Постанова 4870 № 921/723/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" грудня 2021 р. Справа №921/723/20 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Чудяк Х.В., явка учасників справи: від позивача не з`явилися від відповідача-1 не з`явилися від відповідача-2 Помазанська С.І. адвокат ордер серія АА № 025642 від 12.01.2021 розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства Райффайзен Банк за № 194-1/65 від 02.08.2021 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2021, суддя Стадник М.С., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 19.07.2021 за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк», м. Київ до відповідача 1 приватного підприємства «Орфей», м. Теребовля, Тернопільської області до відповідача 2 Теребовлянського районного споживчого товариства, м. Теребовля, Тернопільської області про визнання неукладеним договору купівлі-продажу частини будівлі за № 2 від 15 березня 2001 року ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. 18.11.2020 в Господарський суд Тернопільської області звернулось акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі по тексту АТ «Райффайзен Банк») з позовом до приватного підприємства «Орфей» (далі по тексту ПП «Орфей») та Теребовлянського районного споживчого товариства (далі по тексту Теребовлянське РСТ) про визнання неукладеним договору купівлі-продажу частини будівлі за № 2 від 15 березня 2001 року згідно якого Теребовлянське РСТ продало, а ПП «Орфей» придбало частину приміщення першого поверху площею 150 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а. Вказаний позов мотивує тим, що починаючи з 2001 року позивач є єдиним та законним власником частини приміщення першого поверху площею 150 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а, та відкрито володіє вказаним приміщенням з часу набуття у власність і жодних претензій чи прав на ці приміщення ніким не заявлялись. Позивач вважає, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу № 2 від 15.03.2021 є неукладеним, оскільки покупець не здійснив повної оплати за частину приміщення, а за відсутності таких доказів, у Теребовлянського РСТ не виникало обов`язку щодо передачі приміщення покупцю та відповідно проведення державної реєстрації права власності, а отже умова яку сторони визначили як відкладальну, з настанням якої, угода вважається не укладеною. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2021 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено повністю. Підставою відмови у позові суд зазначає неправильний обраний позивачем спосіб захисту. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що: 1)відмова в задоволенні позову через неправильність обраного позивачем способу захисту порушеного права є перешкодою у доступі до правосуддя; 2) суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у ПП «Орфей» відсутні докази оплати за договором купівлі-продажу за №2 від 15.03.2001, а також акт про передачу приміщення від продавця до покупця за зазначеним договором; 3)матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права власності за ПП «Орфей» на підставі договору купівлі-продажу за №2 від 15.03.2001. Узагальнені доводи та заперечення відповідача 1 та відповідача

2. У відзивах на апеляційну скаргу відповідач 1 та відповідач 2 погоджуються з висновками місцевого господарського суду, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзивів на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені в оскаржуваному рішенні. В судове засідання 08.12.2021 з`явився представник відповідача-2. Позивач та відповідач 2 в судове засідання повторно не з`явилися, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому в силу п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності. В судовому засіданні представник відповідача-2 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача-2, що з`явився, та враховуючи пояснення представника позивача надані в передньому судовому засіданні, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. 15.03.2001 між Теребовлянським РайСТ (продавцем) та ПП "Орфей" (покупцем) укладено договір №2 купівлі-продажу частини будівлі, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв. м, що знаходиться в м. Теребовля по вул. Кн. Василька, 110а (частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами, який є невід`ємною частиною договору). Відповідно до умов договору вартість частини приміщення будинку, яке продається, (згідно плану) становить 24 280,00 грн, в т. ч. ПДВ. Згідно п. 3.1, 3.2 договору продавець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати передати покупцю продане приміщення за актом прийому-передачі, який підписується сторонами. Право власності на приміщення, яке продається, переходить до покупця після оплати всієї суми, визначеної угодою (п. 3.5 договору). Оплата за договором №2 від 15.03.2001 була здійснена в касу продавця. Відповідно до акту прийому-передачі від 19.03.2001 до договору купівлі-продажу від 15.03.2001 за №1 Теребовлянським РайСТ передано ПП "Орфей" частину приміщення площею 150 кв. м за адресою вул. Кн. Василька, 110а у м. Теребовля. 11.06.2001 Теребовлянським БТІ на замовлення ПП "Орфей" виготовлено Технічний паспорт за реєстровим №299 на частину приміщення площею 180,6 кв. м (з яких основна площа 83,6 кв.м., підсобна площа 97,0 кв.м., кількість основних кімнат 5) за вищевказаною адресою. У характеристиці даного об`єкту зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу складає 24 286,00 грн. На підставі договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001 Теребовлянським БТІ 14.06.2000 видано позивачу Реєстраційне посвідчення №299 на частину приміщення по вул. Кн. Василька, 110а у м. Теребовля. Відповідно до довідки Теребовлянського РайСТ від 25.10.2017 за № 216 виданою головою правління Мисліцькою Г.І. частина приміщення площею 150 кв.м за адресою м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110а продана 15.03.2001 ПП "Орфей", розрахунки за проданий об`єкт проведені, заборгованості немає. Крім цього, в адресованому Постійно діючій комісії з питань житлово-комунального господарства, архітектури та транспорту при Теребовлянській міській раді листі № 95 від 16.05.2018 Голова правління Теребовлянського РайСТ Мисліцька Г.І. повідомила, що Теребовлянським РайСТ в 2001 році було продано приміщення першого поверху універмагу по вул. Князя Василька, 110-а двом юридичним особам, зокрема, ПП "Орфей" 150 кв. м вартістю 24 280 грн, на підставі договору № 2 від 15.03.2001. Після оплати коштів даний об`єкт на підставі акту прийому - передачі був переданий у власність ПП "Орфей". Також рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради №131 від 22.05.2018 присвоєно поштову адресу частині приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, а саме: приміщенню № 4 "м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а приміщення № 4, яке належить ПП "Орфей". 05.03.2019 ПП "Орфей" звернулось до державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області із заявою про внесення відомостей до Реєстру речових прав на нерухоме майно на частину будівлі згідно договору купівлі-продажу №2 від 15.03.2001. У відповідь на звернення рішенням №46153172 від 26.03.2019 державним реєстратором було прийнято відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; подані документи не дали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; згідно отриманої інформації Теребовлянського БТІ від 14.03.2019 за №49 право власності на заявлену частину приміщення по вул. Кн. Василька, буд.110-а за заявником не зареєстровано; по пошуках відомостей за адресою в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вже містяться актуальні дані про реєстрацію приміщень 1, 2, 3 за даною адресою. Згідно Інформаційних довідок №70248331 та №70248634 від 11.10.2016 з Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 04.05.2011 було здійснено державну реєстрацію права власності за ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на приміщення 1, площею 228,3 кв. м по вул. Кн. Василька, буд.110-а. З огляду на вищенаведені обставини, позивачем заявлено позовні вимоги до Господарського суду Львівської області та просить визнати договір купівлі-продажу №2 від 15.03.2001 неукладеним, оскільки відсутні докази виконання умов договору щодо оплати за об`єкт, та останній порушує його право як єдиного власника приміщення площею 320,3кв.м., до яких входить спірне приміщення 150 кв.м. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про неправильно обраний спосіб захисту порушеного права щодо визнання договору від 15.03.2001 за № 2 неукладеним, оскільки покупець (відповідач-1) не розрахувався за придбаний у відповідача-2 об`єкт нерухомого майна, а отже не відбулася істотна умова цього договору передача цього майна від продавця покупцю. Апеляційний суд відхиляє цей аргумент скаржника з наступних міркувань. За змістом статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначеного суб`єкта захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року в справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Враховуючи зміст вказаних норм, колегія суддів зазначає, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України. За висновком суду першої інстанції вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, з яким погоджується суд апеляційної інстанції. Водночас, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, а також в постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 907/804/17, яка в силу ч. 4 ст.236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом. У цій справі позов подано не стороною правочину, яка стверджує, що цей правочинне не виконаний з боку покупця в частині оплати придбаного майна, що є аргументом щодо невиконання умов договору, а не таким, що не відбувся. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року справа № 145/2047/16-ц. З цих підстав висновок суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту права чи інтересу, за захистом якого звернувся позивач, так і характеру його порушення, невизнання або оспорення. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №378/596/16-ц від 29.09.2020). Крім того, апеляційний суд вважає, що з огляду на наведені вище обставини, відпала необхідність дослідження судом фактичних обставин справи та доводів апеляційної скарги, оскільки такі висновки мотивувальної частини судового рішення можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1336/19 від 08.06.2021). З цих підставінші доводи апеляційної скарги не аналізуються та не надається їм юридична оцінка судом. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. Заперечення відповідачів викладені у відзивах на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 3 153,00 грн., сплачений позивачем за подання апеляційної скарги покладається на нього. Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу акціонерного товариства Райффайзен Банк за № 194-1/65 від 02.08.2021 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2021 у справі №921/723/20 залишити без змін. Судовий збір у розмірі 3 153,00 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий-суддя: С.М. Бойко Судді: Т.Б. Бонк Г.Г. Якімець Повний текст постанови складено 09.12.2021.