Постанова КАС ВС № 815/4990/15

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Київ справа № 815/4990/15 адміністративне провадження № К/9901/13032/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів: Блажівської Н.Є., Дашутіна І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «КВАНТ» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року (головуюча суддя - Харченко Ю.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року (головуюча суддя - Скрипченко В.О., судді - Косцова І.П., Осіпова Ю.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «КВАНТ» до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про скасування наказу, визнання незаконними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, установив: У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА «КВАНТ» (далі - ТОВ ФІРМА «КВАНТ», Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області), в якому, з урахуванням уточнень, просило: скасувати наказ Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 16 червня 2015 року №1010 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІРМА «КВАНТ» та визнати незаконними дії податкового органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІРМА «КВАНТ»; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 9 жовтня 2015 року №0000341504, №0000341504, №0000321504. Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, Товариству відмовлено у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року скасовано ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За наслідками нового розгляду справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, у задоволенні позову знову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким позов задовольнити. Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження позивач звертає увагу на застосування судами норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом за подібних правовідносин, у постановах від 17 лютого 2021 року (справа №826/20862/14), від 30 квітня 2020 року (справа №818/806/16), від 21 липня 2020 року (справа №820/4149/15), де касаційний суд вказав, що «сама собою відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні, не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та мати наслідком відмову у формування витрат та податкового кредиту», та у постановах від 10 вересня 2018 року (справи №826/8016/13-а та №810/2677/17), в яких касаційний суд зазначив, що «норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами». Також, в контексті висновків судів попередніх інстанцій, з яких вони виходили при вирішенні спору, позивач зазначає, що чинним законодавством не встановлено зв`язку між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість, передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної. Окрім того, вважає, що відсутні підстави стверджувати про те, що податкові накладні були складені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки контрагенти позивача сплатили усі задекларовані зобов`язання до бюджету. Більш того, вважає, що навіть при наявності таких порушень, розбіжність у сумі податкового зобов`язання в податковій накладній не може призводити до невизнання усієї суми ПДВ за такою накладною. Також, позивач вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини у справі на підставі недопустимого доказу (акта повторної інвентаризації). У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області на підставі наказу від 27 квітня 2015 року №652 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ФІРМА «КВАНТ» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2015 року, за результатами якої складено акт від 29 травня 2015 року №3941/15-53-15-514/13917208. Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач подав до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області відповідні заперечення. За результатами розгляду поданих заперечень відповідачем ухвалено залишити без змін висновки акта перевірки та, водночас, 15 червня 2015 року прийнято рішення про проведення документальної позапланової перевірки Товариства з питань дослідження відповідності залишків товарно-матеріальних цінностей на складі з від`ємним значенням ПДВ відповідно до додатка №2 до податкової звітності за лютий 2015 року (період з 1 листопада 2013 року по 28 лютого 2015 року), відповідність даним бухгалтерського обліку та складання товарного балансу. На підставі наказу від 16 червня 2015 року №1010 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ФІРМА «КВАНТ» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок у банку за лютий 2015 року, яке визначено у рядку 30 уточнюючого розрахунку з ПДВ, згідно із рішенням комісії з вирішення спірних питань, що виникають під час проведення документальних перевірок від 15 червня 2015 року №1, за результатами якої складено акт від 1 липня 2015 року № 4520/15-53-15-514/13917208. На підставі встановлених перевіркою порушень, а також з урахуванням рішення ГУ ДФС в Одеській області про результати розгляду первинної скарги Товариства від 2 жовтня 2015 року №/10/15-32-10-02-07, контролюючим органом 9 жовтня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000331504, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість на суму 97764 грн; №0000341505, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 58280 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 14570 грн; №0000321504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 402017 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 100505 грн. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не спростовано виявлених контролюючим органом в ході податкових перевірок порушень податкового законодавства. Процедурних порушень з боку відповідача під час проведення перевірки, на яких наполягав відповідач, суди в цій справі не встановили. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного. Обґрунтовуючи неправомірність наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 16 червня 2015 року №1010 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІРМА «КВАНТ», а також дій щодо проведення перевірки на підставі означеного наказу, позивач вказував, що у контролюючого органу не було правових підстав до проведення повторної перевірки товариства. Аналізуючи такі доводи позивача суди, застосовуючи чинну на той час правову позицію Верховного Суду (постанова КАС ВС від 20 лютого 2020 року у справі №810/1048/17), дійшли висновку про їх безпідставність, з огляду на допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки. За висновком суду, податковим органом фактично було реалізовано його компетенцію на проведення перевірки та оформлення її результатів, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ не є таким, що порушує права позивача. Поряд із тим, надаючи оцінку доводам позивача, якими він мотивував незаконність оскаржуваного наказу та дій посадових осіб відповідача щодо проведення перевірки, суди попередніх інстанцій, на додаток до наведених вище висновків, виходили з того, що відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності умови подання платником податків в установленому порядку контролюючому органу заперечень до акта перевірки або скарги на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження. Судами було з`ясовано, що повторна перевірка Товариства була правомірно призначена та проведена податковим органом з урахуванням подання платником податків заперечень на окремі висновки акта перевірки від 29 травня 2015 року №3941/15-53-15-514/13917208, що повною мірою відповідає приписам підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України. Тобто, суди надали правову оцінку підставам позову щодо неправомірності дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки, та дійшли висновку про їх безпідставність. Перевіряючи правомірність винесених контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суди попередніх інстанцій виходили з наступного. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у своєму рішенні від 29 січня 2020 року зазначив, що, перевіряючи правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними TOB «Євротермінал», TOB «Мікс Групп», суди попередніх інстанцій не встановили, в чому саме полягає порушення позивачем пункту 198.3 статті 198 ПК України, з огляду на те, що податковим органом не ставиться під сумнів реальність господарських операцій з означеними контрагентами. Під час нового розгляду справи суди встановили, що за даними бухгалтерського обліку ТОВ ФІРМА «КВАНТ» первісна вартість імпортованих товарів (чай зелений, чорний) складається з контрактної вартості товарів та сум ввізного мита на підставі митних декларацій, що відображено платником по Дт. рах. 28 у березні - квітні 2014 року. При цьому додаткові витрати, які пов`язані з оприбуткуванням імпортованого товару та відображені Товариством у складі податкового кредиту у березні - квітні 2014 року, складаються з послуг вантажного митного комплексу (виконавець TOB «Євротермінал», договір від 4 березня 2013 року №У/576), послуг транспортно-експедиторського обслуговування (виконавець TOB «Мікс Групп», договір від 20 вересня 2012 року №01/12), - не входять до складу первісної вартості імпортних товарів. Тобто, як з`ясували суди, позивач здійснює імпортні операції, не відображаючи при цьому у складі первісної вартості імпортованих товарів транспортно-заготівельних витрат (розвантаження, навантаження, транспортування товару), що свідчить про порушення ним пункту 198.3 статті 198 ПК України. Окрім того, перевіркою з`ясовано, що на порушення вимог пунктів 201.1, 201.10 статті 201, пункту 198.6 статті 198 ПК України, пунктів 2, 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року №10 (далі - Порядок №10), пунктів 2, 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року №957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 року за №1235/26012 (далі - Порядок №957), позивачем завищено податковий кредит у деклараціях з податку на додану вартість за березень 2014 року - січень 2015 року за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Саратський завод продтоварів». Верховний Суд зауважив, що, перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум ПДВ за податковими накладними, виписаними ТОВ «Саратський завод продтоварів», судами не досліджено первинних документів, які, за твердженням податкового органу, складені з помилками; не встановлено, в чому саме полягає помилка при заповненні податкової накладної, не встановлено, чи зареєстровані вказані податкові накладні в ЄРПН; не встановлено наявності розбіжностей у первинних документах, не встановлено причин таких розбіжностей, та якщо такі розбіжності присутні, то чи є вони наслідком арифметичних дій. За наслідками нового розгляду справи судами встановлено, що при формуванні податкового кредиту за податковими накладними, отриманими позивачем від ТОВ «Саратський завод продтоварів», та зареєстрованими у ЄРПН, ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ, зазначена в податкових накладних, не відповідає ціні постачання одиниці товару без урахування ПДВ, зазначеній у видаткових накладних, та ціні одиниці товару (без ПДВ), зазначеній у специфікаціях (прайс-листах) виробника. Так, у податковій накладній від 3 березня 2014 року №157, яка зареєстрована в ЄРПН, ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ (сік гранатовий з цукром 1.0 1x6) визначена у розмірі 5,89167 грн, у видатковій накладній від 3 березня 2014 року №157 ця ж номенклатура товару визначена за ціною товару з ПДВ та складає 7,07 грн. У податковій накладній у паперовому вигляді від 3 березня 2014 року №157 ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ (сік гранатовий з цукром 1.0 1x6) визначена у розмірі 5,89 грн. Досліджуючи матеріали справи судами попередніх інстанцій з`ясовано, що під час реєстрації в ЄРПН податкових накладних, виписаних ТОВ «Саратський завод продтоварів» у березні 2014 року - січні 2015 року (та включених позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів), ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ (графа 7) визначена з порушенням вимог пунктів 2, 14 Порядку №10 та Порядку №957, за приписами яких усі графи податкової накладної, що мають вартісні показники, заповнюються в гривнях з копійками. Судами встановлено наявність розбіжностей щодо визначення бази оподаткування (обсягів постачання) в усіх податкових накладних, отриманих позивачем від ТОВ «Саратський завод продтоварів». Достатніх та належних доказів на спростування означених розбіжностей позивач судам першої та апеляційної інстанції не надав. Крім того, перевіркою правомірності визначення позивачем податкових зобов`язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у деклараціях з ПДВ та уточнюючих розрахунків з ПДВ за період грудень 2013 року - лютий 2015 року встановлено завищення TOB ФІРМА «Квант» податкового кредиту у грудні 2013 року, січні - березні 2014 на загальну суму ПДВ 32294,79 грн за податковими накладними, отриманими від TOB «РН-КАРТ Україна» (ТОВ «ТНК- ТРАНС»), від 31 грудня 2013 року №1749 на суму ПДВ 9060,99 грн, від 31 січня 2014 року №1521 на суму ПДВ 6961,77 грн, від 28 лютого 2014 року №1588 на суму ПДВ 8246,03 грн, від 31 березня 2014 року №1890 на суму ПДВ 8026,0 грн, в яких неправильно визначено дату здійснення першої події. Як встановили суди з акта перевірки, авансові платежі здійснювалися платником відповідно до виписок банку у період з грудня 2013 року - березень 2014 року по календарним датам з 1 по 30/31 число. Дослідивши матеріали справи суди визнали обґрунтованими висновки акта перевірки про те, що дата здійснення авансових платежів не відповідає даті виписки податкових накладних, та як наслідок, констатували, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних за відсутності першої з подій, що, власне, і дає платнику право на виписку таких накладних та в подальшому слугує підставою для формування податкового кредиту. Окрім того, перевіркою встановлено, що ТОВ ФІРМА «Квант» завищено податковий кредит у січні, березні, та вересні 2014 року на загальну суму ПДВ 853,46 грн за податковими накладними, отриманим від ПрАТ «Київстар». За висновком перевіряючих осіб, позивачем допущено порушення при оформленні податкових накладних, отриманих від ПрАТ «Київстар», та на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, а саме: в частині засвідчення таких податкових накладних факсимільним підписом, що не відповідає пункту 201.1 статті 201 ПК України. Втім, констатувавши, що в матеріалах справи відсутні оригінали вказаних накладних та відповідний висновок експерта, Верховний Суд визнав передчасним висновок судів про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині. У розрізі означеного епізоду судами попередніх інстанцій з`ясовано, що надані позивачем до матеріалів справи податкові накладні, отримані від ПрАТ «Київстар», від 28 лютого 2014 року за №№237192, 230824, 230743, 162552, взагалі не містять печаток контрагента - ПрАТ «Київстар». Суди зауважили, що вказані накладні завірені позивачем «згідно з оригіналом», а факт відсутності печатки контрагента ПрАТ «Київстар» є очевидним та не потребує додаткового встановлення шляхом проведення експертного дослідження, яке лиш безпідставно затягне розгляд справи. Надаючи оцінку доводам позивача щодо правомірності формування податкового кредиту за рахунок податкових накладних, отриманих від ПрАТ «Київстар», з огляду на декларування вказаним контрагентом позивача податкових зобов`язань, суди виходили з того, що порушення порядку заповнення податкової накладної позбавляє покупця права на включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, водночас, не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної у податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Також, у ході перевірки встановлено, що на підставі наказу TOB ФІРМА «КВАНТ» від 18 червня 2016 року №33 позивачем, із залученням до складу комісії представників органу ДФС як спостерігачів, було здійснено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) на складі підприємства. Контролюючим органом зафіксовано, що для здійснення інвентаризації головним бухгалтером TOB ФІРМА «КВАНТ» надано роздруківку ТМЦ за рах.281 - товари на складі станом на 18 червня 2015 року за найменуванням ТМЦ та лише у кількісному вигляді, без зазначення вартості одиниці товару та загальної суми вартості товарів у грошовому вимірі України, без підпису даного документа відповідальними особами. В ході інвентаризації встановлено відсутність ведення складського обліку ТМЦ, а саме: платником не надано товарних звітів (форма №ТОРГ-28), прибуткових та видаткових накладних. На складі платника відсутній Журнал обліку руху товарів на складі (форма №ТОРГ-18), відсутній облік відповідно карток складського обліку (форма №ТОРГ-28). TOB ФІРМА «КВАНТ» було відмовлено посадовим особам органу ДПС в наданні прибуткових документів, при цьому, при проведенні інвентаризації були в наявності видаткові накладні без підпису та печаток контрагентів. За висновком осіб, що проводили перевірку, ненадання платником прибуткових, видаткових документів, товарних звітів щодо руху товарно-матеріальних цінностей, в яких встановлено кількість та вартість одиниці товару, унеможливило підтвердження залишків ТМЦ на складі підприємства кількістю 69905 одиниць (фактично встановлено 69845 одиниць) на загальну суму 787558,12 грн. Враховуючи, що посадовими особами позивача відмовлено у наданні документів первинного обліку руху товарів, не надано документів, які б підтверджували вартісний показник залишків, фахівцями податкового органу проведено вибірковий аналіз руху товарів згідно з інформацією, зазначеною у податкових накладних, зареєстрованих у ЄРПН, та їх порівняння з інвентаризаційними описами від 13 травня та 18 червня 2015 року. За висновком судів, позивачем не спростовано факту неможливості підтвердження відповідності залишків ТМЦ на складі даним бухгалтерського обліку, що, своєю чергою, унеможливило підтвердження від`ємного значення ПДВ, яке є наслідком декларування податкових зобов`язань і податкового кредиту відповідно додатку №2 до податкової відомості за лютий 2015 року TOB ФІРМА «КВАНТ» (період з 1 листопада 2013 року по 28 лютого 2015 року). Водночас, встановлення невідповідності даних співставлення фактичної наявності ТМЦ з даними інвентаризацій від 13 травня та 18 червня 2015 року свідчить про реалізацію товарів, яка безпосередньо впливає на обсяг податкових зобов`язань, формування від`ємного значення ПДВ та безпідставно заявлену TOB ФІРМА «КВАНТ» у подальшому суму бюджетного відшкодування за лютий 2015 року у розмірі 369483,0 грн. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивачем не спростовано встановлені в ході перевірки обставини щодо порушення ним вимог податкового законодавства та, як наслідок, про відсутність правових підстав до скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень судами норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних, на переконання відповідача, правовідносин. Однак, позивач посилається при цьому на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржниками рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені позивачем під час неодноразових слухань цієї справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, і з урахуванням яких суди вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам. Доводи заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, натомість, такі зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду п о с т а н о в и в : Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «КВАНТ» - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх Судді Н.Є. Блажівська І.В. Дашутін