаврилівка Покровського району Дніпропетровської області сталась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «ГАЗ 24», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок даної пригоди транспортні засоби були пошкоджені. На думку позивача, пригода сталася по вині водія ОСОБА_2 , при цьому, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована у ТДВ «Страхова компанія «Київ РЕ». Відповідно до Звіту № 7839 про визнання вартості матеріального збитку КТЗ, завданої власнику КТЗ матеріальна шкода складає 390001,90 грн. За проведення експертизи сплачено 6000,00 грн. Відтак, на думку позивача, сума матеріальної шкоди має бути стягнута з відповідача у повному обсязі (а.с.1-4). Заочним рішенням позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КИЇВ РЕ», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої у результаті дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ТДВ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "КИЇВ РЕ" на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану у результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 396001,90 грн., з яких 390001,90 грн. матеріальна шкода, завдана технічному транспортному засобу, та 6000,00 грн. вартість послуг проведення експертної оцінки завданої шкоди. Стягнуто з ТДВ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "КИЇВ РЕ" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3960 грн. 02 коп. (а.с.124-130). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просила, рішення суду скасувати, а позовну заяву залишити без розгляду (а.с.136-138). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06.06.2019 року о 20:00 годині в с. Гаврилівка Покровського району Дніпропетровської області сталась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «ГАЗ 24», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок даної пригоди транспортні засоби були пошкоджені. Як вбачається з вироку Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15.12.2021 року, що згідно висновку судової автотехнічної експертизи №19/104-9/2/443 від 27.03.2020 року, технічна можливість запобігти дорожньо-транспортної пригоди для водія автомобіля ГАЗ-24 ОСОБА_2 визначалась виконанням ним вимог дорожнього знаку 2.1 та п. 16.11 Правил дорожнього руху України і для нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру, котрі не дозволили б йому виконати їх. При заданому механізмі, дії водія автомобіля ГАЗ-24 ОСОБА_2 не відповідали вимогам дорожнього знаку 2.1 та п. 16.11 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходилось в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. При заданому механізмі, водій автомобіль «Ford transit» ОСОБА_1 не мав технічної можливості запобігти зіткнення шляхом екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення. При заданому механізмі події, в діях водія автомобіля «Ford transit» ОСОБА_1 не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитися в причинному зв`язку з настанням події даної ДТП. При заданому механізмі події, дії водія автомобіля «Ford transit» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху, але дана невідповідність, з технічної точки зору, не знаходиться в причинному зв`язку з даною ДТП. Рішенням Покровського районного суду від 13.07.2020 року у справі за №189/540/20 справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до постанови від 22.05.2020 року закрито. Згідно висновку експерта № 7839 від 12.10.2020 року матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 191366,15 грн, а вартість відновлюваного ремонту - 390001, 90 грн. Згідно квитанції № 7839 від 08.10.2020 року, експертне дослідження автомобіля FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1 складає 6000 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач навів належними та допустимими доказами факт спричинення йому майнової шкоди задля відвернення якої відповідно до висновку експерта підлягає оплаті відновлювальний ремонт на суму 390001, 90 грн, натомість відповідач вказану вимогу не спростував, не довів безпідставність вимог позивача. Колегія суддів погоджується з висновком суду. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ЦК України та іншими законодавчими актами. У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно зі ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Страховик ТДВ СК «Київ РЕ», здійснив страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 , а відтак є відповідальною особою за завдані збитки відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені у статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом з урахуванням меж страхової суми. Згідно зі ст. 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Як вбачається з висновку експерта № 7839 від 12.10.2020 року матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 191366,15 грн, а вартість відновлюваного ремонту - 390001, 90 грн. Відповідач не скористався правом на визначення та доведення належним чином іншої суми понесених збитків позивачем. Так, відповідачем не заявлено клопотань про порушення строків звернення до страховика, не заявлено клопотань про проведення відповідної експертизи, зокрема і експертизи вартості ТЗ після ДТП. Крім того, вирішуючи питання про стягнення з відповідача суми матеріальної шкоди, суд враховує, що останній не скористався правом надання до суду договору страхування відповідно до якого визначені межі страхової відповідальності, тобто суми на яку страхове відшкодування може бути зменшено відповідно до положень статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Позивач навів належними та допустимими доказами факт спричинення йому майнової шкоди задля відвернення якої відповідно до висновку експерта підлягає оплаті відновлювальний ремонт на суму 390001, 90 грн, натомість відповідач вказану вимогу не спростував, не довів безпідставність вимог позивача. Відтак суд приходить до висновку про необхідність відшкодування на користь позивача суми у розмірі 390001,90 грн саме з підстав недоведеності іншої суми та не захисту своєї позиції відповідачем та відсутності у суду повноважень щодо збору доказів за власної ініціативи. Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що автомобіль може бути визнано фізично знищеним відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте, зі змісту п. 30.1 та 30.2 ст. 30 вказаного Закону вбачається, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. В даному випадку, з огляду на пасивну позицію сторін у справі та відсутності їх згоди (або ж наявності заперечень) на визначення автомобілю фізично знищеним прийняття судом рішення про визнання автомобіля фізично знищеним не тільки позбавить реального права власності позивача на рухоме майно, а й права на відновлення свого порушеного права на користування ТЗ. Також, в разі прийняття вищевказаного рішення судом, за відсутності відомостей щодо вартості ТЗ після ДТП позивач, як власник майна буде позбавлений в порядку п. 30.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на вірне визначення та відшкодування суми збитків. Тобто, застосувавши з власної ініціативи положення п. 30.1 та 30.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд унеможливить винесення законного та обґрунтованого рішення, порушивши тим самим право позивача на судовий захист та не забезпечить відповідного балансу інтересів інших учасників справи. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності встановлення ступеня вини позивача у вчиненому ДТП, оскільки вироком Покровського суду Дніпропетровської області від 15.12.2020 року вказані обставини встановлені наступним чином: згідно висновку судової автотехнічної експертизи №19/104-9/2/443 від 27.03.2020 року, технічна можливість запобігти дорожньо-транспортної пригоди для водія автомобіля ГАЗ-24 ОСОБА_2 визначалась виконанням ним вимог дорожнього знаку 2.1 та п. 16.11 Правил дорожнього руху України і для нього не було яких- небудь перешкод технічного характеру, котрі не дозволили б йому виконати їх. При заданому механізмі, дії водія автомобіля ГАЗ-24 ОСОБА_2 не відповідали вимогам дорожнього знаку 2.1 та п. 16.11 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходилось в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. При заданому механізмі, водій автомобіль «Ford transit» ОСОБА_1 не мав технічної можливості запобігти зіткнення шляхом екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення. При заданому механізмі події, в діях водія автомобіля «Ford transit» ОСОБА_1 не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитися в причинному зв`язку з настанням події даної ДТП. При заданому механізмі події, дії водія автомобіля «Ford transit» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху, але дана невідповідність, з технічної точки зору, не знаходиться в причинному зв`язку з даною ДТП. Приведені апелянтом інші доводи в апеляційній скарзі про те, що суд не дав належної оцінки обставинам справи, про невірне застосування судом норм матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: