Постанова 4855 № 320/2636/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2636/21 Головуючий у І інстанції - Леонтович А.М. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Кондраток А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому, просив: - визнати протиправним і скасувати п. 2 наказу Національної поліції України від 30.12.2020 №718, яким капрала поліції поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді «звільнення зі служби в поліції»; - визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №1 о/с від 04.01.2021 в частині звільнення капрала поліції поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_1 зі служби в поліції; - поновити його на посаді капрала поліції поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 Баришівського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з 07 січня 2021 року; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на його користь середній заробіток за період вимушеного прогулу з 07 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних наказів з огляду на відсутність беззаперечних доказів вчинення позивачем дисциплінарного проступку та необґрунтованим застосуванням дисциплінарного стягнення. Також, зазначено про порушення порядку виконання дисциплінарного стягнення та строків його застосування. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції, виходячи з правового регулювання спірних відносин зазначив, що позивач, у силу своїх службових обов`язків був зобов`язаний повідомити про подію, яка з ним сталась, найближчий орган поліції, а тому зазначена поведінка позивача безумовно призвела до підриву авторитету правоохоронних органів, формування негативної думки у населення про поліцію та дискредитації звання працівника поліції, що, відповідно, свідчить про особисту недисциплінованість позивача та недотримання ним вимог законодавства, присяги працівника поліції та посадових обов`язків. За висновком суду, працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством, має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги загалом аналогічні тим, що викладені у позові. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що «позивач не повідомив про подію найближчий орган поліції і це не є спірним в межах даної справи», оскільки в матеріалах службового розслідування та судової справи відсутні будь-які докази того, що позивачу було вищевикладене відомо і він свідомо не повідомляв про це керівництво. Позивач наголошує, що він був допитаний судом першої інстанції як свідок і зазначив, що не бачив фактів порушення службової дисципліни іншими працівниками поліції та не міг повідомити про це керівництво, оскільки невідкладно був затриманий. Апелянт зазначає, що рішення суду не може бути прийнято на припущеннях. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду представник відповідача до суду не прибув, позивач до суду з`явився та подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Колегія суддів протокольною ухвалою задовольнила дане клопотання та перейшла до розгляду апеляційної скарги в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 04.10.2019 проходив службу в органах Національної поліції України, про що свідчить витяг з наказу від 04.10.2019 №526 о/с «По особовому складу про прийняття на службу до поліції та призначення переможців конкурсу». 13.11.2020 наказом №1885 Головного управління Національної поліції в Київській області призначено службове розслідування на підставі наданої інформації про можливі протиправні дії окремих працівників ГУНП в Київській області, зокрема, капрала поліції ОСОБА_1 , за фактом можливих порушень службової дисципліни окремими працівниками Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області. 11.12.2020 за наслідками проведеного службового розслідування членами комісії затверджено висновок службового розслідування, в якому вказано: «За порушення службової дисципліни, ст.ст. 3, 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 11, 13 ст. 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 за № 2337- VIII, п.п. 2 п. 3 Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 №100, які виразились у неповідомленні найближчого органу поліції про виявлення правопорушення, недоповіді про факт порушення службової дисципліни іншими працівниками поліції та нестриманні колег по службі від вчинення правопорушення поліцейського сектору реагування патрульної поліції №4 Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області капрала поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в поліції». 30.12.2020 наказом ГУНП в Київській області №718 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області» ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. 04.01.2021наказом ГУНП в Київській області №1 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Не погоджуючись з вказаними наказами та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII), ч.2 ст.19 якого закріплено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Частиною 1 статті 7 Закону №580-VIII визначено підстави звільнення поліцейських зі служби в поліції. Зокрема, п. 6 ч. 1 цієї статті визначає як підставу звільнення - реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Як зазначено в наказі відповідача від 04.01.2021 № 1 о/с, позивача звільнено за п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII, у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідно до Дисциплінарного статуту. Так, Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 №2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції (далі - Дисциплінарний статут), у преамбулі якого вказано, що цей статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Cлужбова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу. Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених ст. 18 Закону №580-VIII, зобов`язує поліцейського, зокрема: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України, утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України. Згідно ст. 11 Дисциплінарного статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Водночас, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (ст.12 Дисциплінарного статуту). Статтею 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування проводиться, підставою для призначення якого є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (ст. 14 Дисциплінарного статуту). Водночас, Наказом Міністерства внутрішні справ України від 09.11.2016 №1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських», зареєстровано в міністерстві юстиції України 06.12.2016 за №1576/29706, затверджено Правила етичної поведінки поліцейських, пунктом 1 розділу ІІ яких встановлено, зокрема, що під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України. Згідно п. 3 розділу IV вказаних Правил, за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини, як у робочий, так і в неробочий час, поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. Отже, питання про наявність підстав для накладення на особу рядового і начальницького складу дисциплінарного стягнення з`ясовується під час службового розслідування. Правова оцінка правильності рішення про притягнення особи рядового і начальницького складу до дисциплінарної відповідальності повинна фокусуватися насамперед на тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях працівника поліції є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення. Так, в ході службового розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни окремими працівниками Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області було встановлено наступне. 26.10.2020 до Головного управління з Баришівського ВП Переяслав- Хмельницького ВП ГУНП в Київській області надійшла інформація щодо можливих протиправних дій поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області капрала поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 2 роти №2 БПП у м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП НП України лейтенанта поліції ОСОБА_2 , поліцейського взводу № 2 роти № 1 БПП у м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП НП України сержанта поліції ОСОБА_3 та інспектора взводу № 2 роті № 2 БПП у м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП НП України лейтенанта поліції ОСОБА_4 . Вказану інформацію зареєстровано до ІТС ІПНП Баришівського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області за № 5814 від 26.10.2020, при цьому встановлено, що 26.10.2020 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (працівники БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП НП України) перебуваючи поза службою (після чергування на виборчих дільницях), з вогнепальною зброєю знаходились на озері, що розташоване поблизу с. Недра, Баришівського району, Київської області, з метою проведення свого дозвілля. Того ж дня, до вищезазначених поліцейських, перебуваючи поза службою, у цивільному одязі, без вогнепальної зброї, на автомобілі марки «BMW» номерний знак іноземної реєстрації НОМЕР_1 прибув ОСОБА_1 . У той же час, незважаючи на порушення службової дисципліни, допущені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у порушення вимог п.п. 11, 13 п. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», про вказаний факт керівництво не повідомив та вчинення таких порушень не припинив, а продовжив проводити своє дозвілля з вказаними працівниками поліції. У подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з метою купівлі продуктів харчування та алкогольних напоїв на автомобілі останнього, поїхали до м. Березань, Київської області, а ОСОБА_3 та ОСОБА_6 залишились біля вказаної водойми. Під час руху по головній дорозі в напрямку м. Березань з другорядної дороги раптово виїхав скутер під кернуванням ОСОБА_7 , 1992 р.н., який своїми діями створив аварійно-небезпечну ситуацію, унаслідок якої ОСОБА_8 розпочав різко змінювати напрямок руху та гальмувати. У подальшому, ОСОБА_4 вийшов з автомобіля та підійшов до ОСОБА_7 , під час чого між ними на ґрунті вказаної ситуації виник конфлікт, який переріс у бійку. ОСОБА_1 з метою припинення бійки, враховуючи те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на зауваження не реагували, застосував відносно них власний засіб сльозогінної дії. Потім ОСОБА_4 дістав з кобури стартовий пістолет, не знімаючи запобіжника, не досилаючи патрон до патронника та тримаючи ствол направленням у землю вимовив погрозу ОСОБА_7 про застосування зброї. У подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 сіли в автомобіль та поїхали до місць свого проживання, а ОСОБА_7 здійснив виклик на спецлінію « 102» та повідомив про вказану подію. Колегія суддів зазначає, що підставою для звільнення позивача зі служби в поліції стали обставини порушення ним службової дисципліни, тому в межах розгляду цієї справи підлягають дослідженню виключно обставини наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, дотримання відповідачем процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. З аналізу ст.ст. 1,2 Дисциплінарного статуту виходить, що підставою для дисциплінарної відповідальності поліцейського є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституцій законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги. Частиною 2 статті 18 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. Проте, як підтверджується матеріалами справи, а саме з інформаційної довідки та висновку службового розслідування, всупереч зазначеній нормі закону позивач не повідомив про дані події найближчий орган поліції. Так, ведення в головних управліннях Національної поліції областях, територіальних (відокремлених) підрозділах (управліннях, відділах, відділеннях) поліції) єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» регулюється «Порядком ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події», який затверджений наказом МВС № 100 від 08.02.2019 (далі - Порядок № 100). Положеннями Порядку №100 визначено, що повідомлення (реєстрація) про кримінальні правопорушення та інші події це процедура, яка включає в себе повідомлення особи про подію та присвоєння їй порядкового номера в підрозділі поліції, що свідчить про реєстрацію такого повідомлення. Частиною 6 розділу II Порядку №100 встановлено, що поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» і зобов`язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події. У даному випадку дисциплінарною комісією чітко встановлено, що позивач невідкладно не повідомив орган поліції про вказані вище події та жодним іншим чином не зареєстрував, про що відсутні відомості у матеріалах службового розслідування, що свідчить про порушення останнім ч. 2 ст. 18 Закону №580-VIII. Виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, у силу своїх службових обов`язків, був зобов`язаний повідомити про подію, яка з ним сталась найближчий орган поліції. Колегія суддів наголошує, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Дискредитація звання рядового і начальницького складу національної поліції за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Вчинки, що дискредитують працівників національної поліції та власне національна поліція, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті. Слід зазначити, що дискредитацією є позбавлення довіри до когось, підривання авторитету, приниження гідності певної особи і т. ін. Дискредитація звання поліцейського за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів поліції та її працівників в очах громадськості, та є несумісним із подальшим проходженням служби. Отже, діяльність поліцейського має відповідати не тільки положенням Конституції і чинного законодавства, а й моральним принципам і нормам. При цьому етичний кодекс, яким поліцейські повинні керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, а й конкретизує її вимоги відповідно до специфіки службової діяльності, неординарних обов`язків і повноважень, що покладаються на них. Поведінка поліцейського має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції. При цьому, судом враховується, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації, тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів поліції як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Так, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з поліції є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахування обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.03.2019 у справі № 819/736/18, від 26.01.2021 у справі № 2140/1342/18. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи позивача про неспівмірність застосування до нього крайнього заходу дисциплінарного впливу, оскільки за встановленими обставинами службового розслідування та з огляду на грубе порушення службової дисципліни, застосування такого заходу відповідачем є правомірним. Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту. Щодо доводів позивача в частині порушення відповідачем порядку виконання дисциплінарних стягнень, оскільки дисциплінарне стягнення у виді звільнення застосовано щодо нього у період його тимчасової непрацездатності, колегія суддів зазначає наступне. До матеріалів справи позивачем було додано листок непрацездатності виданий 26.12.2020 КНП «Березанська міська лікарня Березанської міської ради» та довідку №7 видану КНП «Березанська міська лікарня Березанської міської ради», згідно якої ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні у період з 04.01.2021 по 18.01.2021. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Згідно пункту 1.2 Інструкції №455, видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. Окрім листка непрацездатності можуть видаватися інші документи про тимчасову непрацездатність лише у випадках, перелічених у пункті 1.2 Інструкції №455, проте довідка КНП «Березанської міської лікарні Березанської міської ради» від 04.01.2021 №7, видана позивачу про тимчасову його непрацездатність з підстав, не передбачених п. 1.2 Інструкції №455. Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що зазначена довідка не може вважатись належним доказом відсутності позивача на робочому місці у період з 04.01.2021 по 18.01.2021, таким доказом може бути лише листок непрацездатності, що відповідатиме положенням пунктів 1.1 та 1.2 Інструкції №455. При цьому, 04.01.2021 перебуваючи на службі ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом від 30.12.2020 №718 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області», про що свідчить його підпис на зазначеному наказі та свідчення ОСОБА_1 , допитаного в судовому засіданні, як свідка. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк