Постанова Житомирський апеляційний суд № 286/3624/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/3624/20 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л. Категорія 72 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого - судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гришковець А.Л. у цивільній справі №286/3624/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, - в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом. Просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо неї - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування поданого позову позивачка зазначала, що її батьками є: батько - ОСОБА_1 - відповідач по справі, мати - ОСОБА_3 07.07.2006 року її батьки розірвали шлюб та стали проживати окремо. Вона була залишена на проживання з матір`ю - ОСОБА_3 та по даний час проживає з нею, яка займається її вихованням і утриманням. Відповідач, крім аліментів, які були стягнуті з нього на її утримання рішенням Овруцького районного суду від 26.03.2006 в розмірі 1/4 частини його заробітку, але не менше визначеного законодавством розміру, сума яких в останній місяць становить 1160 гривень, з моменту припинення з матір`ю шлюбних стосунків, а саме з 2005 року, абсолютно не проявляє будь-якої батьківської турботи відносно її виховання, ухиляється від своїх батьківських обов`язків, які передбачені ст.150 Сімейного кодексу України, ігнорує їх. Коли їй виповнилося шість років, вона стала цікавитися у мами про батька, і остання їй розповіла, що він живе в місті Овручі, працює приватним лікарем-стоматологом, а коли батько йшов їм на зустріч по вулиці, то мама показала його, але він, уникаючи зустрічі з ними, перейшов на інший бік вулиці, а в подальшому став не помічати її та уникав зустрічей. Досягнувши 13 років, а саме взимку 2017 року, вона вирішила познайомитися з батьком. Прийшовши до нього на роботу в приватну стоматологічну клініку, яка знаходиться в м. Овручі по вул. Тараса Шевченка , вона представилася його донькою та запропонувала познайомитися ближче і в подальшому спілкуватися, на що він погодився. Вони з ним пішли в кафе, де відповідач пригостив її кавою та шматком торту. В подальшому такі спілкування з батьком в кафе проходили на протязі року, приблизно 2-3 рази на місяць, про що вони домовлялися по телефону. Якось при спілкуванні в кафе, вона запросила відповідача на родинне свято, яке проводилося в школі, так як вона дуже хотіла, щоб батько був присутнім на ньому, та його побачили однокласники і вчителі. Однак, відповідач категорично відмовився прийти на свято, посилаючись на ту обставину, що не хоче засмучувати свою дружину. Влітку 2019 року після знайомства з бабусею - матір`ю відповідача, ОСОБА_4 , яка проживає в м.Полтава, та яка стала наговорювати їй погане про її маму та бабусю ОСОБА_5 , що її образило, вона повернулася додому в м.Овруч. Після повернення додому, її намагання поспілкуватися з батьком не дали результатів, так як він не брав слухавку. Через деякий час вона знову зателефонувала відповідачу, але він став вести з нею розмову в грубому тоні, лаяв та принижував її, говорив, що вона в подальшому не зможе нічого в житті досягти, а потім категорично заявив, що не бажає з нею в подальшому спілкуватися. Розмова по телефону з батьком її дуже вразила, розхвилювала, що негативно вплинуло на її стан та викликало депресію, яка була посилена поведінкою відповідача, який при розмові з мамою по телефону заявив, що її епізодичне спілкування з ним, було викликано начебто корисливим мотивом - матеріальним інтересом до нього у зв`язку з подальшим навчанням після закінчення школи в учбовому закладі. Тому, позивачка вважає, що відповідно до ст.ст.164, 165 Сімейного кодексу України вона має право та підстави звернутися до суду з даним позовом, так як відповідач ухиляється від своїх обов`язків по її вихованню. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що в судовому засіданні представником апелянта було надано пояснення, чого не заперечувала і представник органу опіки та піклування, що місце та час проведення засідання не були йому повідомлені завчасно. Апелянт вказує, що в телефонній розмові пояснив, що виклик на наступний день на засідання його не може влаштовувати, так як він працює лікарем-стоматологом, та в нього є попередній запис хворих, і просив, щоб його повідомили про час засідання завчасно. Але комісія провела своє засідання, проігнорувавши його прохання. Крім того, вказує, що посилання в рішенні суду, що ОСОБА_1 взагалі не спілкується, не бачиться, не піклується про моральний та духовний розвиток дитини… не відповідає дійсності, так як сама ОСОБА_2 пояснила в судовому засіданні та на засіданні комісії про те, що вона не бажає спілкуватись із батьком. Про ці її слова на засіданні комісії підтвердила і представник органу опіки та піклування. Якщо дитина не бажає спілкуватись на даний час сама, то це не можна ставити йому «у провину». Небажання спілкуватись ОСОБА_2 пояснила тим, що батько не підтримав її бажання щодо навчання у певному учбовому закладі. Також вказує, що він як батько проводив бесіду із дитиною з приводу її неналежної поведінки під час поїздки до його батьків, але суд розцінив це як приниження. Доказами по справі є пояснення дитини, яка налаштована проти батька іншими особами. На думку апелянта, жодних переконливих доводів про позбавлення його батьківських прав в рішенні суду не наведено та доказів того, що є законні підстави для позбавлення його батьківських прав немає. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 03.08.2004 (а.с.2). З копії рішення Овруцького районного суду від 07.07.2006 року у справі №2-950/06 та свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 04.11.2006 вбачається, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис 01.11.2006 за №183 (а.с.3-4). Вказаним рішенням суд дитину - ОСОБА_2 , залишено на проживання з матір`ю - ОСОБА_3 . Описова та мотивувальна частина рішення не містить посилань на наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини, залучення до справи органу опіки та піклування. Вказане свідчить, що дитина залишилася проживати з матір`ю за згодою та бажанням відповідача. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 28.03.2006 року стягнуто з ОСОБА_1 , 1963 року народження, мешканця АДРЕСА_2 , працюючого приватним лікарем-стоматологом, на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше визначеного законодавством розміру, починаючи з 06.03.2006 року і до досягнення останньою повноліття (а.с.5). Згідно довідки центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області №5859 від 10.11.2020, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає по АДРЕСА_3 разом із матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сестрою - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.6). Орган опіки та піклування Овруцької міської ради надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 №02-09/1734 від 01.06.2021, в якому зазначено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Овруцької міської ради, яке відбулося 26.05.2021, розглядалося дане питання. На засідання офіційними листами було запрошено громадян: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Однак батько дитини не з`явився, жодних заяв та повідомлень з приводу розгляду питання доцільності позбавлення його батьківських прав до комісії не надав. На засідання комісії з`явилася тільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Стосовно батька позивачка зауважила, що ОСОБА_1 взагалі не спілкується з нею, не бачиться, не піклується про її моральний та духовний розвиток. Натомість неповнолітня ОСОБА_2 проживає разом з мамою, яка займається її вихованням та утримує її, піклується, постійно відвідує класні батьківські збори. Жодних перешкод у побаченні з нею батьку ніхто не чинив і не чинить. Крім того, 25.05.2021 року було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 . Під час обстеження встановлено, що дитина має належні умови для проживання, виховання та розвитку. Дівчинка має місце для відпочинку, куточок для виконання домашніх завдань. Комісія 26.05.2021 року прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на ухилення його від виконання своїх батьківських обов`язків, та відповідно про надання висновку (а.с.44-45). Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про можливість задоволення позову. При цьому судом враховано, що відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ч.2,3 ст.150 та ст.180 СК України кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально забезпечувати та утримувати її. Згідно із ч.ч.2,4 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав закріплені в ч.1 ст.164 СК України. Зокрема, п.2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. В п.16 Постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, що передбачені ст.166 СК України. Частинами 1,2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ст.18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголосив на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у справі № 753/2025/19 (постанова від 6 травня 2020 року). У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16.07.2015 Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76). За положенням ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. В даному випадку, оцінюючи обставини справи та досліджені докази у справі, суд, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування, правильно вважав, що цей висновок є обґрунтованим та відповідає інтересам дитини. При цьому суд врахував, що відповідач особисто в жодне судове засідання не з`явився та не намагався налагодити відносини з донькою. Як пояснила в судовому засіданні представник органу опіки та піклування він не з`вився і на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Овруцької міської ради, яке відбулося 26.05.2021, та на якому розглядалося питання позбавлення його батьківських прав. Йому телефонували двічі і особисто їй відповідач сказав, що він не прийде і щоб розбиралися самі. Цілком можливо, що відповідач, який взагалі самоусунувся від виховання доньки, в майбутньому може пред`являти до неї майнові претензії. Пояснення позивача в частині того, що саме вона, дитина, виявила бажання і намагалася налагодити контакт з батьком, однак, після поїздки до його батьків, теж за її ініціативою, щоб познайомитися з дідусем та бабусею по лінії батька, які перед нею, дитиною 14 - 15 років, намагалися очорнити її матір та бабусю (по лінії матері), що потягло конфлікт, він (батько) перестав з нею спілкуватися; і коли вона все-таки вийшла з ним на зв`язок, повідомив, що він не бажає з нею спілкуватися, вона нічого не досягне в житті і що йому не потрібна така дочка, підтвердила в судовому засіданні свідок - мати позивача. Крім того, свідок підтвердила, що дійсно після розірвання шлюбу відповідач жодним чином не намагався приймати участь у вихованні дитини. Вони дійсно не спілкувалися між собою, але якби він виявив бажання бачитися, виховувати доньку, вона б не перешкоджала. Напроти він завжди уникав зустрічей, поки ОСОБА_2 сама не пішла до нього. Після конфлікту з батьками він говорив про її корисливий інтерес. Всі ці обставини негативно вплинули на дитину. На пропозицію під час судового засідання примиритися з батьком дитина повідомила, що вона не бажає, так як боїться, що батько знову буде її принижувати, говорити, щось негативне, і пригадуючи свій депресивний стан, плач, вона не бажає повторення. Судом враховано також, що ОСОБА_2 з болем розповідала про ситуацію зі шкільним святом, коли батько відмовився прийти, посилаючись на дружину, хоча як відмітила дівчинка, вона б не проти була, щоб він прийшов і з нею. Він не поцікавився, не прийшов і на випускний вечір в школі, не вітав її з жодним святом. Крім того, суд звернув увагу на неприпустимість розмов з дитиною в ракурсі приниження, непотрібності в будь-якому разі, а особливо в підлітковому віці, та зважив на характеристику позивача, яка свідчить, що дитина тиха, емоційно реагує на життєві явища, хоча інколи може бути пригніченою (а.с.7). Вказану обставину відмітила і представник органу опіки та піклування. Всі вищевказані обставини, встановлені судом, свідчать про винну поведінку відповідача щодо доньки, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. При цьому із врахуванням інтересів саме дитини, її наполегливе та переконливе бажання позбавити батьківських прав відповідача, які існують лише формально, а також враховуючи, що дитина в будь-якому випадку має бути почута судом, її думка має бути врахована, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції правильними. Будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень щодо встановлених обставин представником відповідача не надано. Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 09.12.2021 року.