Постанова 4875 № 905/94/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 року м. Харків Справа № 905/94/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О. за участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л. за участю представників: позивача Єрьомичевої А.В. (довіреність № 2522 від 20.05.2021) відповідача не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області (вх.№ 3114 Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 у справі № 905/94/21 (суддя Ніколаєва Л.В.; повне рішення складено 13.09.2021) за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман до відповідача Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області про стягнення 145 920,46 грн, ВСТАНОВИВ: 04.01.2021 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця»; позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк про стягнення збитків у розмірі 145 920,46 грн за пільгове перевезення пасажирів за 12 місяців 2017 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 він надав пільговий проїзд окремим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги при користуванні залізничним транспортом, тоді як відповідач не здійснив компенсацію витрат позивача, пов`язаних з перевезенням пасажирів пільгових категорій у приміському сполученні залізничним транспортом. Понесені позивачем збитки за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 становлять 145 920,46 гривень. На підтвердження вказаних доводів позивач надав облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів (за окремими категоріями пільговиків), за фактичну кількість перевезених пільговиків за період 01.01.2017 по 31.12.2017, а також загальні зведені відомості по типах пільг та квитків у приміському сполучені за 2017 рік та загальні зведені відомості по типах пільг і квитків у приміському сполученні по станції Фенольна за 2017 рік. В зв`язку із зазначеним, позивач просив суд стягнути з відповідача збитки за перевезення пільгових категорій громадян за період січень-грудень 2017 року в загальному розмірі 145 920,46 гривень. 17.03.2021 Господарським судом Донецької області постановлено ухвалу, якою замінено первісного відповідача ВЦА м. Торецьк Донецької області на належного Управління соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області. Судом також вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. 01.09.2021 у судовому засіданні господарським судом постановлено ухвалу у протокольній формі про зміну найменування відповідача - Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області на Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області (з урахуванням відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 01.09.2021) (далі УСЗН Торецької міської ВЦА Бахмутського району Донецької області; відповідач). Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 у справі № 905/94/21 позов АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» задоволено. Стягнуто з УСЗН Торецької міської ВЦА Бахмутського району Донецької області на користь АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» збитки за пільгове перевезення пасажирів у розмірі 145 920 (сто сорок п`ять тисяч дев`ятсот двадцять) грн 46 коп., судовий збір у розмірі 2 188 (дві тисячі сто вісімдесят вісім) грн 81 коп. Суд першої інстанції посилаючись на приписи статей 509, 525, 526, 617 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт», статей 89, 91, 102 Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян», мотивував своєї рішення тим, що перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, як наслідок, уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. Тому, врахувавши, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за рахунок субвенцій з державного та місцевого бюджетів за пільгові перевезення окремих категорій громадян, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та про стягнення з відповідача понесених позивачем збитків за перевезення пільгових категорій громадян за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 145 920,46 грн. Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин спору та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 у справі № 905/94/21 скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким у позові відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у 2017 році були відсутні законні підстави для здійснення відшкодування витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом. Рішенням Торецької міської ради від 23.12.2016 №6/93-1 «Про міський бюджет на 2017 рік» не були передбачені кошти на здійснення видатків за надані послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом на 2017 рік, а договори на фінансування за пільгові перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом не укладались. Відповідний Проект Положення про порядок розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд залізничним транспортом приміського та міжміського сполучення окремих категорій громадян - мешканців м. Торецьк та Проект примірного договору про виплату таких компенсаційних виплат затверджено розпорядженням керівника військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області тільки 23.01.2018 за № 40р. Відповідач також зазначає, що до Управління неодноразово звертались представники Регіональної філії Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця» з питання укладання відповідних договорів про виплату компенсаційних виплат за пільговий проїзд та надавались облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян приміським та міжміським сполученням. Ці звернення залишені без розгляду та повернуті до Регіональної філії. Однією з основних причин, щодо відмови Управлінням укладати договори та здійснювати фінансування витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом, є відсутність порядку розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд залізничним транспортом за рахунок місцевого бюджету та фінансування цих витрат. Крім того, відповідач не визнає розрахунок, наданий позивачем, оскільки він проведений в односторонньому порядку і не підкріплений відповідними бюджетними асигнуваннями. Відповідач звертає увагу суду також і на те, що він є державною неприбутковою, бюджетною організацією, яка підпорядкована керівнику військово-цивільної адміністрації, на термін дії військово-цивільної адміністрації, що утримується за рахунок коштів міського бюджету, а тому власних фінансових надходжень не має. Наполягає, що необхідною умовою для стягнення з Управління коштів є взяття Управлінням відповідних бюджетних зобов`язань в межах бюджетних асигнувань, встановлених бюджетом (кошторисом), на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Автоматизованою системою документообігу Східного апеляційного господарського суду для розгляду справи № 905/94/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Попков Д.О., суддя Пелипенко Н.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2021. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 905/94/21; запропоновано позивачу у строк до 26.11.2021 надати суду відзив на апеляційну скаргу; справу № 905/94/21 призначено до апеляційного розгляду на 07.12.2021 об 11:30 год. Явку представників визнано необов`язковою. Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив. Згідно частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у зв`язку з відпусткою судді Пелипенко Н.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 905/94/21. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2021 для розгляду справи № 905/94/21 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Попков Д.О., суддя Медуниця О.Є. 06.12.2021 від Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача (вх. № 14155). Згідно частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов`язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами та за відсутності представника відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. В судове засідання 07.12.2021 з`явився уповноважений представник позивача, який надав усні пояснення у справі, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на таке. Як свідчать матеріали справи, предметом спору у даній справі є вимога АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення з УСЗН Торецької міської ВЦА Бахмутського району Донецької області збитків за пільгове перевезення громадян. Звертаючись до господарського суду позивач зазначив, що у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 ним здійснено перевезення пільгових категорій населення за пільговими тарифами, в підтвердження чого надав: -Облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів (т. 1 а.с. 7-18), які направлялися відповідачу; -Загальні зведені відомості по типах пільг та квитків за період січень-грудень 2017 року (т.1 а.с. 19-55); -Загальні зведені відомості по типах пільг і квитків у приміському сполученні по станції Фенольна за 2017 рік (т.1 а.с. 214-217). Згідно наданих позивачем даних розмір недоотриманих коштів за перевезення у 2017 році залізничним транспортом пільгових категорій громадян становить 145 920,46 гривень. Посилаючись на приписи статті 7 Закону України «Про залізничний транспорт», позивач також зазначив, що відносини залізниці з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій та договірній основах відповідно до чинного законодавства України. У зв`язку з чим, протягом тривалого часу сторонами проводилось листування щодо можливості укладення відповідного договору на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті за рахунок міського бюджету, що, водночас, не призвело до його укладення. Так, у відповідь на звернення РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» щодо укладення договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення на 2017 рік, листом секретаря Торецької міської ради від 26.04.2017 вх.№1430-02/8 позивача повідомлено про те, виплата компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення належить до витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення та відноситься до компетенції Департаменту соціального захисту населення. Питання щодо виділення коштів на компенсаційні виплати може бути розглянуте на підставі звернення Департаменту соціального захисту населення Торецької міської ради при наявності обґрунтованих розрахунків в межах фінансової можливості міського бюджету (т. 1 а.с. 56). 10.05.2017 позивач листом №2021/1499 звернувся до Торецького міського голови з проханням посприяти у вирішенні питання щодо укладення договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення на 2017 рік (т. 1 а.с. 57-58), відповіді на який матеріали справи не містять. 11.12.2019 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк із претензією вих. №2021/6279, в якій повідомив, що протягом січня-грудня 2017 року Регіональна філія АТ «Українська залізниця» надавала пільговий проїзд окремим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги при користуванні залізничним транспортом, квитки які були придбані на території відповідача. Сума наданих послуг по пільговому перевезенню пасажирів за 2017 рік склала 145 920,46 грн, з яких залізниця не отримала жодних компенсаційних виплат. Збитки у вказаному розмірі Управлінням соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк не відшкодувало. Також, у вказаній претензії позивач повідомив, що зобов`язання сторін щодо пільгових перевезень окремих категорій громадян та компенсація таких перевезень, в даному випадку, виникають безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін, а тому відсутність укладеного між сторонами договору щодо компенсації пільгового проїзду окремих категорій громадян та відшкодування залізниці суми збитків не впливає на результат вирішення спору. У зв`язку з цим, позивач просив Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк сплатити заборгованість розмірі 145 920,46 грн протягом 7 календарних днів з дня отримання даної претензії (т.1 а.с.59-60). 16.01.2020 Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк надало позивачу відповідь на претензію за вих.№ 3 про невизнання заявлених АТ «Українська залізниця» вимог (т.1 а.с. 61), оскільки жодних рішень (розпоряджень) на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у 2017 році військово-цивільною адміністрацією затверджено не було. При цьому, протягом 2017 року договори, на підставі яких в управління міг би виникнути обов`язок відшкодувати компенсацію за перевезення окремих пільгових категорій громадян залізничним транспортом в приміському сполученні, Управлінням з АТ «Укрзалізниця», не укладалось. Оскільки позивач не отримав виплат з відшкодування витрат за перевезення пільгових категорій громадян, вказане стало підставою для звернення до суду із позовом у цій справі. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке. Спірним у даній справі є питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом за період 2017 року, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів. За змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Спірні правовідносини врегульовані низкою нормативних актів, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ ветеранів Національної поліції деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про залізничний транспорт», Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 256), Постановою Кабінету Міністрів України № 1359 від 16.12.2009 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян» (далі - Порядок № 1359). Частиною шостою статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, адже безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян, а держава, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19. Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання. Отже, законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій державного бюджету. Закон України «Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України за №1196 від 27.12.2006, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі. Таким чином, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на то державою орган - відповідач у справі в силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. Згідно з підпунктом «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Відповідно до частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 затверджено «Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян», який визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі. До пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян із знижкою, встановленою законодавством (пункт 2 Порядку). Відповідно до пункту 3 Порядку № 1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг (пункт 4 Порядку № 1359). Пунктом 5 Порядку № 1359 визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Згідно пункту 7 Порядку № 1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком (пункт 9 Порядку № 1359). Тобто, сума недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми (пункт 10 Порядку № 1359). Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці (пункт 11 Порядку № 1359). Вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані позивачем кошти за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. На підтвердження здійсненого перевезення пільгових категорій населення за пільговими тарифами позивачем надано до справи Облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів, Загальні зведені відомості по типах пільг та квитків за період січень-грудень 2017 року та Загальні зведені відомості по типах пільг і квитків у приміському сполученні по станції Фенольна за 2017 рік (т.1 а.с. 7-55, 214-217). З облікових форм та зведених відомостей по типах пільг та квитків у приміському сполученні вбачається, що за період січня-грудня 2017 року позивач здійснював перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами по станції Фенольна Донецької області. Так, зокрема, згідно до облікових форм, наданих позивачем, сума за фактичну кількість перевезених пільговиків за період січень - грудень 2017 року складає 145 920,46 грн, а саме: - за січень 2017 в розмірі 7 343,42 грн; - за лютий 2017 в розмірі 9 188,16 грн; - за березень 2017 в розмірі 12 736,78 грн; - за квітень 2017 в розмірі 10 303,04 грн; - за травень 2017 в розмірі 14 286,32 грн; - за червень 2017 в розмірі 13 109,60 грн; - за липень 2017 в розмірі 14 525,97 грн; - за серпень 2017 в розмірі 13 631,72 грн; - за вересень 2017 в розмірі 14 896,93 грн; - за жовтень 2017 в розмірі 12 461,18 грн; - за листопад 2017 в розмірі 11 631,75 грн; - за грудень 2017 в розмірі 11 805,59 грн. Дослідженням наданих до суду щомісячних облікових форм встановлено, що вони відповідають типовій формі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009. Крім того, з наданих облікових форм вбачається, що позивачем визначені періоди, категорії пільговика, область, кількість оформлених пільгових проїзних квитків, сума недоотриманих коштів з урахуванням ПДВ. В облікових формах визначені категорії пільговиків для приміського сполучення: інваліди Великої Вітчизняної війни 1, 2, 3 групи та прирівняні до них особи (ІВВВ 1, ІВВВ2, ІВВВ3); учасники Великої Вітчизняної війни, бойових операцій (УВВВ); батьки військовослужбовців, які загинули чи померли (БЗВ); інваліди війни 1, 2, 3 групи та особи, які супроводжують в поїздах інваліда (ІВ1, ІВ2, ІВ3, СУПРІ); учасники бойових дій (УВУ); інваліди 1, 2, 3 групи та особи, які супроводжують інвалідів 1 групи (ІНВ, СІНВІ1); постраждалі внаслідок Чорнобильської аварії 1 категорії, учасники ліквідації, діти віком від 6-18 років, яким встановлена інвалідність пов`язана з Чорнобильською катастрофою (ЛЧАЕС, ДЧ-18), пенсіонери за віком (ПЕНС); ветерани: органів внутрішніх справ, військової служби (ВОВС); діти віком 6 до 18 років (до 23 років) з багатодітних сімей (ДИТС); діти-сироти і діти, які залишились без піклування батьків, віком від 16-18 років (ДС6-18); діти-інваліди віком від 6-18 років (Д16-18). Під час розгляду справи відповідач підтвердив, що відповідні облікові форми за 2017 рік були ним отримані від позивача. При цьому відповідачем не доведено обставини, які б переконливо свідчили про недостовірність даних, зазначених позивачем у облікових формах за 2017 рік. Таким чином, загальний розмір недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян за період з січня по грудень 2017 року склав 145 920,46 гривень. При цьому, подання облікових форм відповідає пункту 10 «Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян», а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені. Доказів повної або часткової компенсації позивачу вказаних сум матеріали справи не містять. Тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність обґрунтованого розміру сум, які стягуються за рахунок місцевого бюджету, судом апеляційної інстанції відхиляються за недоведеністю. Колегія суддів також зазначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 Цивільного кодексу України). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя статті 11 Цивільного кодексу України). Так, згідно з частиною другою статті 22 Цивільного кодексу збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків; причинного зв`язку між порушенням права та збитками; наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 затверджений «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», пунктом 2 якого встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги. Згідно з пунктом 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. У пункті 5 Порядку №256 зазначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення). В абзаці першому пункту 6 Порядку № 256 передбачено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі. Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у даному випадку є відповідач - УСЗН Торецької міської ВЦА, тому відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення має здійснюватися саме ним. Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. На розпорядника покладається обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти залізницею за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. З огляду на зазначене, Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області має відшкодувати перевізнику витрати, понесені внаслідок перевезення пільгових категорій громадян, а тому твердження відповідача про відсутність у законодавстві порядку щодо здійснення виплат з місцевих бюджетів не може бути визнано обґрунтованим. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. У відповідності до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Як вбачається з відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області є окремою юридичною особою, створеною і зареєстрованою у встановленому законом порядку, яка наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю. Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання. Чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, а також законодавством не передбачено будь-яких обмежень в наданні послуг з пільгових перевезень в разі відсутності коштів на зазначені цілі. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007). Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2.). Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно). Колегія суддів зазначає, що позивач, обслуговуючи пільгові категорії громадян, не має права їм відмовити з підстав відсутності належного фінансування, оскільки забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодувати за рахунок Державного або місцевого бюджетів збитки, які понесла Залізниця. Таким чином, перевезення пасажирів на пільгових умовах було виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Відтак, уповноважений на те державою орган відповідач у справі, в силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. Вказану правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №904/9488/17, від 03.03.2020 у справі №904/94/19. Доказів оплати відповідачем суми відшкодування, заявленої позивачем до стягнення, станом на момент розгляду справи суду не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні. З огляду на викладене, враховуючи той факт, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян, тому відповідно до вимог чинного законодавства він зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем витрати на перевезення пільговиків за 12 місяців 2017 року у заявленій до стягнення сумі. За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову. У відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах. Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема, з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 918/401/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19. Доводи відповідача про те, що оплата ним не була здійснена через те, що рішенням міськради, яке стосувалося місцевого бюджету на 2017 рік, не були передбачені кошти на здійснення видатків за послуги пільгового перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом, а відповідний порядок розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд залізничним транспортом приміського та міжміського сполучення окремих категорій громадян (мешканців м. Торецьк) був затверджений лише на початку 2018 року, не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, а тому скарга відповідача задоволенню не підлягає. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, ураховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 у справі № 905/94/21 - без змін. З урахуванням залишення апеляційної скарги без задоволення, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як передбачено частиною третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої даної статті. Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 у справі № 905/94/21 залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Донецької області від 01.09.2021 у справі № 905/94/21 залишити без змін. 3.Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 09.12.2021. Головуючий суддя С.В. Барбашова Суддя О.Є. Медуниця Суддя Д.О. Попков