Постанова 4855 № 580/1605/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1605/21 Головуючий у І інстанції - Кульчицький С.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суд з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Відповідача від 26.02.2021 № 32-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення Позивача з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 01.03.2021 в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». - поновити Позивача з 02.03.2021 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську або іншому державному органі, який є його правонаступником, на посаді, що є аналогічною посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду. - стягнути з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2021 по день прийняття рішення судом у справі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний наказ прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню із поновленням Позивача на посаді та з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам. Відзиви Відповідачів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходили, що не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську «Про призначення слідчих» від 23 листопада 2018 року № 39-ОС, зокрема Позивача з 27.11.2018 призначено на посаду державної служби, а саме слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, обраного за конкурсом. 20.10.2020 В.о. Директора Державного бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» № 199ДС згідно якого з 01 лютого 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. 16.11.2020 Позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 13.11.2020 № 10-13-34/343 за підписом Директора ТУ ДБР у м. Краматорську підполковника Державного бюро розслідувань Романа Богданова, у якому зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Позивача буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат». Наказом від 30.12.2020 № 303ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» до наказу в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199ДСК «Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську» внесено зміни згідно яких з 01 березня 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. 20.01.2021 Позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 19.01.2021 № 13-09-38/16 за підписом Директора ТУ ДБР у м. Краматорську підполковника Державного бюро розслідувань Романа Богданова аналогічного змісту. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську «Про звільнення ОСОБА_1 » від 26.02.2021 № 32-ОС Позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 01.03.2021 в зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Вказаний наказ 01.03.2021 вручено Позивачу під підпис. Вважаючи вказаний наказ протиправним, а свої права порушеними, Позивач звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Таким чином, саме на державу покладено обов`язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов`язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи. Частиною 2 статті 38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону 889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно з частиною 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року № 114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. Відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на момент попередження Позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців. Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20 лютого 2020 року №86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників. Положеннями частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. Отже, доводи Позивача щодо обов`язку суб`єкта призначення пропонувати особі, посада якої скорочується, рівнозначну або нижчу посаду, а також враховувати наявність переважного права у такого працівника, спростовуються наведеними висновками Верховного суду. Відповідно до частини 11 ст. 91 Закону № 889-VIII особливості вступу, проходження та припинення державної служби в Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - десятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері. 12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про Державне бюро розслідувань», згідно статті 1 якого за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань. 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Згідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін. Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України. На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». Зазначений наказ в судовому порядку оскаржено не було, є чинним, а тому є обов`язковим для застосування. Так, наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199ДСК "Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську" згідно яких з 1 лютого 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Наказом ДБР від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема у пункті 4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202дск словосполучення «з 01 лютого 2021 року» замінено на словосполучення «з 01 березня 2021 року». Наказом ДБР від 25.01.2021 № 47дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Краматорську. Відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону № 794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). Статтею 14-3 Закону № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу». Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади. Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що в даному випадку відбулась заміна посад державної служби, як не притаманних правоохоронним органам, іншими категоріями посади - рядового і начальницького складу. Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 343). Відповідно до пункту 6 Порядку № 343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів: «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад; «Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань. Згідно з абзацом сьомим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Наказом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 20.10.2020 № 172-ос «Про попередження працівників», з урахуванням наказу 15.01.2021 № 4-ос «Про внесення змін до додатка 3 до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 20.10.2020 № 172-ос «Про попередження працівників», вирішено сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську персонально попередити працівників управління, посади яких скорочуються, про наступне вивільнення (додатки 1-4). Відповідно до вказаних наказів, Позивача включено до списку працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, які внаслідок змін до штатного розпису попереджаються про скорочення посади державної служби. 16.11.2020 та 20.01.2021 Позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 13.11.2020 № 10-13-34/343 та від 19.01.2021 № 13-09-38/16 за підписом директора ТУ ДБР у м. Краматорську підполковника Державного бюро розслідувань Романа Богданова. Таким чином, Відповідачем дотримано процедуру попередження Позивача про наступне вивільнення, у зв`язку з чим процедура звільнення Позивача у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення порушена не була. Щодо доводів Позивача про поширення на нього передбачених пп.пп. 3 та 4 п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" гарантій, колегією суддів встановлено наступне . Згідно з вказаних положень, з дня набрання чинності цим Законом: директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін (пп. 3); працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (пп. 4). Так, встановлена пп. 3 гарантія безпосередньо застосована до Позивача, оскільки після набрання чинності Законом України № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" він продовжував здійснювати свої повноваження до його звільнення з підстав, які наведені вище. Проте, передбачена пп. 4 гарантія на Позивача не розповсюджується, оскільки стосується слідчих та оперуповноважених, які перемогли у відповідних конкурсах. Крім того, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вказані норми не дають гарантій від можливого звільнення з відповідних підстав, зокрема, у разі заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу, з чим погоджується колегія суддів. Позивачем в апеляційній скарзі також зазначено, що в оскаржуваному наказі зазначено відмінну від передбаченої в Законі № 889-VIII підставу для припинення державної служби, а саме - у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису. Так, відповідно до п. 1 частини 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Колегія суддів звертає увагу, що в оскаржуваному наказі про звільнення чітко визначено правові підстави, конкретну норму закону на підставі якого скорочено посаду Позивача - п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», та підстава для звільнення, передбачена та відповідає наведеним вимогам Закону № 889-VIII. На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ Відповідача від 26.02.2021 № 32-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають. Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині поновлення Позивача на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 09.12.2021 року.