Постанова 4811 № 443/1746/20

Справа № 443/1746/20 Головуючий у 1 інстанції: Павлів А.І. Провадження № 22-ц/811/1313/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Жидачівського районного суду Львівської області в складі судді Павліва А.І. від 24 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а : рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 24 березня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул.Грушевського,1Д, ідентифікаційний код 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 24.11.2010 у сумі 39 353,58 грн, сплачений судовий збір у сумі 1 597,31 грн, а всього 40 950 (сорок тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 89 коп. У решті позову відмовлено. Вказане рішення оскаржило АТ КБ «Приватбанк». В апеляційній скарзі просять рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на Відповідача. Вказують, що банк з рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог незгодний, вважає, що воно є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи. Вважають, безпідставним фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості судовим рішенням, з урахуванням того, що відповідачем заборгованості не оспорювалася та не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. Відповідач відзив не надав та жодним чином не спростував доводи позивача. Звертають увагу, що сторони погодили умовим кредитування, про що свідчить, зокрема, підписана Відповідачем анкета-заява про надання кредиту, довідка про умови кредитування. Також вказують, що звільнення судовим рішеннями боржників від сплати відсотків за кредитними договорами призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов`язковими платежами. Крім того зазначають, що позов про визнання недійсним кредитного договору в частині обов`язку сплати заборгованості за тілом кредиту, процентів, неустойки Відповідачем не заявлявся, а тому договір цій частині являється дійсним. Укладаючи Договір, позичальник не ставив під сумнів розумність і справедливість його умов, навпаки, укладаючи договір сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватися. При укладенні Договору сторони досягли згоди щодо його умов відповідно до ст. 638 ЦК України. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчить про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважала за необхідне відмовити в задоволенні клопотання АТ КБ «Приватбанк» про долучення письмових доказів до матеріалів справи, поданого в суді апеляційної інстанції та не брати до уваги докази, долучені до апеляційної скарги, оскільки такі докази не подавались стороною в суд першої інстанції та стороною позивача не наведено жодних мотивів неможливості подання таких у суд першої інстанції чи труднощів у цьому. Також, слід вказати і про те, що вказані докази були наявні у позивача на момент розгляду справи у суді першої інстанції. Також, окремо, що стосується довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», долученої до апеляційної скарги, то слід вказати про те, що така датована 08.12.2010 року, хоча заява, яка стосується даного позову підписана відповідачем 24.11.2010 року. Також, зазначена довідка стосується договору SAMDN50000038849656, а не договору кредиту № б/н від 24.11.2010 року, що є предметом спору. Крім цього, будь-яких доказів, що вказана довідка стосується саме згаданої заяви, що підписала відповідачка 24.11.2010 року та підписана саме відповідачкою у матеріалах справи немає. У вказаній довідці відсутні будь-які ідентифікуючі дані як відповідача, як підписанта, так і договору, що укладався між сторонами. Тому такий доказ належним та допустимим вважати не слід. Зважаючи на вказане, довідка про Умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 08.12.2010 року, долучена до апеляційної скарги, даного спору не стосується та така судом не береться до уваги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.ч.1,2 ст. 207, ч.1 ст. 633, ч.1 ст. 638, ч.1 ст. 1048, ч.1 ст. 1049, ч.1 ст. 1050, ч.2 ст. 1056-1, ч.ч.1,2 ст. 1054, ст.ст. 526, 549, 626, 628, 634,1055 ЦК України, ст. 141 ЦПК України, та задовольняючи частково позов, виходив з того, що ОСОБА_1 24.11.2010 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у зв`язку з чим отримала кредитний ліміт на кредитну карту. ОСОБА_1 погодилася з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Суд встановив, що у наявних в матеріалах справи Витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витязі з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відсутні підписи ОСОБА_1 . Суд зазначив, що згідно з наданим АТ КБ «Приватбанк» розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 51 785,14 грн, з яких: 39 353,58 грн заборгованість за тілом кредиту, 12 431,56 грн заборгованість за простроченими відсотками. Суд зазначив, що виписка по рахунках ОСОБА_1 встановлює рух коштів по цих рахунках та їх призначення. Довідки АТ КБ «Приватбанк» підтверджують, що 20.01.2016, 02.10.2016, 05.11.2016, 23.03.2017, 16.08.2018 відбувалася зміна умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (зміна кредитного ліміту), а 01.08.2014, 28.12.2018 ОСОБА_1 надавалися кредитні картки. Суд встановив на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що відповідачка ОСОБА_1 24.11.2010 оформила анкету-заяву про надання їй позивачем АТ КБ «Приватбанк» кредитної карти з кредитним лімітом та своїм підписом у цій анкеті-заяві підтвердила отримання цієї кредитної карти. Надаючи оцінку аргументам сторін суд звернув увагу на те, що умови договору приєднання розроблялися саме позивачем (банком), відтак повинні були бути зрозумілі відповідачці і доведені до її відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Суд зазначив, що в Анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. Також суд вказав, що банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить стягнути з відповідачки 51 785,14 грн, що включає заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) у сумі 39 353,58 грн та заборгованість за простроченими відсотками у сумі 12 431,56 грн. Обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором, позивач посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті (згідно з якими обслуговується відповідач) як невід`ємну частину спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що наявні в матеріалах справи, визначені у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що ці документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, розмірах і порядку їх нарахування. Крім цього, роздруківка із сайту позивача, на переконання суду, не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. При цьому, суд зазначив, що отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку в повному обсязі АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи вищенаведене у своїй сукупності суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме: стягненні заборгованості за нарахованими відсотками слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження встановлення процентів за користування кредитом, оскільки відповідачка не підписувала Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умов та правил надання банківських послуг, якими передбачено їх нарахування (їх витяги), а отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді процентів. Таким чином, стягненню з відповідачки підлягає заборгованість за тілом кредиту у сумі 39 353,58 грн. Щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд зазначив, що відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 597,31 грн (39 353,58 х 100% : 51 785,14 = 75,99%; 2 102,00 : 100% х 75,99% = 1 597,31). Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції немає. Висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи, вимогам закону, а також судовій практиці Верховного Суду, що враховується судами при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах. 24.11.2020 АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просили: ?стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість за кредитним договором від 24.11.2010 у розмірі 51785,14 грн. та судові витрати в розмірі 2 102,00 грн. В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору позивач покликався на те, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 24.11.2010. При укладенні договору сторони керувалися частиною 1 статті 634 ЦК України. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, а відповідачці надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15 000,00 грн. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі. Відповідачка порушила зобов`язання за договором та станом на 30.09.2020 має заборгованість у сумі 51 785,14 грн, з яких: 39 353,58 грн заборгованість за тілом кредиту, 12 431,56 грн заборгованість за простроченими відсотками. На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано, відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПривтаБанк» та ОСОБА_1 договору № б/н від 24.11.2010 року у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, позивач надав, а відповідач отримав кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2020 року становить 51785,14 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту 39353,58 грн., заборгованості за простроченими відсотками 12431,56 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 24 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24 листопада 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім цього, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин(24 листопада 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14.11.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи вказане, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 листопада 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитнимикоштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім цього, укладений між сторонами кредитний договір від 24 листопада 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Також, навіть якщо припустити, що відповідачка підписуючи заяву розуміла про необхідність сплати відсотків за ставкою 2,5% на місяць на залишок заборгованості (хоч і без зазначення термінів повернення коштів, способу нарахування і тд.), на що посилається апелянт, правильним тоді слід було б вважати нарахування за час дії договору відсотків у розмірі 30% річних. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, позивачем самостійно здійснювалося нарахування відсотків від 0% до 86,4 2% річних, а саме (0%, 42%, 43,2 %, 86,4 % річних) при цьому відповідачка умов та правил, якими б така зміна відсоткової ставки була передбачена, як вказано вище, не підписувала. Будь-яких доказів про те, що Банк повідомляв відповідачку про зміну (збільшення) процентної ставки та вона визнавала таку зміну та у будь-якій формі погоджувалася на сплату таких відсотків матеріали справи не містять. Відповідно вся сума заборгованості, окрім нарахування за «тілом кредиту» (основною сумою кредиту, що отримана відповідачем) слід вважати здійснена без дотримання вимог закону та умов, погоджених з відповідачем. Враховуючи наведене, а саме те, що отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, хоча отримання таких фактично не спростовано, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, суд першої інстанції, підставно стягнув з боржника суму непогашеного тіла кредиту в розмірі 39353,58 грн. та в задоволенні решти позову відмовив. Вказані висновки відповідають, також, і правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/2019р., на яку, також, правильно посилався і суд першої інстанції. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 24 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 09 грудня 2021 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Р.В. Савуляк М.М. Шандра