Ухвала КЦС ВС № 265/6422/19

Ухвала 09 грудня 2021 року м. Київ справа № 265/6422/19 провадження № 61-19788ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом до комунального підприємства «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (далі - КП «МАРІУПОЛЬВОДОКАНАЛ»), у якому просив: визнати дії КП «МАРІУПОЛЬВОДОКАНАЛ» з нарахування заборгованості за користування послугами з водопостачання та водовідведення споживачеві ОСОБА_1 за середньодобовою нормою споживання з серпня 2016 року по червень 2018 року неправомірними та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості, нарахованої споживачеві ОСОБА_1 за користування послугами з водопостачання та водовідведення за середньодобовою нормою споживання з серпня 2016 року по червень 2018 року, виходячи з фактичного обсягу використаної холодної води згідно із показаннями приладу обліку. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до КП «МАРІУПОЛЬВОДОКАНАЛ» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполь Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року (надійшла до суду 07 грудня 2021 року), у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами визнаються справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270,00 грн. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону і окремого визнання її такою не потребує. При цьому, згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що касаційна скарга має виняткове значення для заявника, оскільки він має скрутне матеріальне становище. Однак, заявник на підтвердження вказаної підстави не надав жодного належного доказу. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтереста має виняткове значення для заявника, оскільки посилання в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08, від 09 жовтня 2018 року). Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). Сама по собі незгода заявника із висновками судів попередніх інстанцій та наданою ними оцінкою доказам у справі не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2, 5 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник