Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/6454/20

08.12.21 22-ц/812/2035/21 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 489/6454/20 Провадження № 22-ц/812/2035/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В. в приміщенні того ж суду, за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,- В С Т А Н О В И В : В грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості станом на 14.10.2020 року у розмірі 24938,40 грн за кредитним договором №б/н від 19.11.2010 року, а також про стягнення судових витрат у справі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 19.11.2010 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000 грн, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 року згідно до п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181 го дня з моменту порушення зобов`язань, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі : 86,4% - для картки «Універсальна», 84 % - для картки «Універсальна голд». У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості у відповідача ОСОБА_2 станом на 14.10.2020 року утворилася заборгованість в розмірі 24938,40 грн, яка складається з наступного: 16580,48 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 16580,48 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6009,52 грн заборгованість за простроченими відсотками, 2348,40 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 14.10.2020 року за кредитним договором № б/н від 19.11.2010 року у розмірі 24938, 40 грн, а також судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2021 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 19.11.2010, яка станом на 14.10.2020 складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 13375,86 грн 86 коп., а також судовий збір в сумі 1127,51 грн 51 коп. У іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, простроченими відсотками, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та ухвалити нове рішення, задовольнивши вимоги в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі, зазначає, що до суду була надана копія анкети-заяви від 19.11.2010 року, згідно якої відповідач ОСОБА_1 з Умовами та правилами, Тарифами банку ознайомлений та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Більш того, відповідач підтвердив, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів на сайті. У відповідності до частини 2 статті 9 Закону «Про споживче кредитування» №1734- VIII кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" Електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Також апелянт звертає увагу, що заповнення анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг саме 19.11.2010 року надає можливість клієнту банку будь-коли користуватись банківськими послугами, для їх отримання та користування повторне заповнення анкети (укладання додаткового договору) не потребується. Належним доказом укладення договору є анкета-заява та отримана за бажанням кредитна карта, використання якою клієнт визначає самостійно за своєю потребою. Позивачем виконано вимоги Закону «Про споживче кредитування» №1734-VIII, проінформовано відповідача про умови кредитування, 30.07.2018 року відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту. В кінці паспорту зазначено: "Підтверджую отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних мною умов кредитування". У вказаному паспорті зазначено: процентна ставка: у пільговий період 0,00001 % річних, поза межами пільгового періоду 43,2 % річних (3,6% на місяць). Процентна ставка, яка застосовується за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту 86.4% річних розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, а саме (500грн. +5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій) та інше. Тобто, сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, кредитування та розрахунок заборгованості здійснено банком на підставі узгоджених сторонами умов кредитування. Після ознайомлення з умовами кредитування саме з 30.07.2018р. відповідач почав користуватися кредитними коштами, про що зазначено в розрахунку заборгованості та Виписці по картковому рахунку. Доказом користування кредитними коштами також є Виписка по рахунку, в якій відображено всі операції із використанням кредитних коштів, зняття грошових коштів, а також, розмір нарахованих відсотків та штрафних санкцій за порушення зобов`язання. Відповідача було належним чином повідомлено про умови кредитування та нарахування відсотків здійснено відповідно до узгоджених умов, які не змінювались після ознайомлення з умовами кредитування 19.04.2018р. Розрахунок заборгованості здійснено відповідно до узгодженого Паспорту споживчого кредиту. Також апелянт вказує, що розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті заборгованості відповідачем надано не було. Крім того, вказаний паспорт споживчого кредиту наданий до суду разом із позовною заявою і безпідставно не прийнято як належний доказ. Суд першої інстанції взагалі не вказав, чому не було прийнято до уваги наданий документ. Оскільки, сторони узгодили розмір відсоткової ставки за користування кредитом в Паспорті споживчого кредиту від 30.07.2018р., то позовні вимоги Банку щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 6009,52 грн., та відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 в розмірі 2348,40 грн. підлягають повному задоволенню. Враховуючи, що кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про часткове задоволення вимог за тілом кредиту, визначивши його як різницю між сумою витратами та сумою погашень, не врахувавши погоджений сторонами розмір відсотків за користування кредитом, а також те, що сплачені кошти йшли також і на погашення відсотків. На підставі викладено позивач вважає, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст. ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення. Учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися у передбаченому законом порядку. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 19.11.2010 між АК КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено договір б/н у вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Анкета-заява не містить умов про розмір кредиту, нарахування процентів та інших платежів, а також відповідальності позичальника. Підписавши анкету - заяву відповідач надав свою згоду, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг та те, що з ними він був ознайомлений в письмовому вигляді. Умовами та Правилами надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті www.privatbank.ua. Позивач додав до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та копію Умов та Правил надання банківських послуг, підписи на яких позичальника відсутні. Крім того, до позову додано Паспорт споживаючого кредиту, який хоч і містить підпис ОСОБА_1 , але датований 30.07.2018 та не підтверджує узгодження умов кредитування саме за кредитною карткою, за якою позивач просить стягнути заборгованість. Відповідно до розрахунку позивача, через неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань станом на 14.10.2020 утворилася заборгованість у розмірі 24938,40 грн., яка складається з 16580,48 грн. заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 00,00 грн. заборгованості за поточним тілом кредиту та 16580,48 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. заборгованості за нарахованими процентами, 6009,52 грн. простроченими процентами, 2348,40 грн. процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України на прострочений кредит, та 0,00 грн. нарахованими пені і комісії. Факт руху грошових коштів на картковому рахунку відповідача позивач підтвердив випискою за період з 30.07.2018 по 01.03.2020, яка згідно Переліку типових документів, затверджених наказом Міністерством юстиції України від 12.04.2012 №578/5, має статус первинного документу, а отже є належним та допустимим доказом по справі. На підтвердження кредитних відносин з відповідачем позивачем надано також довідку про зміну кредитного ліміту та довідку про кредитні картки видані відповідачу, відповідно до якої в останнє кредитна картка перевипущена 18.03.2019, терміном дії якої до лютого 2023 року (а.с.7,8). Оскільки матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідач розумів умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи банку ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву від 19.11.2010, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, тарифи банку та паспорт споживчого кредиту від 30.07.2018, не можуть бути належними доказами, оскільки ці докази повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити відповідні зміни до умов та правил споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 по справі № 6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи. Між тим, підписана відповідачем Анкета-заява про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, виписка по картковому рахунку та довідки про зміну кредитного ліміту і видані відповідачу кредитні картки, є належними і допустимими доказами на підтвердження наявності між сторонами кредитних правовідносин. За таких обставин, враховуючи доведення позивачем належними доказами отримання відповідачем кредиту, користування кредитними коштами у період з 30.07.2018 по 14.10.2020 (використав 41617,55 грн. кредитних коштів та погасив 28241,69 грн.) та порушення позичальником грошових зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість по тілу кредиту в розмірі 13375,86 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення саме такої заборгованості. Щодо стягнення іншої заборгованості, зокрема за простроченими процентами, та стосовно процентів, передбачених статтею 625 ЦК України на прострочене тіло кредиту, які розраховані виходячи з недоведеної заборгованості по тілу кредиту та процентною ставкою, докази узгодження якої з відповідачем суд не надано, суд першої інстанції вважав, що така заборгованість задоволенню не підлягає через недоведеність. Доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову так як 16.03.2019 шахрайським способом невідомі особи заволоділи його мобільним телефоном за допомогою якого з карткового рахунку зняли грошові кошти в сумі приблизно 15000,00 грн., внаслідок чого за його заявою за ч.1 ст. 190 КК України порушено кримінальне провадження, суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки вказані доводи не є підставою звільнення відповідача від відповідальності за вказаною вище заборгованістю. Проте з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками, в тому числі нарахованими на прострочений кредит. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та копію Умов та Правил надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті www.privatbank.ua, а також Паспорт споживаючого кредиту, який містить підпис ОСОБА_1 та датований 30.07.2018. Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині. Разом з тим суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем Паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту у розмірі 86,6% за картою «Універсальна» та 84%- за картою «Універсальна ГОЛД» (а. с. 10-11). Враховуючи викладене, суд у порушення вимог ст. 81 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахував те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та Паспорту споживчого кредиту. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та Паспорт споживчого кредиту, відповідач відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання. Крім того, з виписки руху коштів за рахунком (а. с. 45-52) вбачається, що відповідач отримав та використовував кредитні кошти після підписання Паспорту споживчого кредиту, далі неодноразово порушував умови договору, бо не сплачував обов`язкові платежі у встановлені строки, що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. З огляду на викладене, суд належним чином не дослідив надані банком докази видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком, що призвело до неправильного вирішення справи. За такого рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з того, що 19.11.2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 19.11.2010 року. За умовами вказаного договору позичальник отримав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому було збільшено до 15000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування ( а. с.7) Крім того, 30.07.2018 року відповідач підписав Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені тарифи банку, у тому числі: процентна ставка (43.2% річних), права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування (500 грн. + 5% від суми заборгованості), процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту у розмірі 86,6% за картою «Універсальна» та 84%- за картою «Універсальна ГОЛД». Отже, матеріали справи свідчать про наявність між сторонами кредитних правовідносин на підставі кредитного договору № б/н від 19 листопада 2010 року у вигляді відновлювальної кредитної лінії з встановленим кредитним лімітом на платіжну карту, який був укладений сторонами шляхом підписання відповідачем анкети-заяви та Паспорту споживчого кредиту. Для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту відповідач на підставі названого договору отримав декілька карток, останню 18 березня 2019 № 5168755440328579 зі строком дії до лютого 2023 року (а.с.8). Згідно виписки про рух коштів за рахунком, відповідач активно користувався карткою після підписання Паспорту споживчого кредиту. Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи достовірно підтверджено, що між сторонами існують кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № б/н від 19 листопада 2010 року у вигляді відновлювальної кредитної лінії, а також те, що для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту за даним кредитним договором відповідач отримав декілька карток. Оскільки відповідач уклав кредитний договір з позивачем та отримав кредитні кошти від банку, він зобов`язаний повернути їх та сплатити проценти за користування кредитними коштами. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором у відповідача ОСОБА_1 станом на 14.10.2020 року утворилася заборгованість в розмірі 24938,40 грн, яка складається з наступного: 16580,48 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 16580,48 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6009,52 грн заборгованість за простроченими відсотками, 2348,40 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, відповідає умовам, передбаченим в анкеті-заяві та Паспорті споживчого кредиту, що підписані відповідачем, а також сумам, отриманим відповідачем та відображеним в виписці про рух коштів по рахунку. При цьому колегія суддів враховує те, що виписка по рахунку згідно Переліку типових документів, затверджених наказом МЮ України №578/5 від 12.04.2012р., має статус первинного документу, а отже є належним та допустимим доказом по справі. Крім того, слід врахувати, що у постанові НБУ № 705 від 05.11.2014р. «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» також зазначено, що документи за операціями з використанням електронних платежів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань. За такого враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також умови кредитування, викладені в анкеті-заяві та Паспорті споживчого кредиту, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного кредиту в розмірі 24938,40 грн, яка складається з наступного: 16580,48 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 16580,48 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6009,52 грн заборгованість за простроченими відсотками, 2348,40 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. При прийнятті рішення у справі колегія суддів враховує правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 284/157/20 (постанова від 02 грудня 2020 року). Посилання суду на те, що хоча Паспорт споживаючого кредиту і містить підпис ОСОБА_1 , однак він не підтверджує узгодження умов кредитування саме за кредитною карткою, за якою позивач просить стягнути заборгованість, не відповідає матеріалам справи. Так, в виписці про рух коштів по рахунку зазначено 4 картки, за допомогою яких відповідач отримував кошти та здійснював погашення отриманих коштів та відсотків. Крім того, виписка містить в собі позабалансовий рахунок ( НОМЕР_1 ), який не є рахунком отриманої відповідачем картки та відкритий для обліку по кредитному картрахунку ОСОБА_1 , відповідно до постанови НБУ № 89 від 11.098.2017р., якою затверджено Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та План рахунків бухгалтерського обліку банків України, нарахованих та сплачених за рахунок кредитного ліміта процентів за кредитом, з якого здійснювалося списання відсотків за користування кредитом, автоматичне погашення простроченої заборгованості, тощо. Доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, так як 16.03.2019 шахрайським способом невідомі особи заволоділи його мобільним телефоном, за допомогою якого з карткового рахунку зняли грошові кошти в сумі приблизно 15000,00 грн., внаслідок чого за його заявою за ч.1 ст. 190 КК України порушено кримінальне провадження, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за вказаною вище заборгованістю, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Матеріали справи свідчать про те, що 18 березня 2019р. відповідач звернувся до правоохоронних органів з заявою щодо вжиття заходів до невстановленої особи, яка 16.03.2019р., перебуваючи на СТО в мкр. Варварівка (точна адреса не встановлена) шляхом обману, шахрайськими діями заволоділа телефоном «Хонор8х»IMEI868274045975275, що належить ОСОБА_1 та грошовими коштами в сумі 15000 грн., що підтверджується витягом з кримінального провадження № 12019150020001033 від 18.03.2019 року. Але саме по собі звернення до правоохоронних органів та реєстрація звернення в ЄРДР, не є доказом доведеності підстав, зазначених в тексті такого звернення. Звернення відповідача до правоохоронних органів та надані ним докази проведення слідчими органами відповідних слідчих дій, підтверджує тільки проведення відповідного розслідування за зверненням відповідача. Проте остаточного рішення з приводу даного звернення правоохоронним органами чи судом до теперішнього часу, не зважаючи на тривалий час розслідування, прийнято не було. Не було надано суду також належних доказів, як звернення відповідача на гарячу лінію банку з метою блокування рахунку, так і того, що він звертався до суду з позовом про зобов`язання банку зарахувати на його рахунок зняті кошти. За такого посилання відповідача, що грошові кошти знаходилися весь час у володінні інших осіб, а тому він не повинен сплачувати банку заборгованість за використання кредитних грошей на своєму рахунку, не підтверджені належними доказами. Тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем в супереч положенням ч.1 ст. 81 ЦПК України, яка передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти вимог банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та на спростування доказів, які були надані позивачем. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2102грн. За подачу апеляційної скарги ним було сплачено судовий збір у розмірі 3153 грн. Оскільки позовні вимоги банку задовольняються в повному обсязі, то з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору за подачу позову та за подачу апеляційної скарги у повному обсязі у розмірі 5255 грн (2102+3153=5255). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІДН НОМЕР_2 , останнє зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, рахунок № НОМЕР_3 , місце знаходження- м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 19 листопада 2010р. у розмірі 24938 грн.40 коп. та судові витрати у розмірі 5255 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 09 грудня 2021 року