Постанова 4856 № 560/2586/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2586/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 08 грудня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Державної казначейської служби України та до Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: - визнати протиправною бездіяльність Держави в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області щодо тривалого невиконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006; - зобов`язати Державну казначейську служби України вчинити дії щодо виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006; - зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області вчинити дії щодо виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006; - зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити нарахування та виплату індексу інфляції та компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за втрату частини доходів у зв`язку із порушенням строку перерахування коштів за рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006; - стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області моральну шкоду в сумі 7387,87 грн.; - стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду в сумі 7387,88 гривень. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року позов задоволено частково. А саме, суд визнав протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006 та зобов`язав Державну казначейську служби України вчинити дії щодо виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006. Також, судом першої інстанції стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку матеріалам справи та доводам відповідача. Так, апелянтом відзначено, що перешкодою у безспірному списанні коштів за другою чергою погашення заборгованості, в тому числі на користь ОСОБА_1 , є встановлені в 2020 році ліміти бюджетних призначень за Програмою КПКВК 3504040. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи відповідача та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Предметом оскарження в межах даної справи є бездіяльність відповідачів щодо виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006. Як встановлено судом першої інстанції, 24.11.2014 позивачем передано на виконання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції виконавчий лист від 11.12.2006 №2а-2656/2006, виданий Замостянським районним судом м. Вінниці (а.с. 9, том 1). Згідно з Актом приймання-передавання за 3 квартал 2015 року (друга черга) за №15 від 09.10.2015, Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції передано Головному Управлінню Державної казначейської служби України у Хмельницькій області 5-ть виконавчих документів за рішеннями судів, зокрема, під №1 щодо ОСОБА_1 та під №2 - ОСОБА_2 (а.с.11, том 1). Листом №13-21/1287 від 24.02.2021 Головне Управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області повідомило позивача, що виконання постанови Замостянського районного суду м. Вінниці по справі №2-а-2656/2006 від 11.12.2006 матиме місце відразу після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше виконавчого листа позивача (а.с.12-13, т.1). Позивач, вбачаючи в діях відповідача ознаки протиправної бездіяльності звернувся до суду з даним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факт відсутності в його діях протиправної бездіяльності та дотримання прав позивача при виконанні рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006, яке з 2015 року залишилось не виконаним. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, відзначає наступне. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. За змістом ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Зазначена норма кореспондується із положеннями частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року №4901-VI (надалі Закон №4901-VI), відповідно до якої виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Крім того, згідно з пп.1 п.9 розд.VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені статтею 3 Закону №4901-VI. Так, цією статтею передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Водночас механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року №45) (надалі - Порядок №845). Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Відтак, обов`язок щодо виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 року у справі №2-а-2656/2006, яке набрало законної сили, покладено на Державну казначейську службу України як на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: - документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; - інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей. При цьому, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів (пункт 48 Порядку №845). У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обгрунтування заявлених позовних вимог покликався на те, що відповідачем рішення суду про стягнення на його користь компенсації за продовольчий пайок не було виконано у порядку та строки, визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Натомість відповідач, мотивуючи свою позицію, покликався на відсутність достатнього фінансування, а також на неодноразове звернення до Міністерства фінансів України з листами про необхідність виділення додаткових коштів. Слід звертнути увагу, що при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Державна казначейська служба України є суб`єктом владних повноважень на якого покладений обов`язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду з виплати грошових коштів, а у випадку їх не виконання протягом трьох місяців, на виплату стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Важливо й те, що невиконання судових рішень державою не може бути виправдано нестачею коштів. Зокрема, забезпечення достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим зобов`язанням саме держави. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №818/674/17 (адміністративне провадження № К/9901/23597/18, К/9901/23604/18), у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №809/836/17 (адміністративне провадження №К/9901/335/18) . Посилання Державної казначейської служби України на те, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів, на переконання суду апеляційної інстанції, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення та, як наслідок, порушення прав позивача. Доводи відповідача, про направлення до Міністерства фінансів України листів із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України» на відповідний рік у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504030 є необґрунтованими, оскільки адресовані Міністерству фінансів України з цього приводу листи не є належними доказами своєчасного надання відповідачем пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України». При цьому, судова колегія погоджується з критичною оцінкою, наданою судом першої інстанції, факту надання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області копій листів Міністерства фінансів України до Державної казначейської служби України і навпаки щодо питань виконання судових рішень, як таких, що не спростовують факт невиконання рішення суду у справі №2-а-2656/2006, що є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень щодо позивача. Відтак, наведені у відзиві відповідача посилання на п.3 Порядку №845, за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення. Вказана норма не встановлює жодних винятків для недотримання приписів ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо тримісячного строку для перерахування стягувану коштів та підлягає застосуванню виключно у системному взаємозв`язку із зазначеним законодавчим положенням. Крім того, як було встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось відповідачами, у випадку з позивачем, відповідачем було допущено порушення черговості виконання рішень суду, оскільки 22.07.2020 року була здійснена виплата коштів ОСОБА_3 , номер реєстрації якої у АРМ "Реєстр судових рішень" є наступним за номером позивача. Доводи апелянта про наявність допущеної помилки у черговості виплат за судовим рішенням до уваги не приймаються, оскільки жодних доказів в їх підтвердження апелянтом не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав позивача шляхом задоволення вимог про визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, що полягає у невиконанні у встановлений законом строк рішення суду, слід звернути увагу на наступне. Так, дії суб`єкта владних повноважень - це завжди активна поведінка, що являє собою вчинення певних дій всупереч вимог законодавства та покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків, тоді як під бездіяльністю слід розуміти пасивну форму поведінки суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним у встановлені строки дій, що випливають з його повноважень. Як встановлено з матеріалів справи, порушення прав та інтересів позивача виникло внаслідок не вчинення дій Державною казначейською службою України, які вона повинна і могла вчинити в силу покладених на неї обов`язків та виходячи з положень Порядку №845. Отже, порушення прав позивача зумовлене саме протиправної бездіяльністю Державної казначейської служби України, як особи, що здійснює виконання рішень суду, боржником за якими є держава або її органи, яка полягає у невиконанні рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006. Беручи до уваги, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11.12.2006 у справі № 2-а-2656/2006, яке ухвалене на користь позивача, залишається не виконаним протягом п`яти років, вимоги позивача про зобов`язання Державну казначейську службу України вчинити конкретні дії на користь позивача є обґрунтованими. Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення на користь позивача моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне. Положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Вірними є висновки суду першої інстанції, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Колегія суддів зазначає, що оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди. Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України у редакції на час звернення позивачів з позовною заявою та розгляду справи судами попередніх інстанцій вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 5 КАС України у чинній редакції кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. При цьому слід виходити з позиції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції) та завжди викликає в людини негативні емоції. Отже, в розрізі викладеного, та з урахуванням факту встановлення протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність компенсування на користь позивача спричиненої йому моральної шкоди у розмірі 1000,00 гривень, виходячи з критеріїв розумності, виваженості та справедливості. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в іншій частині, колегія суддів враховує п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана бездіяльність відповідача не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що оскаржувана бездіяльність суб`єкта владних повноважень є протиправною, оскільки суперечить встановленим законодавством вимогам. Отже, на підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.