Постанова 4856 № 120/1485/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1485/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Богоніс Михайло Богданович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 02 грудня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М. , за участю: секретаря судового засідання: Григорук В.С., позивача - ОСОБА_1 представника позивача - Вдовиченко М.І. представника відповідача - Кухрівського О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень рішень від 20.02.2020 №0005863305 та від 20.02.2020 №0005873305. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач вказав що приймаючи спірні податкові повідомлення рішення, контролюючий орган правомірно керувався нормами Податкового кодексу України, що були чинними на час їх прийняття у зв`язку із чим просить у задоволені вимог апеляційної скарги відмовити в повному обсязі. Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи, які також підтверджені під час апеляційного розгляду. На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ та наказу ГУ ДПС у Вінницькій області від 12.11.2019 № 2004 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», головним державним ревізор-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб та самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДПС у Вінницькій області ОСОБА_2 , проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018. Перевірка проводилася з 17.12.2019 по 21.12.2019. Копію наказу про проведення перевірки від 12.11.2019 та письмове повідомлення про дату, час та місце її проведення № 796 від 12.11.2019 надіслано позивачу та отримано ним 18.11.2019, тобто до моменту початку податкової перевірки. Ця обставина позивачем не заперечується. За результатами перевірки складено Акт від 26.12.2019 № 1274/33/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб з доходів отриманих як додаткове благо при взаємовідносинах з АТ «ОТП БАНК» фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018» (далі Акт від 26.12.2019 № 1274/33/2886205611). Актом від 26.12.2019 № 1274/33/ НОМЕР_1 задокументовано порушення позивачем таких норм податкового законодавства: 1). п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, в результаті чого донараховано податок на доходи з фізичних осіб за 2018 рік в загальній сумі 131946, 57 грн. 2). п.п. 1.2, 1.3 п. 16 і підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано суму військового збору за 2018 рік в сумі 10995,54 грн. Підставою для висновків контролюючого органу стало те, що ОСОБА_1 в 2018 році отримано дохід у вигляді додаткового блага (ознака доходу 126) в сумі 733036,50 грн. З даного приводу судом першої інстанції встановлено, що 13.09.2007 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № МL-В00/068/2007 за умовами якого Банк надає ОСОБА_1 кредит в сумі 51340,61 швейцарських франків зі сплатою відсотків 3,99 % річних, а ОСОБА_1 зобов`язується повертати відповідну частину кредиту та нараховані проценти щомісяця в сумі, передбаченій графіком платежів. За кошти отримані за договором від 13.09.2007 № МL-В00/068/2007 позивач придбав житло на підставі договору купівлі - продажу квартири від 13.09.2007 року, засвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. і зареєстрованим в реєстрі за № 5599. Предметом договору купівлі - продажу від 13.09.2007 стала квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 13.09.2007, укладеного між позивачем і банком. Договір засвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. і зареєстрований в реєстрі за № 5612. Відомості про обтяження за цим договором були зареєстровані в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 5653959 від 13.09.2007. В подальшому між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір від 29.01.2018 про внесення змін та доповнень № 1 (про прощення боргу) до кредитного договору від 13.09.2007 № МL-В00/068/2007 року. Відповідно до п. 1 Договору про прощення боргу від 29.01.2018, позивач зобов`язався погасити у термін до 29.01.2018 боргові зобов`язання перед банком в розмірі 10000,00 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення цього договору складало 305219,10 грн. За умови належного виконання позивачем умов кредитного договору та п.1.1. Договору прощення боргу від 29.01.2018 позивач буде вважатися таким, що погасив свої зобов`язання перед банком в повному обсязі і банк, керуючись ст. 605 ЦК України, здійснює анулювання (прощення) боргу в розмірі 33787,28 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення цього договору становило 1031252,32 грн., що складається з: - суми кредиту (основної суми боргу) в розмірі 24016,73 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення цього договору складало 733036,47 грн; - процентів в розмірі 9770,55 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення цього договору складало 298215,85 грн. Крім того, з Акту перевірки від 26.12.2019 № 1274/33/2886205611 вбачається, що суму донарахованого спірними податковими повідомленнями - рішеннями податкового зобов`язання та військового збору відповідач обчислив виходячи із нарахованого позивачу доходу в розмірі 733036,47 грн. ГУ ДПС у Вінницькій області надіслано запит від № 7582/10/02-32-50-06 від 15.05.2019 на адресу АТ «ОТП БАНК» для підтвердження виплачених доходів і надання документів. На вищевказаний запит отримано відповідь у формі листа від 27.05.2019 № 01-05-19-6/6089, яким підтверджено достовірність даних про суми виплачених (нарахованих) доходів на користь ОСОБА_1 зазначених у звітності ф. 1-ДФ за 1 кв. 2018 року за ознакою доходу

126. Контролюючим органом встановлено, що ОСОБА_1 податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік не відображено дохід, отриманий платником як додаткове благо, та як наслідок не сплачено податок з такого доходу та військовий збір. На підставі Акта від 26.12.2019 № 1274/33/288620561120.02.2020 відповідачем 20.02.2020 прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 0005863305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 164933,21 грн. - № 0005873305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 30744,42 грн. Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 20.02.2020 № 0005863305 та від 20.02.2020 № 0005873305 ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. Суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню, оскільки спірні податкові повідомлення рішення від 20.02.2020 № 0005863305 та від 20.02.2020 № 0005873305 прийняті у відповідності із діючими на момент їх прийняття нормами Податкового кодексу України, і подальші зміни у нормативному регулюванні спірних правовідносин не можуть бути підставою для їх скасування. Суд вважає, що Закон № 1383-ІХ за сферою його правового регулювання безпосередньо не врегульовує питання відповідальності платників податків, а тому посилання позивача на скасування чи пом`якшення ним відповідальності, як підставу його ретроспективного застосування, є безпідставними. Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Підпунктом 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України передбачено, що платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно п.п. 163.1.1. п. 163.1 ст. 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Пунктом 16-1 Підрозділу 10 ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. В силу п.п. 1.1. - 1.2 п. 16-1 Підрозділу 10 ПК України, платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, а об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, передбачений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним. Згідно п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин із урахуванням змін, що внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09.04.2015 №321-VIII) одним із додаткових благ, що включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку є дохід, отриманий платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Змінами, що внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України була доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Відтак, із урахуванням цих змін, в числі об`єктів які належать до оподатковуваного доходу залишено виключно основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором. Ця сума вважається додатковим благом отриманим платником податку. Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. В даному випадку, за своєю правовою природою сума доходу позивача є виключно основною сумою кредиту, що прощений ОСОБА_1 банком. Нараховані проценти за користування отриманими в кредит коштами в сумі 298215,85 грн. до структури загального річного оподаткованого доходу позивача контролюючим органом не включалися. Відтак, при донарахуванні позивачу грошового зобов`язання, податковий орган дотримався норм п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України. На переконання апелянта, кредитор (ПАТ «ОТП Банк») після прийняття рішення про анулювання боргу не дотримався встановленого п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України порядку повідомлення його як боржника про прощення (анулювання) боргу. Позивач вважає, що кредитор зобов`язаний був повідомити платника податку - боржника про анулювання боргу шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення. У разі недотримання цієї процедури, на думку позивача, обов`язок із сплати податкових зобов`язань переходить до банка, який набуває статус податкового агента. Однак, згідно п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (у редакції чинній на момент донарахування позивачу податкового зобов`язання), про суму прощеного (анульованого) боргу кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Тобто наведеними нормами встановлено безумовний обов`язок кредитора повідомити платника податків (боржника) про суму прощеного (анульованого) боргу. Однак процитований підпункт Податкового кодексу України передбачає альтернативні способи такого повідомлення, а саме: шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення; або шляхом укладення відповідного договору; або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Суд першої інстанції обгрунтовано не погодився з позицією позивача, що ненаправлення йому банком (кредитором) рекомендованим листом з повідомленням про вручення письмового повідомлення про прощення (анулювання) боргу беззаперечно вказує на порушення банком норм податкового закону та є підставою для звільнення його від податкового обов`язку. Так, згідно пункту 2 Договору прощення боргу від 29.01.2018, позивача повідомлено, що відповідно до вимог п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України у нього виникає оподатковуваний дохід та він зобов`язаний подати до податкового органу декларацію, сплатити податки та збори з такого доходу в порядку та розмірах встановлених чинним законодавством України. Далі у цьому пункті Договору від 29.01.2018 йдеться про те, що шляхом підписання позичальником ( ОСОБА_1 ) цього додаткового договору, позичальник стверджує, що банк проінформував його про необхідність сплати податків та зборів з суми прощеного боргу. Договір прощення боргу від 29.01.2018 позивачем підписано. Зазначене вище свідчить про те, що банком виконано обов`язок щодо повідомлення позивача (позичальника) у спосіб укладення відповідного договору про суму прощеного (анульованого) боргу та про його податкові обов`язки які виникли внаслідок прощення боргу за кредитним договором від 13.09.2007 № МL-В00/068/2007, і таким спосіб повідомлення платника податків (боржника) передбачений п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України. Отже, зважаючи на те, що позивач обов`язку із подання податкової декларації та сплати сум податку та військового збору із отриманого доходу (прощеної основної суми кредиту) не виконав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податковим органом правомірно донараховано ОСОБА_1 суми несплачених податкових зобов`язань. Щодо посилання апелянта на порушення відповідачем пордку надіслання йому Акту перевірки від 26.12.2019 № 1274/33/2886205611, податкових повідомлень рішень від 20.02.2020 № 0005863305 та від 20.02.2020 № 0005873305, а також порушення строків розгляду скарги, що на його думку є підставою вважати скаргу задоволеною, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне. Згідно п. 42.2 ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Судовим розглядом встановлено, що Акт перевірки від 26.12.2019 № 1274/33/2886205611 та прийняті на його підставі податкові повідомлення рішення від 20.02.2020 № 0005863305 та від 20.02.2020 № 0005873305 надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за вказаною вище адресою ( АДРЕСА_2 ), однак поштові відправлення не були вручені адресату та повернулись адресанту із зазначенням причин повернення: «за закінченням терміну зберігання». При досліджені матеріалів справи встановлено, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 114). Зареєстроване місце проживання позивача співпадає із його податковою адресою. Отже, зазначене вище вказує на безпідставність тверджень позивача про порушення контролюючим органом вимог Податкового кодексу України при листуванні із платником податків. Щодо доводів позивача про подання ним скарги на донараховане грошове зобов`язання та її задоволення за принципом «мовчазної згоди», колегія суддів враховує таке. Відповідно до п. 56.2 ст. 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується (п. 56.3 ст. 56 ПК України). Пунктом 56.7 ст. 56 ПК України передбачено, що у разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення. Згідно п. 56.9 ст. 56 ПК України, керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Судом встановлено, що 10.08.2020 позивачем отримано податкову вимогу від 31.07.2020 №328075-50 про сплату податкового боргу в сумі 195694,40 грн, не погодившись з якою, ним подано скаргу від 18.08.2020, що адресована ДПС України. Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Згідно п. 59.5 ст. 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Позивач вважаєЮ що має право на сплату податкового зобов`язання нарахованого на суму боргу прощеного кредитором за його самостійним рішенням протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов`язання, оскільки кредит отриманий на підставі договору від 13.09.2007 № МL-В00/068/2007 є іпотечним, адже отримані в користування кошти використано для придбання житла за договором купівлі - продажу квартири від 13.09.2007. Водночас судом встановлено, що за кошти, отримані в користування згідно кредитного договору від 13.09.2007 № МL-В00/068/2007, позивач придбав житло (договір купівлі - продажу квартири від 13.09.2007 року засвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. і зареєстрованим в реєстрі за № 5599), а саме квартиру АДРЕСА_1 . Квартира передана в іпотеку за договором від 13.09.2007, укладеним між позивачем і банком. Договір засвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. і зареєстрований в реєстрі за № 5612. Згідно норм абз. 2-3 п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, за кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов`язання, нарахованої на суму боргу, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов`язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов`язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання. Суми розстрочених податкових зобов`язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов`язання. Разом з тим, в порушення вказаних норм, позивачем сума податкового зобов`язання не була задекларована за його власним рішенням, а донарахована контролюючим органом на підставі оскаржуваних податкових повідомлень рішень за результатом перевірки платника податків, що вказує на те, що позивач безпідставно посилається на порушення відповідачем норм абз. 2-3 п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України в обґрунтування власних тверджень про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень рішень. Щодо посилань позивача на Закон від 13.04.2021 № 1383-ІХ яким п.п.165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України доповнено абз. 3 та передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума боргу (кредиту) платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, прошеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, суд зазначає наступне. Позивач вважає, що цей закон скасовує відповідальність ОСОБА_1 у сфері оподаткування, а тому на підставі ст. 58 Конституції України має зворотну дію та може бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень. З даного питання варто врахувати, що за загальним правилом передбаченим ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Виняток із загального правила передбачений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, та поширюється на випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у 2018 році. Зокрема договір про прощення боргу між позивачем та ПАТ «ОТП Банк» було укладено 29.01.2018. Цей договір став підставою для анулювання позивачу боргу за кредитним договором та, як наслідок, для виникнення у нього обов`язку подати до 30.04.2019 податкову декларацію та сплатити податок із доходів фізичних осіб із віднесенням додаткового блага до структури загального річного оподатковуваного доходу, проте вказаного обов`язку позивач не виконав. Невиконання ОСОБА_1 податкового обов`язку із сплати податкового зобов`язання був задокументований Актом податкової перевірки від 26.12.2019 № 1274/33/2886205611 на підставі якого податковим органом прийняті податкові повідомлення рішення від 20.02.2020 № 0005863305 та від 20.02.2020 № 0005873305. Водночас, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» від 13.04.2021 № 1383-ІХ набрав чинності 23.04.2021, тобто після завершення правовідносин пов`язаних із декларуванням та сплатою позивачем податкових зобов`язань із отриманого ним у 2018 році доходу. Отже, з аналізу норм Закону № 1383-ІХ вбачається, що він не містить правил, які б передбачали особливості застосування його норм у часі та поширювали б його дію на правовідносини які виникли та припинилися до набрання ним чинності адже ним безальтернативно передбачено, що "цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування". Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування норм Закону № 1383-ІХ до правовідносин щодо сплати позивачем зобов`язань донарахованих йому спірними податковими повідомленнями - рішеннями. Водночас варто зауважити, що предмет правового регулювання Закону №1383-ІХ не пов`язаний із скасуванням чи пом`якшенням жодного із видів відповідальності особи. Цим законом внесено зміни у п.п. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 та п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України виключно у частині, що стосується визначення бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб. База оподаткування - це окремий елемент податку, який не можна ототожнювати із відповідальністю за несвоєчасну його сплату. Закон № 1383-ІХ за сферою його правового регулювання безпосередньо не врегульовує питання відповідальності платників податків. Крім того суд враховує, що дія Конституційної норми про недопустимість зворотної дії законів у часі проявляється ще й у тому, що рішення суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом. Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки доведено, що дії податкового органу у спірних правовідносинах між сторонами відповідають критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.02.2020 № 0005863305 та від 20.02.2020 №0005873305, знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи. В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 06 грудня 2021 року. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Гонтарук В. М.