Постанова Черкаський апеляційний суд № 694/1224/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/2200/21Головуючий по 1 інстанції Справа №694/1224/21 Категорія: 310020000 Сакун Д. І. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , зазначивши, що сторони 10 грудня 2018 року зареєстрували шлюб. Від даного шлюбу мають спільну дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час звернення до суду стосунки сторін фактично припинені, відповідач ухиляється від утримання дитини, матеріальної допомоги добровільно не надає, у витратах, пов`язаних з утриманням та вихованням дитини участі не приймає, приховує свій дійсний заробіток. Тому дитина перебуває на утриманні матері. Позивачка в обгрунтування позову також вказала, що відповідач не надає будь-якої матеріальної допомоги, необхідної для утримання та виховання дитини. Позивачка працює в КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва комунальної корпорації «Київавтодор», отримує заробітну плату, яка не забезпечує всіх витрат на утримання дитини, інших доходів не має. Аліменти відповідач нікому не платить, стягнень по виконавчим документам з нього не проводиться, інших неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків, повнолітніх дочки, сина немає. За вказаних обставин позивачка просила суд стягувати з відповідача аліменти щомісяця на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх доходів його заробітку (доходу) починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2021 року позов задоволено повністю та вирішено питання розподілу судових витрат. Судом вказано на те, що об`єктивних обставин, які унеможливлюють надання батьком матеріальної допомоги дитині щомісячно не встановлено, а відповідач не навів достатніх підстав для зменшення розміру аліментів, визначених до стягнення позивачем. Доводи відповідача про надання відповідачем допомоги дочці Діані судом оцінені критично, оскільки відповідачем не доведено у якому розмірі він надає допомогу дочці, оскільки дитина проживає разом з матір`ю окремо від відповідача. Крім того суд зауважив, що належними доказами утримання ще однієї особи можуть бути квитанції або інші фінансові документи. Суд визнав причини, що спонукають позивача звернутися до суду з вказаним позовом обґрунтованими, а тому позов задовольнив. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції. Доводи скарги зводяться до того, що судом помилково не враховано, що відповідачем надано до суду документальне підтвердження наявності у нього інших утриманців, окрім дитини позивачки. Такими утриманцями є його рідна мати та двоє дітей донька ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 , крім того відповідач не має стабільного доходу. Відповідач належними та допустимими доказами обгрунтував те, що якщо у платника немає реальної можливості виплачувати аліменти, то мають притягуватися до участі інші родичі дитини. Зокрема апелянт вказує, що можуть утримувати дитину дід та баба зі сторони матері, оскільки батьки позивачки займаються сільським господарством, тримають корови та свині від чого мають значний дохід та суттєво надають допомогу позивачці. Крім того у їх власності є нерухоме майно. Апелянт також вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав правову оцінку тому, що позивач довів належними та допустимими доказами те, що має мінливий дохід, перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має можливості сплачувати аліменти на дитину позивачки у розмірі 1/4 свого доходу, проте відповідач погоджується, що сума аліментів в розмірі 1/6 відповідає обставинам справи. Посилаючись на такі доводи, апелянт просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким стягувати аліменти в розмірі 1/6 частини всіх його доходів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У даному спорі ОСОБА_2 заявляла про стягнення з ОСОБА_1 на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у розмірі ј частини всіх його доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Спірні правовідносини мають наступне правове врегулювання. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно роз`яснень, які викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 червня 2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» та частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється, як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За матеріалами справи встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 10 грудня 2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зареєстрували шлюб 10 грудня 2018 року у виконавчому комітеті Козацької сільської ради Звенигородського району, Черкаської області, актовий запис за №03 (а.с. 8). Згідно із свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 01 червня 2021 року, виданого повторно, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (а.с. 35). Відповідно до довідки Звенигородської міської ради, виданій ОСОБА_2 , за адресою у АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 (а.с. 7). Відповідно до довідки Ватутінської міської ради від 07 вересня 2021 року відповідач ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_2 (а.с. 34). Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи. За своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Районний суд, установивши, що малолітній син сторін у справі проживає разом із матір`ю, дійшов правильного висновку про стягнення аліментів на дитину з батька. Проте визначаючи розмір таких аліментів судом неповно встановлені обставини, що мають значення для справи та допущено невідповідність висновків дійсним обставинам справи, зокрема, судом не надано належної оцінки доводам відповідача щодо наявності в нього ще однієї дитини дочки ОСОБА_4 , яка також має право на належне утримання від батька. Цю обставину слід враховувати при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню, оскільки в утриманні дитини мають брати участь обоє батьків, тому позивач має також забезпечувати матеріально і сина, і дочку, що передбачено вимогами закону. При цьому ненадання до суду фінансових документів батьком дитини щодо понесення ним реальних витрат на її утримання, не спростовує обов`язку батька надавати таке утримання, а відсутність таких фінансових даних не є виключною обставиною, яка дозволяє суду не враховувати наявність у платника аліментів іншої дитини. ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_1 , відповідача у справі, що підтверджується свідоцтвом про народженні дитини НОМЕР_3 від 27 жовтня 2006 року (а.с. 36) та проживає разом із матір`ю. Колегія суддів наголошує на тому, що діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу, тотожний висновок про що зроблений Верховним Судом у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20. При цьому батьки дитини згідно діючих вимог сімейного законодавства зобов`язані утримувати своїх дітей і таке утримання можу бути як добровільним, так і примусовим, тобто на підставі рішення суду про стягнення аліментів. Відсутність у матеріалах справи рішення суду про стягнення аліментів із відповідача на утримання дочки ОСОБА_4 не спростовує обов`язку батька утримувати дитину в силу вимог закону. Колегія суддів враховує, що спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж п?ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 СК України. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень. Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_2 просила стягувати аліменти з відповідача на утримання сина в розмірі ј частини усіх його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно починаючи з дня подання позову, тобто з 08 липня 2021 року, і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі вказує, що згоден сплачувати аліменти у розмірі 1/6 від свого доходу, посилаючись також на те, що добровільно сплачує на утримання дочки ОСОБА_4 1/6 частину та на утримання матері 1/6 частини свого доходу, а решта Ѕ своїх доходів витрачає на своє забезпечення та своє існування, тому визначений судом розмір утримання за оскаржуваним рішенням є завищеним. Зважаючи на встановлені апеляційним судом обставини справи, які не були враховані районним судом при визначенні розміру аліментів, часткове визнання позову відповідачем, з врахуванням найкращих інтересів дітей та визначеного в Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими в частині щодо визначення розміру аліментів судом, рішення суду необхідно змінити, визначивши частку, яка підлягає до стягненню з відповідача на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини усіх його доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що відповідатиме принципу справедливості та враховуватиме баланс інтересів обох дітей відповідача. Доводи апелянта щодо утримання ним непрацездатної матері апеляційним судом оцінюються критично та не враховується судом як одна із обставин, що приймається до уваги судом у силу ст. 182 СК України. ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є матір`ю відповідача та відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 перебуває на пенсії за віком (а.с. 37). 14 вересня 2021 року депутатом Ватутінської міської ради складено акт про те, що ОСОБА_1 має на утриманні матір ОСОБА_11 , яка є непрацюючою пенсіонеркою та потребує стороннього догляду та допомоги, хворіє. ОСОБА_1 приймає участь в утриманні матері та надає їй фінансову допомогу (а.с. 34 а). Проте посилання на те, що мати відповідача є пенсіонеркою та потребує його утримання та лікування, не є достатньою підставою для оцінки матеріального стану відповідача, як скрутного та беззаперечного утримання ним матері. Більш того відповідачем не доведено понесення ним будь-яких фінансових витрат на утримання та допомогу матері. Крім того мати позивача, як пенсіонерка, повинна отримувати соціальну допомогу, зокрема щомісячну пенсію за віком. Позивач при подачі позову скористалася своїм правом та визначила спосіб стягнення аліментів саме у частині всіх видів заробітку (доходу) батька, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, що вірно враховано районним судом відповідно до вимог ч. 3 ст. 181 СК України. Аргументи апелянта щодо скрутного матеріального становища батька дітей та його мінливого доходу колегією суддів відхиляються, оскільки такі доводи не підтверджені жодними належними фінансовими документами чи іншими допустимими доказами. Колегія суддів враховує, що позивач за станом здоров`я та у силу свого віку не обмежений у працездатності (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому не позбавлений фізичної можливості працювати та виконувати аліментні зобов`язання, визначені у розмірі меншому за мінімальний рекомендований (прожитковий мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів). У відзиві на позовну заяву, поданому адвокатом відповідача ОСОБА_12 , останній заявляв про понесені судові витрати відповідачем на суму 5 000,00 грн та просив стягнути з позивача документально підтверджені та сплачені витрати, що доводить фінансові можливість відповідача сплачувати такі витрати. Аргументи апелянта щодо обов`язку діда та баби малолітнього сина ОСОБА_13 утримувати останнього апеляційним судом відхиляються. Згідно статті 265 СК України баба, дід зобов`язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу. Апеляційний суд наголошує на тому, що відповідно до діючого сімейного законодавства, першочерговий обов`язок утримувати неповнолітніх дітей покладається на їхніх батьків. Баба та дід зобов`язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків у наступних випадках: у дитини немає матері, батька або батьки з поважних причин не можуть надавати дитині належного утримання; баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу; нужденності малолітніх або неповнолітніх внуків. Більш того окрім матеріального забезпечення саме батьки зобов`язані піклуватися про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечувати її необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, проявляти інтерес до її внутрішнього світу. Обов`язок по утриманню може бути покладений на діда, бабу лише як виняток у разі наявності у батьків дитини поважної причини, яка не дозволяє їм надавати таке утримання. Поважність причини, яка тимчасово звільняє батьків від утримання дитини та перекладає такий обов`язок на бабу і діда, встановлюється судом у кожному конкретному випадку на підставі відповідних доказів Колегія суддів враховує, що стягнення аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_13 на підставі ст. 265 СК України не є предметом даного позову. Більш того матеріальний стан батьків позивачки не є обставиною, яка враховується судом при визначенні розміру аліментів у силу ст. 182 СК України. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Апеляціна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а рішення суду до зміни із частковим задоволенням позову. (з 25 % доходу на 16, 6 %). У силу п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів. Тому із відповідача на користь держави необхідно стягнути 454,00 грн в рахунок сплати судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції. Далі при зміні рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на дитину, стягнутих з ОСОБА_1 з 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно до 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно, 50% сплаченого ним судового збору за апеляційний перегляд справи підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зокрема в розмірі 681,00 грн, тому в силу ч. 10 ст. 141 ЦПК України ОСОБА_1 за рахунок держави необхідно компенсувати різниці, тобто 227 грн сплаченого ним судового збору за звернення з апеляційною скаргою на рішення суду. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат в частині надання правничої допомоги відповідачу, колегія суддів враховує наступне. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 ст. 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц). Представництво інтересів відповідача у ході розгляду спору у суді першої інстанції здійснював адвокат Бабенко Р.В. на підставі ордеру ЧК № 74712 від 02 вересня 2021 року, про що 02 вересня 2021 року було укладено договір. Умовами договору визначені повноваження адвоката представляти інтереси відповідача, в тому числі у судах всіх інстанцій із описом правових робіт, а оплата адвоката здійснюється в сумі 1 000 грн за годину роботи адвоката (підготовка документів, консультацій, участь в судовому засіданні, ознайомлення з документами та ін.) У поданому 15 вересня 2021 року відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 відповідач відповідно до положень п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України заявив про понесення ним судових витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат відповідач надав акт виконаних робіт від 15 вересня 2021 року, розрахунок та квитанцію про їх оплату відповідачем на суму вказану суму. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній стороні без відповідних дій з боку такої сторони. (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15). Оскільки матеріали справи не містять заперечень позивачки ОСОБА_2 в частині визначення заявленого відповідачем розміру понесених ним витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не наділений повноваженнями самостійно оцінювати критерії реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру без заперечень іншої сторони, враховуючи задоволення позовних вимог, із позивачки на користь відповідача слід стягнути на відшкодування таких витрат 5 000,00 грн. Отже, на підставі приведених вище доводів, суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2021 року змінити. Зменшити розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/6 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги. Стягнути з ОСОБА_1 227,00 грн. судових витрат в дохід держави. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді