Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/3882/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" грудня 2021 р. Справа№ 910/3882/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Попікової О.В. Куксова В.В. за участю секретаря судового засідання: Поливач В.Д. за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного концерну "Укроборонпром" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2021, повний текст складено та підписано 06.08.2021 у справі № 910/3882/21 (суддя Баранов Д.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" до Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" імені С.П. Корольова третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державний концерн "Укроборонпром" про визнання недійсним рішення, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва до Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" імені С.П. Корольова (надалі - відповідач) про визнання недійсним рішення Наглядової ради від 05.03.2021, оформленого протоколом №88. Позов мотивовано тим, що оспорюване рішення порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" на участь в управлінні товариством та прийняте неправомочним та неповноважним складом Наглядової ради. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі № 910/3882/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" задоволено. Визнано недійсним рішення Наглядової ради Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" імені С.П. Корольова, що оформлене протоколом № 88 засідання Наглядової ради Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" імені С.П. Корольова від 05.03.2021. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" імені С.П. Корольова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. Задовольняючи позов суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державний концерн "Укроборонпром" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №910/3882/21 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Куксов В.В., Верховець А.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3882/21 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/3882/21. 31.08.2021 судом апеляційної інстанції скеровано до суду першої інстанції запит про направлення матеріалів справи та копію ухвали суду від 31.08.2021. 15.09.2021 матеріали справи №910/3882/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державний концерн "Укроборонпром" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №910/3882/21. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 03.11.2021 о 14:40 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 27.10.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 27.10.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021, у зв`язку зі звільненням судді Верховця А.А. рішенням Вищої ради правосуддя від 26.10.2021 р. у відставку, який входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3882/21. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколів передачі скарги раніше визначеному складу суду від 03.11.2021, апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Попікова О.В., Куксов В.В. Судове засідання від 03.11.2021 не відбулось у зв`язку зі звільненням судді Верховця А.А. рішенням Вищої ради правосуддя від 26.10.2021, який входить до складу колегії суддів у відставку. Враховуючи зміну складу колегії суддів суд апеляційної інстанції призначив справу до розгляду на іншу дату. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 апеляційну скаргу Державного концерну "Укроборонпром" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №910/3882/21 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Попікова О.В., Куксов В.В. Повідомлено учасників справи про призначення справи №910/3882/21 до розгляду на 01.12.2021 о 14:20 год. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Товариство з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. Відкрите акціонерне товариство "Меридіан" імені С.П. Корольова не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Явка представників сторін. В судове засідання від 01.12.2021 з`явилися представники позивача, відповідача, третьої особи. Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції. Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Водночас суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з такого. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. ТОВ "Меридіан Союз" є акціонером ВАТ "Меридіан" ім. С.П.Корольова з часткою у статутному капіталі акціонерного товариства - відповідача в розмірі 40,0753%, що підтверджується, зокрема, випискою про стан рахунку в цінних паперах. 05.03.2021 відбулось засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан" на якому було прийнято рішення про обрання Голови Наглядової ради ВАТ "Меридіан", що оформлене протоколом № 88 засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан". Згідно означеного протоколу на засіданні Наглядової ради були присутні: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Повноваження члена наглядової ради відповідача ОСОБА_5 припинено у зв`язку зі смертю. Відповідно до протоколу № 88 від 05.03.2021 було прийнято рішення про обрання ОСОБА_1 Головою Наглядової ради ВАТ "Меридіан". Як про це вказує позивач, станом на дату прийняття оспорюваного рішення Наглядової ради ВАТ "Меридіан" від 05.03.2021, засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан" було б правомочним, якщо у ньому приймало б участь 2/3 кількості членів наглядової ради відповідача, що становило 5 осіб (2/3 від семи осіб), втім, засідання було проведено за участі 4 членів Наглядової ради відповідача. У мотивах позову позивач вказує, що станом на дату прийняття оспорюваного рішення 05.03.2021 на засіданні Наглядової ради ВАТ "Меридіан" був відсутній кворум, отже, засідання, що відбулось 05.03.2021 є неправомочним, а рішення прийняті на такому неправомочному засіданні Наглядової ради відповідача є недійсними. Також, на переконання позивача, склад Наглядової ради ВАТ "Меридіан" є неправомочним, оскільки, сформований з порушення ст. 1, ст. 53 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 112 Закону України "Про управління об`єктами державної власності". Крім того, позивач вказує, що було порушено сам порядок скликання засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан" на 05.03.2021, оскільки, відповідно до п. 8.9. Положення про Наглядову раду ВАТ "Меридіан" в редакції від 18.04.2006 про скликання чергових та позачергових засідань Наглядової ради ВАТ "Меридіан" кожен член Наглядової ради повідомляється рекомендованим листом або шляхом вручення повідомлення особисто під розпис не пізніше ніж за 5 днів до дати проведення засідання. Водночас, всупереч даних вимог, повідомлення про скликання засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан" на 05.03.2021 не було надіслано рекомендованим листом ані на адресу ТОВ "Меридіан Союз", ані на адресу його представників. Також, повідомлення про скликання засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан" на 05.03.2021 не було вручено особисто під розпис ані ТОВ "Меридіан Союз", ані його представникам. Невиконання вимог порядку скликання засідань Наглядової ради відповідача порушує права позивача на підготовку, внесення пропозицій до порядку денного, якісну участь у засіданні Наглядової ради ВАТ "Меридіан". Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, при цьому посилався на наступне: - спеціальні норми матеріального права, що регулюють питання управління корпоративними правами на підприємствах оборонно -промислового комплексу, щодо обрання кандидатур незалежних директорів від іменні держави, не врегульовано на законодавчому рівні, а отже, відкриває можливість позивачу в мажах правової колізії, фактично управляти підприємством оборонно-промислового комплексу, що має стратегічне значення для держави; - позивач, звертаючись за захистом своїх прав як акціонер, не доводить належними допустимим нормами, яке право його сааме, як акціонера було порушено прийняттям спірного рішення Наглядовою радою та при спробі захистити свої права, шляхом визнання недійсним рішення Наглядової ради в судовому порядку, упереджено застосовує лише приписи Закону України "Про акціонерні товариства", при цьому жодним чином не звертає уваги на установчі документи відповідача, що безпосередньо регулюють скликання і роботу наглядової ради ВАТ "Меридіан" ім. С. П.Корольова, визначення правомочності засідання зазначеного органу управління акціонерного товариства. Третя особа зазначила, що чинна на даний час редакція Статуту Товариства не передбачає порядок обрання членів Наглядової ради шляхом кумулятивного голосування та включення у склад Наглядової ради незалежних директорів. Оскільки склад Наглядової ради Товариства не переобирався з 2010 року, тому відповідний склад Наглядової ради правомочний приймати рішення виключно з питань підготовки, скликання і проведення загальних зборів для обрання членів наглядової ради. Водночас слід зазначити, що непереобраний склад наглядової ради продовжує існувати до його переобрання загальними зборами, проте з певними обмеженнями у прийнятті рішень. Разом з тим, рішення про обрання голови наглядової ради має виключно організаційний характер та прямо не стосується діяльності самого товариства, а отже жодним чином не може суперечити інтересам товариства. Третя особа зазначає, що обмеження у прийнятті рішень непереобраним складом Наглядової ради, встановлені статтями 52 та 53 Закону України "Про акціонерні товариства", стосуються тих рішень, які безпосередньо пов`язані з діяльністю та управлінням Товариством, а не рішень, які члени Наглядової ради приймають для організації власної роботи, що також виключає у даному випадку перевищення повноважень членами Наглядової ради при прийнятті рішення про обрання голови Наглядової ради. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За умовами ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами. Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Відповідно до ч. 3 ст. 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Приписами ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Статтею 51 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу. Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства" наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов`язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України. Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство. Підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової ради. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у статутному капіталі ВАТ "Меридіан" ім. С.П.Корольова державі належить 503718 штук акцій, що складає 50,0001%. Так, дійсно, відповідно до п. 7.18 Статуту ВАТ "Меридіан" ім. С.П.Корольова, затвердженого загальними зборами акціонерів від 23.03.2009 зі змінами від 02.04.2009, організаційною формою роботи Наглядової Ради є чергові та позачергові засідання. Засідання наглядової ради проводяться за необхідності, але не рідше раз в три місяці. Засідання Наглядової ради вважається правомочним, якщо в ньому бере участь не менше 2/3 від загальної її кількості. Порядок скликання та проведення чергових та позачергових засідань Наглядової ради регулюється Положенням про Наглядову раду. Згідно п. 8.11 Положення про Наглядову раду ВАТ "Меридіан" в редакції від 18.04.2006 засідання Наглядової ради у формі спільної присутності вважається правомочним, якщо у ньому бере участь не менше 2/3 від загальної кількості її членів. Відповідно до п. 7.3, п. 7.16 Статуту ВАТ "Меридіан" в редакції від 02.04.2009 до компетенції загальних зборів належить:...3) Обрання та відкликання членів наглядової ради. Наглядова рада обирається загальними зборами з числа акціонерів в кількості 7 осіб строком на 3 роки. Згідно п. 4.1 Положення про Наглядову раду ВАТ "Меридіан" в редакції від 18.04.2006 наглядова рада складається з 7 осіб. До складу наглядової ради входять голова, заступник голови, секретар та члени наглядової ради. Загальними зборами акціонерів ВАТ "Меридіан" прийнято рішення про обрання наглядової ради у кількості 7 осіб, оформлене протоколом №12 загальних зборів акціонерів ВАТ "Меридіан" від 26.03.2010. Разом з тим, суд зазначає, що 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 07.04.2015 № 289-VIII, яким частину 4 статті 53 Закону України "Про акціонерні товариства" було викладено у такій редакції "Наглядова рада публічного акціонерного товариства та акціонерного товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, а також акціонерного товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, має включати щонайменше двох незалежних директорів". Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 1 Закону України "Про акціонерні товариства", що визначає сферу застосування цього закону, передбачено, що управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом. Правові основи управління об`єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій, визначає Закон України "Про управління об`єктами державної власності". Відповідно до ч. 2 ст. 11-2 цього Закону (із змінами гідно із Законом України від 02.06.2016 № 1405-VIII (набрав чинності 25.06.2016) до складу наглядових рад господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, включаються незалежні члени наглядової ради, кількість яких повинна становити більшість членів наглядової ради. Кандидатури осіб, які пропонуються суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює управління корпоративними правами держави в господарському товаристві, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, до обрання членами наглядової ради господарського товариства, відбираються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а самі члени наглядової ради обираються згідно із Законом України "Про акціонерні товариства", іншими законами, що регулюють діяльність таких господарських товариств. Відповідно до пп. 29 п. 10 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів" від 16.11.2017 № 2210-VIII (набрав чинності 06.01.2018) в абзаці першому частини 4 статті 53 Закону України "Про акціонерні товариства" слова "включати щонайменше двох незалежних директорів" замінені словами "складатися не менш ніж на одну третину з незалежних директорів, при цьому кількість незалежних директорів не може становити менше двох осіб"; а також доповнено абзацом другим такого змісту: "Положення абзацу першого цієї частини не застосовуються до банків. Вимоги до складу наглядової ради банку визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність". Отже, як Закон України "Про акціонерні товариства" (з 01.05.2016), так і Закон України "Про управління об`єктами державної власності" (з 25.06.2016) передбачав обов`язкове обрання до складу наглядових рад господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, незалежних членів наглядової ради. Відмінність полягала у тому, що відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" наглядова рада акціонерного товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, мала включати щонайменше двох незалежних директорів, а відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності" - кількість незалежних членів повинна була становити більшість членів наглядової ради. Відповідно до пункту 21 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів" від 16.11.2017 № 2210-VIII (набрав чинність 06.01.2018), зобов`язано акціонерні товариства (у тому числі, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі) протягом року з дня набрання чинності цим законом забезпечити приведення складу наглядової ради та її комітетів, а також інших органів управління у відповідність із вимогами Закону № 2210. Законом № 2210 внесено зміни, в тому числі до частини 4 статті 53 Закону України "Про акціонерні товариства" та визначено, що наглядова рада акціонерного товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, має складатися не менш ніж на одну третину з незалежних директорів, при цьому кількість незалежних директорів не може становити менше двох осіб. Відтак, акціонерні товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, до 06.01.2019 зобов`язані були привести склад наглядової ради у відповідність із вимогами саме Закону № 2210, яким, зокрема, внесено зміни до частини 4 статті 53 Закону України "Про акціонерні товариства". Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку, що склад Наглядової ради відповідача, як станом на 06.01.2019, так й станом на день прийняття оспорюваного рішення, не було приведено у відповідність з вимогами Закону №2210, з огляду на що оспорюване рішення прийнято неправомочним складом наглядової ради та є недійсним в силу закону. Крім того, приписами ст. 13 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен містити відомості, зокрема, про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції. Статут акціонерного товариства може містити й інші положення, що не суперечать законодавству. За приписами ч. 2 ст. 54 Закону України "Про акціонерні товариства" голова наглядової ради організовує її роботу, скликає засідання наглядової ради та головує на них, відкриває загальні збори, організовує обрання секретаря загальних зборів, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства, здійснює інші повноваження, передбачені статутом та положенням про наглядову раду. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про акціонерні товариства" засідання наглядової ради скликаються за ініціативою голови наглядової ради або на вимогу члена наглядової ради. Засідання наглядової ради також скликаються на вимогу ревізійної комісії, виконавчого органу чи його члена, інших осіб, визначених статутом акціонерного товариства, які беруть участь у засіданні наглядової ради. Засідання наглядової ради проводяться в міру необхідності з періодичністю, визначеною статутом, але не рідше одного разу на квартал. Положеннями ст. 53 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що члени наглядової ради акціонерного товариства обираються акціонерами під час проведення загальних зборів товариства на строк не більший ніж три роки. Якщо у встановлений цим Законом строк загальними зборами не прийняті рішення, передбачені пунктами 17 та 18 частини другої статті 33 цього Закону, повноваження членів наглядової ради припиняються, крім повноважень з підготовки, скликання і проведення загальних зборів. Відтак, суд вказує, що навіть за умови не обрання складу наглядової ради відповідача, раніше обрані члени наглядової ради не уповноважені приймати будь які рішення, в тому числі й оскаржуване в цій справі, крім вирішення питань з підготовки, скликання і проведення загальних зборів. Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки склад Наглядової ради відповідача, що було встановлено судом вище, як станом на 06.01.2019, так й станом на день прийняття оспорюваного рішення, не було приведено у відповідність з вимогами Закону № 2210, то за таких обставин рішення Наглядової ради ВАТ "Меридіан" від 05.03.2021 про обрання Голови Наглядової ради ВАТ "Меридіан" є таким, що прийнято неправомочним складом наглядової ради та відповідно є недійсним в силу закону. Станом на дату прийняття оспорюваного рішення Наглядової ради ВАТ "Меридіан" від 05.03.2021, засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан" було б правомочним, якщо у ньому приймало б участь 2/3 кількості членів наглядової ради відповідача, що становило 5 осіб (2/3 від семи осіб). Втім, в порушення порядку визначеному в статуті ВАТ "Меридіан", Положенні про Наглядову раду ВАТ "Меридіан" та чинному законодавстві України, засідання Наглядової ради ВАТ "Меридіан" від 05.03.2021 було проведено за участі 4 членів Наглядової ради відповідача. Щодо аргументів відповідача про те, що позивачем не доведено порушення його прав, як акціонера прийняттям спірного рішення Наглядовою радою, суд зазначає наступне. Як про це вказувалось вище, ТОВ "Меридіан Союз" є акціонером ВАТ "Меридіан" ім. С.П.Корольова з часткою у статутному капіталі акціонерного товариства - відповідача в розмірі 40,0753%. Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства"). Прийняття рішень Наглядовою радою відповідача, яка є органом управління Товариством, який здійснює контроль за діяльністю правління, захист прав акціонерів Товариства, вживає заходи, направлені на досягнення мети Товариства. Таким чином, суд зазначає, що прийняття рішень неправомочним складом Наглядової ради є порушенням права позивача на управління товариством, тобто, порушення його корпоративних прав. Таким чином, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами в силу положень статтей 74, 76, 77 ГПК України, не спростовано обставин прийняття неправомочним складом Наглядової ради оспорюваного рішення, то суд дійшов висновку, що спірним рішенням порушено корпоративні права позивача, зокрема, на управління, оскільки особи, які не були призначені до вказаного колегіального органу за рішенням загальних зборів, не вправі вирішувати питання що стосуються справ товариства (в тому числі обрання Голови Наглядової ради). Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та задоволення позову. До апеляційної скарги відповідачем долучено лист від 26.05.2021 №12/476, лист від 17.08.2021 №37. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач в ході розгляду даної справи не подавав означені докази до суду першої інстанції. Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції. Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Таким чином, Господарський процесуальний кодекс допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції прийняв судове рішення, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (у даному випадку рецензію), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції. Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. Враховуючи положення статтей 162-165 ГПК України, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не повідомляв суд про неможливість надання зазначених листів. Відтак, враховуючи ч. 3 ст. 269 ГПК України, ч. 1, 4 ст. 80, п. 6 ч. 3 ст. 165 ГПК України вказані докази відповідач мав би надати суду, ще під час подання відзиву на позовну заяву та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що відповідач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Більш того, посилаючись на зазначені докази, відповідач у доводах апеляційної скарги не обґрунтовує причини неподання цих доказів до місцевого господарського суду. А самі лише посилання на те, що суд узвалою господарського суду м. Києва від 19.05.2021 закрив підготовче провадження у цій справі не є обґрунтованою обставиною. Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції названі докази не приймає до уваги, як такі що поданні з порушенням процедури подачі доказів у справі, та при апеляційному перегляді даної справи правову оцінку їм не надає. Крім того, як було зазначено судом, лист №37 датований від від 17.08.2021, тобто після прийняття судового рішення у цій справі (16.07.2021). Суд апеляційної інстанції зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19. Доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, дублюють аргументи подані ним в ході розгляду справи у суді першої інстанції та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка. Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст.276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. 18.10.2021 через відділ документального забезпечення суду надійшло клопотання у якому позивач просив стягнути з відповідача 8 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рзглянувши у судовому засіданні від 01.12.2021 заяву, колегія суддів дійшла висновку її задовольнити частково, враховуючи наступне. Розглянувши заяву представника позивача про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне. За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Разом із тим згідно ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України). Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно п.1 ч.ч. 4, 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у справі від 22.11.2019 року у справі № 902/347/18, у додатковій постанові Великої палати Верховного Суду у справі № 9901/350/18 від 12.09.2019 року. При цьому, суд враховує, що надані копії документів на підтвердження адвокатських послуг, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17. Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Дослідивши заяву представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та докази на підтвердження цих витрат, суд дійшов висновку про її часткове задоволення, зважаючи на наступне. Як вбачається зі справи представник позивача до прийняття постанови суду зробив заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та подало відповідні докази. Так, матеріали справи містять копію Договору про надання правничої (правової) допомоги від 10.04.2021 №15/21-К, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Алтус Легал". Відповідно до п. 2.1 договору визначено права та обов`язки адвоката, адвокатського об`єднання. Розділом 3 визначено права та обов`язки клієнта. Розділом 4 узгоджено гонорар. Так, пунктом 4.1 визначено, що з врахуванням складності справи, кількості витраченого адвокатом часу, розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги буде визначений в актах правничої (правової) допомоги, виходячи із погодинної вартості 1 години. - 2800,00 грн, які оплачуються клієнтом в безготівковій формі на поточний рахунок Адвокатського об`єднання. Додатковою угодою №1 від 31.05.2021 до договору від 10.04.2021 №15/21-К, зокрема пунктом 1.1.1 сторони згодили серед іншого, що Адвокатське об`єднання представляє інтереси клієнта в господарських судах усіх інстанцій в тому числі у справі №910/3882/21. До відзиву на апеляційну скаргу представник позивача долучив ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. До заяви від 18.10.2021 позивачем подано рахунок на оплату №56 від 27.09.2021 на суму 8400,00 грн, платіжне доручення №174 від 08.10.2021 на суму 8400,00 грн, Акт №57 про приймання - передачі наданої правничої (правової) допомоги від 27.09.2021. У Акті №57 про приймання - передачі наданої правничої (правової) допомоги від 27.09.2021 визначено послугу: підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу, 3 год., вартість: 8400,00 грн. Відповідно до квитанції, поштової накладної та опису вкладення від 18.10.2021 заяву надіслано учасникам справи. Колегія суддів зауважує, що відповідач не скористався передбаченим частиною 5 статті 126 ГПК України правом на подання письмового мотивованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача. Натомість присутній у судовому засіданні апеляційної інстанції від 01.12.2021 представник третьої особи усно зазначив про неспівмірність заявленої позивачем до відшкодування суми судових витрат на професійну правову допомогу. Щодо суті заяви суд зазначає наступне. Колегія суддів враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Дослідивши заяву позивача, суд зазначає, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17. Як було зазначено, представником позивача до розрахунку включено такий вид послуги як підготовка відзиву на апеляційну скаргу, а аткож його направлення - 3 год. вартістю 8400,00 грн. Колегія суддів зазначає, що такі види послуг як направлення документів (в даному випадку направлення відзиву) не потребують спеціальних знань у галузі права та не можуть бути віднесенні до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаних робіт не можуть бути відшкодовані, як витрати на професійну правничу допомогу. В цій частині колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви відповідача. Крім того, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем до відшкодування витрати у загальній сумі 8400,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, вважає, що їх відшкодування матиме надмірний характер. Крім того, суд апеляційної інстанції оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеності позивачем, у відповідності до вимог статті 74 ГПК України, надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що доведеними та обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 4 200,00 грн. В іншій частині заяви слід відмовити, з огляду на їх недоведеність та необґрунтованість. Водночас, колегією суддів враховано, що відповідно до норм процесуального закону господарський процесуальний кодекс не визначає можливості здійснення розподілу судових витрат з третьої особи, яка у є ініціатором апеляційного провадження у справі, у даному випадку - Державний концерн "Укроборонпром". Абзацом першим ч. 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на зазначені правила розподілу судових витрат, враховуючи те, що за результатом апеляційного перегляду справи постановою Північного апеляційного господаського суду від 01.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі № 910/3882/21 залишено без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі № 910/3882/21 залишити без змін.

3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" про про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/3882/21, понесених у суді апеляційної інстанції задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" імені С.П. Корольова (03124, м. Київ, б-р Івана Лепсе, будинок 8; ідентифікаційний код 14312973) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан Союз" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 64; ідентифікаційний код 35644262) 4200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. В іншій частині заяви відмовити. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови суду складено та підписано - 08.12.2021. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.В. Попікова В.В. Куксов