Постанова 4823 № 750/2202/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 грудня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/2202/21 Головуючий у першій інстанції Коверзнев В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1529/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Мамонової О.Є., Скрипки А.А., із секретарем Шкарупою Ю.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 , Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Деснянськього районного суду міста Чернігова від 16 вересня 2021 року (місце ухвалення м. Чернігів, дата складання повного рішення 16.09.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про визнання права, В С Т А Н О В И В : У березні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права. В обґрунтування позову посилався на те, що шлюб між сторонами розірвано у 2017 році. На даний час син проживає разом з батьком. У позові позивач посилається, що відповідачка ОСОБА_4 та діти кожний мають по 57/300 частки квартири АДРЕСА_1 , сестра відповідачки ОСОБА_5 та її донька ОСОБА_6 мають у вказаній квартирі по 5/24 частки. Позивач зазначає, що відповідачка разом з ОСОБА_7 намагається продати вказану квартиру, що позбавить спільних дітей права власності на частку і права розпоряджатися квартирою на свій розсуд по досягненню повноліття. Без згоди позивача ОСОБА_4 отримала дозвіл Ірпінської міської ради на зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей з квартири АДРЕСА_1 та на реєстрацію їх проживання в АДРЕСА_2 . У позові ОСОБА_1 просить визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_3 право розпоряджатися належним їм на праві власності частками по 57/300 квартири АДРЕСА_1 до досягнення ними повноліття, за наявності письмової нотаріально засвідченої згоди їх батька ОСОБА_1 та з дозволу органу опіки та піклування. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.09.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 , який подано в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про визнання права відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження порушення, невизнання або оспорювання відповідачем майнових прав дітей на квартиру, в тому числі, намагання відповідача відчужити належні дітям частки у праві спільної часткової власності на квартиру без згоди батька та всупереч інтересам дітей. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. За доводами апеляційної скарги судом не враховано, що аналізом ВСУ практики застосування судами ст. 16 ЦК України визначені інші критерії захисту цивільних прав та інтересів судом, які рекомендовані для застосування судами. Місцевим судом неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст. 16 ЦК України. У скарзі заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. При цьому апелянт посилається на незастосування судом норм ч. 1-4 ст. 263, п. 4 ч. 1 ст. 264, п. 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України. 16.11.2021 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_4 надійшло клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування посилається на те, що вона разом зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_2 , позивач ОСОБА_1 у вихованні дочки участі не бере, її життям не цікавиться, аліменти на утримання не сплачує. Син ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 у м. Києві. На даний час в Ірпінському міському суді Київської області слухається справа про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів. Заявниця зазначає, що у сторін вказаної справи відсутні будь-які спори щодо управління майном їхніх малолітніх дітей. Жодних дій щодо продажу квартири без згоди органу опіки та піклування та на шкоду дітям вона не вчиняла, не планує та не планувала здійснювати будь-які дії, які б могли порушити права дітей. Крім того, батько дітей не приймає участі в утриманні житлової квартири, частина якої належить дітям. ОСОБА_4 зазначає, що на даний час, якщо буде згода органу опіки та піклування, планує подарувати належну їй частку в квартирі своїй малолітній донці ОСОБА_8 . На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від третіх осіб до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 6, зворот а.с. 6). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.02.2021 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 належить: ОСОБА_4 57/300 частки; ОСОБА_3 57/300 частки; ОСОБА_3 57/300 частки; ОСОБА_5 - 5/24 частки; ОСОБА_6 5/24 частки (а.с. 4-5). Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 158/6 від 22.12.2020 надано дозвіл матері, ОСОБА_4 , на зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з адреси: АДРЕСА_4 , та на реєстрацію їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди батька, ОСОБА_1 (а.с. 3). Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу Інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області ОСОБА_4 вибула з адреси: АДРЕСА_4 , з 13.01.2021 (а.с. 10). Як вбачається з копії довідки № 156 про реєстрацію місця проживання особи від 13.01.2021, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 13.01.2021 (а.с. 44 зворот). Згідно висновку рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 22.07.2021 № 429, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Чернігівської міської ради, як органу опіки та піклування з питання щодо відчуження частин квартири АДРЕСА_1 , де співвласником є малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не звертались (а.с. 84). Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 22.07.2021 № 429 «Про надання дозволів на вчинення правочинів щодо житла, майна, право власності на яке або право користування яким мають діти» затверджено висновок щодо визнання за малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права на розпорядження майном (а.с. 85 зворот). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження порушення, невизнання або оспорювання відповідачем майнових прав дітей на квартиру, в тому числі, намагання відповідача відчужити належні дітям частки у праві спільної часткової власності на квартиру без згоди батька та всупереч інтересам дітей. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 просив визнати за дітьми право розпоряджатися належним їм на праві власності частками по 57/300 квартири АДРЕСА_1 до досягнення ними повноліття, за наявності письмової нотаріально засвідченої згоди їх батька ОСОБА_1 та з дозволу органу опіки та піклування. Позов обґрунтовував тим, що відповідачка намагається продати вказану квартиру, що позбавить спільних дітей права власності на частку і права розпоряджатися квартирою на свій розсуд по досягненню повноліття, крім того відповідачка без згоди позивача отримала дозвіл Ірпінської міської ради на зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей зі спірної квартири та на реєстрацію їх проживання в м. Ірпінь. Проте, матеріали справи не містять підтвердження обґрунтувань позовних вимог щодо намагання відповідачки продати спірну квартиру, що підтверджується висновком рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 22.07.2021 № 429, згідно якого ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Чернігівської міської ради як органу опіки та піклування з питання щодо відчуження частин квартири АДРЕСА_1 , де співвласником є малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не звертались (а.с. 84). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду відповідає, як вбачається суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не надано жодного доказу на підтвердження порушення, невизнання або оспорювання відповідачем майнових прав дітей на квартиру, в тому числі і намагання відповідача відчужити належні дітям частки у праві спільної часткової власності на квартиру без згоди батька та всупереч інтересам дітей. Є не обґрунтованими доводи і щодо недостатньої умотивованості рішення суду першої інстанції, враховуючи п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, відповідно до яких, у мотивувальній частині рішення суду зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, та не містять посилання на підстави для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково. Ч. 2 ст. 376 ЦПК України передбачає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою. Отже, за загальним правилом особа може, зокрема у судовому порядку, вимагати захисту тільки її цивільного права за умови, що таке право інша особа порушує, не визнає чи оспорює. Зазначений спосіб захисту за загальним правилом не пов`язаний з безпосереднім порушенням права особи. Проте цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад, щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторним позовом та іншими. З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що аналізом ВСУ практики застосування судами ст. 16 ЦК України визначені інші критерії захисту цивільних прав та інтересів судом, які рекомендовані для застосування судами, та те, що місцевим судом неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст. 16 ЦК України, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду, оскільки є довільним тлумаченням заявником норм чинного законодавства. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки: постанови ВП ВС, 30.01.2019, справа N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18); 11.09.2019, справа N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19); 19.02.2020, справа N 210/4458/15-ц (провадження N 14-354цс19); 04.04.2020, справа N 610/1030/18 (провадження N 14-436цс19); 16.06.2020, справа N 145/2047/16-ц (провадження N 14-499цс19); 15.09.2020, справа N 469/1044/17 (провадження N 14-317цс19). Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції. Щодо клопотання про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання враховуючи наступне. Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21). Отже, поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Деснянськього районного суду міста Чернігова від 16 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 09.12.2021. Головуючий Судді: