Постанова 4813 № 522/18429/17

Номер провадження: 22-ц/813/1703/21 Номер справи місцевого суду: 522/18429/17 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.12.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: адвоката відповідача ОСОБА_1 Іваненко С.В., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним,- В С Т А Н О В И В: 02 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту посвідченого 10 жовтня 2007 року державним нотаріусом Одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №1-944 на ім`я ОСОБА_1 заповідачем ОСОБА_4 - недійсним. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка для позивача являлась рідною матір`ю. Поховання мати здійснено позивачем за власні кошти. Посилався на те, що за життя спадкодавець та йому було надано розпорядження органу приватизації №57832 від 22.06.1995р., на підставі якого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради 22.06.1995р. було видано свідоцтво про право власності на житло (зареєстровано та записано у реєстрову книгу №13-2279) та приватизовано квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Згідно даного свідоцтва квартира належала позивачу та його матері на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках. Посилався на те, що вони були зареєстровані у квартирі з 23.04.1986р., проживали однією сім`єю та вели спільне господарство, його мати проживала у квартирі до дня своєї смерті. Вказував, що він після відкриття спадщини, 03 квітня 2017 року, звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Гарської В.В. із заявою про прийняття спадщини за законом, проте нотаріусом йому було повідомлено, що за життя ОСОБА_4 01.10.2007 року у Першій Одеській державній нотаріальній конторі було зроблено заповідальне розпорядження. Зазначене дуже його здивувало, оскільки, згідно посилань позивача, його мати не могла зробити вказаного заповідального розпорядження, оскільки дуже важко хворіла, перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ, висока ступінь ризику, кризова течія, гіпертонічний криз, атеросклеротичний кардіосклероз, сахарний діабет ІІ типу, та не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту. З огляду на викладене, з посиланням на положення ст.ст. 203, 215, ч.1 ст. 225 ЦК України, позивач просив визнати заповіт недійсним. Представник позивача у судовому засіданні наполягала на задоволенні позовних вимог та просила їх задовольнити. Зазначила, що мати позивача склала заповіт від 10.10.2007 року на відповідача (який є далеким родичем) та позивачу про це стало відомо лише після смерті його матері. Посилалась на те, що мати позивача на час складання іспиту хворіла та не могла розуміти значення своїх дій. У подальшому, представник позивача зазначила, що можливо при складанні позову було допущено описку щодо дати написання заповіту, що оскаржується. Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити із посиланням на те, що позивач оскаржує заповіт від 10.10.2007 року, якого не існує, є заповіт від 01.10.2007 року. Пояснив, що відповідач був двоюрідним братом померлої та саме він доглядав за спадкодавцем, оскільки позивач як син не приділяв належної їй уваги. Заперечував проти тверджень сторони позивача з приводу того, що померла при складанні заповіту не розуміла значення своїх дій, докази надані позивачем щодо хвороби померлої не свідчать про те, що остання страждала на психічні розлади. Вважав позов безпідставним. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. 30 листопада 2021 року від адвоката Паляничко Д.Г. в інтересах ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що вона є новим представником у справі, угода про надання правничої допомоги була укладена з ОСОБА_2 напередодні судового засідання, а тому він просив відкласти розгляд справи та надати час для ознайомлення, надавши відповідне клопотання, однак вказана заява підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Також колегія суддів враховує, що відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Оскільки заяву про відкладення судового засідання подано адвокатом Паляничко Д.Г., яка представляє інтереси апелянта ОСОБА_2 то судова колегія вважає, що з метою дотримання строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ч. 1 ст. 371 ЦПК України клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню. Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 5 Розділу 1.3 Правил організації ефективного цивільного судочинства встановлено, що не може бути визнано само по собі поважною причиною і не має наслідком безумовне відкладення розгляду справи або оголошення перерви у розгляді справи заміна за ініціативою сторони представника за короткий проміжок часу до дати призначеного слухання та/або не передача новому представнику всіх матеріалів необхідних для здійснення представництва. Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 , як ініціатор провадження на цій стадії, повина проявляти процесуальну зацікавленість рухом своєї скарги та її розглядом. Виходячи з клопотання, поважність причин неявки ОСОБА_2 та її адвоката Паляничко Д.Г. судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, заперечення на апеляцію адвоката відповідача ОСОБА_1 - Іваненко С.В., колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_4 під час складання спірного заповіту, не відповідало її внутрішній волі, та що вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а отже в силу вимог частин першої, другої статті 215 ЦК України, відсутні підстави для визнання заповіту недійсним. Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце проживання якої було за адресою: АДРЕСА_1 , про що Одеським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області 05 квітня 2017 року було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 12). Померла була матір`ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження позивача від 19.01.1967 року (а.с. 18). Із матеріалів справи та пояснень представників сторін, судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 , нею та позивачем було приватизовано квартиру за адресою АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження органу приватизації №57832 від 22.06.1995р., на підтвердження чого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради 22.06.1995р. було видано свідоцтво про право власності на житло (зареєстровано та записано у реєстрову книгу №13-2279) (а.с. 19-20). Мати із сином були зареєстровані у вказаній квартирі. Із наданої суду копії спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_4 , судом вбачається, що 07 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гарської В.В. із заявою про прийняття спадщини після померлої матері. Також із заявою про прийняття спадщини до майна померлої ОСОБА_4 12 липня 2017 року звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гарської В.В. й відповідач ОСОБА_1 .. Встановлено, що 01 жовтня 2007 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Садовою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1-944, згідно якого ОСОБА_4 все майно, де б воно не було та з чого не складалося, і взагалі, все те, що на день її смерті буде належати їй і на що вона за законом матиме право, в тому числі 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , заповіла ОСОБА_1 (а.с. 127). Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_3 свої вимоги щодо недійсності заповіту, складеного ОСОБА_4 , обґрунтував тим, що заповідач тяжко хворіла, перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ, висока ступінь ризику, кризова течія, гіпертонічний криз, атеросклеротичний кардіосклероз, сахарний діабет ІІ типу, що позбавляло її можливості розуміти значення своїх дій і керувати ними. Згідно зі статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом статті 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК Україниправо на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Статтею 1234 ЦК Українивстановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів. Відповідно до статті 1247 ЦК Українизаповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч; має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою визначеною статтями 1251 - 1252 ЦК України. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Стаття 1257 ЦК Українипередбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Вимоги щодо порядку посвідчення заповіту нотаріусом встановлені статтею 1248 ЦК України. Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 105 ЦПК України). Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі та йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. 03 жовтня 2018 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2018 року призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: - чи виконаний підпис у заповідальному розпорядженні (заповіту) щодо свого майна зроблений померлою (спадкодавцем) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у першій Одеській державній нотаріальній конторі за адресою: 65026. м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 26 на користь спадкоємця ОСОБА_1 - якщо ні ,то чи виконаніий іншою особою? (т. 1 а.с. 139). Однак, 10 квітня 2019 року цивільна справа повернулась до суду із Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України без виконання, у звязку із невиконанням клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів та несплатою позивачем рахунку за проведення експертизи (т. 1 а.с. 142). Будь-яких інших клопотань щодо призначення експертизи ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції сторонами не заявлялось, а відповідно до норм чинного цивільно-процесуального законодавства суд самостійно не може ініціювати питання щодо призначення експертизи. Відомостей про будь-яку хворобу, будь-який розлад психічної діяльності ОСОБА_4 , знаходження її на обліку або лікуванні у психіатричних закладах в матеріалах справи відсутні. Медична документація, надана позивачем в обґрунтування позовних вимог, згідно якої ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні (у травні-червні 2007 року та медична документація за період 2004 року) з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ, висока ступінь ризику, кризова течія, гіпертонічний криз, атеросклеротичний кардіосклероз, сахарний діабет ІІ типу, не свідчить та не підтверджує належним чином обставини того, що станом на жовтень 2007 рік (тобто на час складання заповіту) спадкодавець не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Позивачем не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача ОСОБА_4 щодо складання заповіту, що є його процесуальним обов`язком. Окрім того, предмет позову, згідно якого позивач оскаржує заповіт від 10.10.2007 року не знайшов свого підтвердження за розглядом справи, оскільки існування такого заповіту від 10.10.2007р. , складеного померлою ОСОБА_6 , не встановлено. Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі та давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт складений ОСОБА_4 таким, що не відповідає вимогам закону. Факт не усвідомлення ОСОБА_4 значення своїх дій та неможливість керувати ними у момент вчинення заповіту не підтверджується належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги висновок районного суду, не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б дійсно ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини, внаслідок чого не можуть бути достатньою обставиною для скасування або зміни рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 08 грудня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дришлюк Р.Д.Громік