LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4857500/5977/21

від 08.12.2021 ·

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/5977/21 пров. № А/857/19210/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі №500/5977/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Мірінович У.А., час ухвалення рішення 24.09.2021 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому нарахованої пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 30 серпня 2021 року в сумі 119061,38 грн та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на його користь заборгованість по виплаті пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2021 року в сумі 119061,38 грн. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п.2 ч.1 ст.170 КАС України. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм процесуального права, покликаючись на те, що підстави для відмови у відкритті провадження відсутні, оскільки предметом оскарження в адміністративній справі є рішення, дії чи бездіяльність з боку суб`єктів владних повноважень, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи. Зазначає, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача є виплата заборгованості з пенсії, тому вирішення цієї справи не спростовує об`єктивної неможливості її розгляду, оскільки подані докази з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 дозволяють встановити та оцінити обставини щодо наявності чи/або відсутності порушеного права позивача та його вирішення в обраний спосіб через стягнення заборгованості коштів. Звертає увагу, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 500/3839/20, яке набрало законної сили та вчинення дій задля виплати ОСОБА_1 сум перерахованої пенсії у розмірі 119061,38 грн відповідачем не було надано, що спонукало апелянта (позивач) звернутися до суду з метою захисту прав та законних інтересів у сфері соціального забезпечення за даним позовом. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, представник позивача подав заяву про розгляд справи без їхньої участі, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав. Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 порушує питання, пов`язані з виконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області в його користь судового рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/3839/20 від 29 грудня 2020 року. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що позивачем, незважаючи на наведення в позовній заяві покликань на його звернення до відповідача щодо повторного перерахунку пенсії з урахуванням рішення суду, жодне з рішень відповідача, прийняте за результатами розгляду такої заяви позивача, самостійним предметом спору не визначається та не оскаржується, питання про визнання неправомірними та скасування таких рішень з визначених законом підстав задля забезпечення поновлення прав та інтересів позивача у разі їх порушення - не визначається позивачем самостійним предметом спору в межах цієї справи. Як встановлено судом першої інстанції, позивач порушує лише питання щодо бездіяльності відповідача щодо невиконання зазначеного рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 500/3839/20 та зобов`язання його у зв`язку з цим вчинити відповідні дії, спрямовані на виконання цього судового рішення у інший спосіб, а саме: шляхом стягнення таких сум. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження на підставі п.2 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки позов, заявлений позивачем, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні відносини у цьому випадку є пов`язаними (похідними) з неналежним виконанням судового рішення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №500/3839/20, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов`язані з предметом і підставою позову, за якими вже є постановлене судове рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним і таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, виходячи з наступного. Механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету визначено Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 (надалі - Порядок №649). Згідно з п.2-4, 10 цього Порядку №649 боржник - орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення. Боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника. Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику. Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Вимоги до змісту такої заяви зазначені в частині другій цієї статті. Тобто законодавець визначив процедуру оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на етапі виконання судового рішення. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом по суті, не погоджується з бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №500/3839/20 та фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення судів, які набрали законної сили, і у випадку встановлення неналежності їх виконання повторно зобов`язати відповідача вчинити тотожні дії. Згідно зі ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". За змістом положеннями ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.1 ст.11 цього Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З врахуванням аналізу вищезазначених законодавчих норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а. При цьому, відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Ст.383 КАС України передбачає, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України). Колегія суддів звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (статті 382, 383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Згідно зі статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15. Таким чином, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Як правильно зазначив суд першої інстанції, позов, який направлений на контроль за виконанням судового рішення, виключає одночасний розгляд спору про оскарження дій суб`єкта владних повноважень з інших підстав, що не пов`язані з належним виконанням судового рішення, а тому саме суд, який постановив рішення по суті позовних вимог наділений повноваженнями щодо судового контролю. Такий процесуальний механізм є необхідним для забезпечення рівності сторін, процесуальної дисципліни та юридичної визначеності. Відповідно, подання позову, який по своїй суті є способом, спрямованим на зобов`язання відповідача виконання відповідне судове рішення, - свідчить про помилковість обрання позивачем способу захисту порушених прав та обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження на підставі п.2 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки позов, заявлений позивачем, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні відносини у цьому випадку є пов`язаними (похідними) з неналежним виконанням судового рішення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №500/3839/20, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов`язані з предметом і підставою позову, за якими вже є постановлене судове рішення по суті позовних вимог. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 500/5977/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 09 грудня 2021 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»