Постанова 4807 № 325/563/20

Дата документу 09.12.2021 Справа № 325/563/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №325/563/20 Головуючий у 1 інстанції: Воробйов А.В. Провадження № 22-ц/807/3615/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «09» грудня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Маловічко С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури, ВСТАНОВИВ: В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.03.2019 року слідчим відділом Приазовського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201908033000145 було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.246 КК України. Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.03.2019 року до Приазовського ВП Мелітопольського ВП ГУНП надійшло повідомлення від ОСОБА_3 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , невідомі вивантажують дрова. Досудове розслідування зазначеного кримінального провадження здійснювалось СВ Приазовського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області, процесуальне керівництво - Приазовським відділом Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області. 27.03.2019 року слідчим СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області, за його згодою був здійснений огляд належного останньому вантажного фургона з дровами, після чого вказаний автомобіль та 470 частин деревини, які перебували у фургоні, були вилучені слідчим та поміщені до Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області. 29.03.2019 року слідчим суддею Приазовського районного суду Запорізької області було розглянуто клопотання слідчого від 28.03.2019 року про арешт майна та накладено арешт шляхом заборони користуватися та розпоряджатися належним йому вантажним фургоном FAW CA 1061 з реєстраційним номером НОМЕР_1 та 470 вологими частинами деревини білої акації з ознаками спилу. За результатами розгляду клопотання майно позивачу передане не було і залишилось на території Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області. 15.04.2019 року слідчим суддею Приазовського районного суду Запорізької області за клопотанням його представника скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 29.03.2019 року в частині заборони користуватися вантажним фургоном FAW CA 1061 з реєстраційним номером НОМЕР_1 та вказаний фургон повернуто позивачу. В іншій частині вимог в задоволенні клопотання відмовлено. 03.06.2019 року, 21.06.2019 року, 11.07.2019 року, 31.07.2019 року, 30.08.2019, 18.10.2019 року та 12.12.2019 року слідчими суддями Приазовського районного суду Запорізької області клопотання його представника про скасування арешту майна залишені без задоволення. 31.01.2020 року слідчим суддею Приазовського районного суду Запорізької області задоволено клопотання його представника про скасування застосованого арешту майна. Скасований арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 29.03.2019 року в частині заборони користуватися та розпоряджатися 470 вологими частинами деревини білої акації та зазначене майно повернуто йому як власнику. Обмеження щодо розпорядження автомобілем, застосовані за клопотанням слідчого та прокурора у кримінальному провадженні продовжили діяти. Його представником було направлено запит №92 від 15.04.2020 року начальнику СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області з вимогою надати копію прийнятого за результатами досудового розслідування кримінального провадження процесуального рішення через те, що передбачений ст.219 КПК України строк досудового розслідування кримінального провадження закінчився 27.03.2020 року та в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відсутні відомості про продовження строку досудового розслідування. 17.04.2020 року його представнику було надано копію постанови про закриття кримінального провадження №1201908033000145 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Питання про скасування арешту належного позивачу вантажного фургону, в частині заборони ним розпоряджатися, постановою про закриття кримінального провадження не вирішене. 21.04.2020 року він звернувся до Приазовського районного суду Запорізької області з клопотанням про скасування арешту вантажного фургону в частині заборони ним розпоряджатися. 22.04.2020 року слідчим суддею Приазовського районного суду Запорізької області клопотання було задоволено. У зв`язку з розслідуванням кримінального провадження щодо нього були застосовані обмеження у користуванні та розпорядженні належним йому майном шляхом його арешту в період часу з 27 березня 2019 року по 22 квітня 2020 року, тобто протягом 13 календарних місяців. Вважав, що вищевказаними діями слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні йому завдано моральну шкоду. За результатами досудового розслідування кримінального провадження №1201908033000145 встановлено, що склад будь-якого кримінального правопорушення в його діях чи в діях будь-яких інших осіб відсутній, заходи обмеження його права власності на майно, яким він володів, протягом більш ніж року застосовувались до позивача безпідставно. У зв`язку з застосованими до нього обмеженнями у вигляді арешту майна він вимушений був також змінити звичайний уклад життя. Арештований автомобіль є єдиним транспортним засобом, яким до арешту він користувався щоденно і для заробітку і для використання з особистою метою. Після арешту такої можливості він був позбавлений протягом тривалого часу. Також у зв`язку з арештом належної позивачу деревини останній був позбавлений протягом близько року отримати за цей товар грошові кошти та вимушений був заробляти з інших джерел, витрачаючи на це додатковий час та зусилля. Він був вимушений був витрачати додаткові зусилля та час для участі у слідчих діях та судових засіданнях, що також призвело до зміни звичайного укладу життя. Він був змушений декілька разів звертатись до суду, намагаючись спонукати орган досудового розслідування та прокуратуру поновити порушені права у передбачений законом спосіб. Вважав, що дії відповідачів були спрямовані на ігнорування його законних вимог та зневаження його як особи та власника майна. На залучення адвоката, підготовку, складання та направлення клопотань до суду він також вимушений був витрачати значний додатковий час. Моральну шкоду оцінив в розмірі 61 399 грн., що становить тринадцяти кратний розмір мінімальної заробітної плати на день розгляду справи судом. На підставі зазначеного просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 61399 грн. а відшкодування моральної шкоди, вирішити витання про судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, відлягає відшкодуванню на підставі Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», порушенням його прав йому завдано моральну шкоду, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнення на його користь 78000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що незаконність арешту майна не встановлена, позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, що є його обов`язком. Запорізька обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що позивач не оскаржував ухвалу слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 29.03.2019 року про накладення арешту на майно, з 15.04.2019 року ОСОБА_1 мав можливість користуватись належним йому вантажним фургоном, при закритті кримінального провадження слідчим не вирішувалось питання про скасування застосованого арешту майна, оскільки це не відноситься до його повноважень, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, йому не повідомлялось про підозру у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, запобіжний захід щодо нього не обирався та не діяв, арешт як захід забезпечення передбачений кримінальним процесуальним законодавством та застосований судом, а не слідчим чи прокурором, позивач не перебував під слідством чи судом. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди, факт саме незаконного накладення арешту на майно має бути встановлений у вироку чи іншому судовому рішенні. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.03.2019 року слідчим відділом Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області 27.03.2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201908033000145 було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.246 КК України. 27.03.2019 року до Приазовського ВП Мелітопольського ВП ГУНП надійшло повідомлення від ОСОБА_3 про те, що за адресом: АДРЕСА_1 , невідомі вивантажують дрова. Досудове розслідування зазначеного кримінального провадження здійснювалось СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області, процесуальне керівництво Приазовським відділом Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області (т. 1 а.с.18). 27.03.2019 року слідчим СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП України в Запорізькій області за згодою позивача був здійснений огляд належного позивачу вантажного фургона з дровами, після чого вказаний автомобіль та 470 частин деревини, які перебували у фургоні, були вилучені слідчим та поміщені до Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області (т. 1 а.с.19-21, 149). Постановою слідчого СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП України в Запорізькій області від 27.03.2019 року приєднано до кримінального провадження №12019080330000145 речові докази: вантажний фургон FAW СА 1061, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ; 470 вологих частин деревини білої акації із ознаками спилу, довжиною від 90 см до 113 см, діаметром частин від 10 см до 37 см, окружністю від 32 см до 114 см (т. 1 а.с.22-23). Ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 29.03.2019 року клопотання слідчого про арешт майна задоволено та накладено арешт шляхом заборони користуватися та розпоряджатися належним позивачу вантажним фургоном FAW CA 1061 з реєстраційним номером НОМЕР_1 та 470 вологими частинами деревини білої акації з ознаками спилу (т. 1 а.с.24-26). Ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2019 року за клопотанням представника ОСОБА_1 скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 29.03.2019 року в частині заборони користуватися вантажним фургоном FAW CA 1061 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , в іншій частині вимог в задоволенні клопотання відмовлено (т. 1 а.с.27-28). Згідно з розпискою від 15.04.2019 року ОСОБА_1 отримав належний йому автомобіль FAW СА 1061, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 148). Ухвалами слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 03.06.2019 року, 21.06.2019 року, 11.07.2019 року, 31.07.2019 року, 30.08.2019, 18.10.2019 року та 12.12.2019 року відмовлено в задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 про скасування арешту майна (470 вологих частин деревини білої акації із ознаками спилу, довжиною від 90 см до 113 см, діаметром частин від 10 см до 37 см, окружністю від 32 см до 114 см) (т. 1 а.с.29-30, 31-32, 33-35, 36-38, 39-40, 41-44, 45-46). Ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 31.01.2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про скасування арешту майна. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 29.03.2019 року в частині заборони користуватися та розпоряджатися 470 вологими частинами деревини білої акації (т. 1 а.с.47-49). Згідно з розпискою від 03.02.2020 року ОСОБА_1 отримав від працівників поліції 470 вологих частин деревини білої акації довжиною від 90 см до 113 см, діаметром частин від 10 см до 37 см, окружністю від 32 см до 114 см (т. 1 а.с.147). Постановою слідчого СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області від 19.02.2020 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080330000145 від 27.03.2019 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України (т. 1 а.с. 52-53). Заявою вих. №92 від 15.04.2020 року представник позивача звернувся до начальника СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області з вимогою про надання копії процесуального рішення, прийнятого слідчим за результатами досудового розслідування кримінального провадження №12019080330000145, строк якого закінчився 27.03.2020 року (т. 1 а.с.50). Листом СВ Приазовського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області від 16.04.2020 року №1515/62-01/2020 представника позивача повідомлено, що за результатами проведеного досудового розслідування за матеріалами кримінального провадження №12019080330000145 від 27.03.2019 року прийнято рішення про їх закриття на підставі п. 2 с. 1 ст. 284 КК України (т. 1 а.с. 51). Ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 22.04.2020 року клопотання представника ОСОБА_1 про скасування арешту майна задоволено. Скасовано повністю арешт вантажного фургону FAW СА 1061, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , належного ОСОБА_1 , накладений ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 29.03.2019 року у кримінальному провадженні №120190800330000145, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.03.2019 року за ч. 1 ст. 246 КК України (т. 1 а.с.54-55). За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) (стаття 1 Закону). Частиною другою статті 1 Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону в наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті Закону). У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої Закону. З аналізу наведених норм вбачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, що встановлений Законом необхідна наявність певних передумов, а саме: встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода. При цьому, незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Само по собі скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді, не свідчить про незаконність дій під час накладення арешту, оскільки не встановлено в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного накладення арешту на майно. Таким чином, відсутні підстави вважати, що наявні підстави для застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються до уваги. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до вимог статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до вимог статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 760/19227/18 (провадження № 61-21890св19). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З матеріалів справи вбачається, що вищезазначене майно було приєднано до кримінального провадження №12019080330000145 в якості речових доказів, арешт на майно був накладений ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 29.03.2019 року, яку позивач не оскаржував в апеляційному порядку, 15.04.2019 року ОСОБА_1 отримав належний йому автомобіль FAW СА 1061, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , про що свідчить його розписка, та міг ним користуватись, позивач не повідомлявся про підозру у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, запобіжний захід щодо нього не обирався та не діяв. ОСОБА_1 не надав доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок накладення арешту на його майно, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його прав та наслідками, які спричинило це порушення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позову, оскільки позивачем не надано належних доказів завдання йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні зобов`язання держави діяти лише на підставі та в межах повноважень, та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом є повторенням доводів позовної заяви, які знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом залишенню без змін. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 09 грудня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська С.В. Маловічко